"Усе починалося з бабусиної кухні": як кондитерка з Селидового представляла Україну на Кулінарних Олімпійських Іграх

Бабусина випічка

Вікторія народилася та виросла у місті Селидове, що розташоване поблизу Покровська й оточене териконами ближніх шахт. Змалечку вона любила готувати смаколики та випічку зі своєю бабусею. Разом вони пекли торти й десерти на родинні дні народження та новий рік. Ця традиція стала початком кондитерської справи Вікторії у 15 років, коли вона вже почала вчитися у девʼятому класі.

«Я починала з рецептів та уроків на YouTube. Селидове невелике місто, тож у нас не було кулінарних шкіл або курсів. Це було моє хобі, яким я займалась паралельно з навчанням. Батьки мене дуже підтримували — саме вони й подарували мою першу кухонну машину», — каже Вікторія Лобода. 

У 2019 році дівчина поїхала у Словʼянськ на перший майстерклас з французьких десертів. Там вона навчилася готувати еклери й макарони (тістечка з яєчних білків, цукрової пудри, цукрового сиропу, меленого мигдалю). Під час навчання вона познайомилась з кондитерами з різних міст й побачила як вони працюють. Повернувшись додому, вирішила, що хоче почати власну справу — готувати десерти на замовлення у своєму місті.

«На самому початку було складно заявити про себе й знайти клієнтів. Проте далі спрацювало “сарафанне радіо” й до мене приходили перші замовлення. Я створила сторінку в Instagram й назвала її “Vi.Velour”. Назва складається з “Ві” — перші літери мого імені, та “Велюр” — спосіб декору тортів, схожий на оксамит», — пригадує Вікторія. 

Вікторія дедалі більше практикувалася, покращувала свої десерти й просувала свою справу в соціальних мережах, відтак й зростала кількість її клієнтів. Вони приходили зі своїми ідеями, а дівчина їх втілювала. 

«Я пам'ятаю одне з перших й найскладніших замовлень. Знайомі попросили зробити торт для друга, який працює в поліції. Він мав бути двоярусний, з кашкетом й оздоблений погонами. Я сказала, що ніколи в житті не впораюсь, до того ж у мене ще й навчання. Замовниця відповіла, що заплатить скільки я скажу, бо вірить, що я зможу. Так і сталося. Ці перші кроки дали поштовх й натхнення, адже люди мені тепер довіряють», — ділиться Вікторія. 

Особливо Вікторії подобається створювати весільні торти. Вона каже, що цей процес  дуже делікатний та сповнений емоцій. Узгодження ідеї торта, вибір смаку, підготовка оздоблення і його доставлення у важливий день для молодят — це прожиття цілого шляху, який щоразу особливий. 

«В одинадцятому класі я готувалась до вступу в університет та переїзду, тож зрозуміла, що доведеться прощатися зі своїми клієнтами з Селидового. З деякими ми співпрацювали вже роками. Я готувала торти на весілля, а потім на дні народження їхніх дітей», — розповідає Вікторія. 

Постійні клієнти замовляли десерти Вікторії навіть із доставкою у Київ, Покровськ чи Дніпро. На такі випадки кондитерка придумала бокси солодощів, у які зазвичай складала брауні, печиво, натуральний зефір чи маршмелоу, адже вони довше зберігаються.

Ще одна з причин успішності справи Вікторії — це турбота до деталей у вигляді бренду та самих десертів. Кондитерка каже, що якісні фотографії десертів у соцмережах значно привертають увагу. Як і пакування чи процес доставляння виробів. Вона придумала памʼятку з рекомендаціями про те, як правильно перевозити торт, за скільки часу варто його дістати з холодильника, щоб дегустація пройшла гарно. 

«Клієнти завжди хвалили візуал соцмереж та моєї продукції. Я обожнюю прикрашати пакування наліпками з логотипом, стрічками, додавати свічки чи квіти, аби покращити настрій. Мої ціни були справді вище, ніж в інших кондитерів міста. Проте з відгуків клієнтів знаю, що смак та весь сервіс змушували їх повертатися знову», — розповідає Вікторія. 

Пізніше Вікторія почала співпрацювати з місцевими кавʼярнями, вона постачала десерти на вітрини.

«Навіть 24-го лютого люди чекали на мій торт»

Паралельно з навчанням у школі та підготовкою до вступу дівчина вирішила розвиватись у новому напрямку — досліджувала здорове харчування. Виявилось, що у її матері непереносність пшениці, тож Вікторія навчилася випікати безглютеновий хліб. Глютен міститься у борошні, без нього готувати десерти чи випічку — це своєрідний виклик.

Дівчина вирішила вступити до Одеської національної академії харчових технологій якраз на спеціальність здорового харчування, адже з кондитерської справи на практиці вміла все. У вересні 2021 року Вікторія переїхала до Одеси, тут довелося шукати нових клієнтів. У великому місті конкуренція більша, проте дівчина з перших тижнів навчання вже почала працювати.

«Я завжди дотримуюсь думки, що якщо хочеш результату, то потрібно щось для цього робити. Через знайомих та друзів я розповідала про себе та свої десерти. Так пішло, що без роботи я вже не сиділа. Вранці я ходила на пари, а ввечері готувала. Я орендувала квартиру біля академії, тож інколи на великих перервах замість обіду я бігла додому й дороблювала декор тортів, бо скоро приїдуть клієнти», — сміючись пригадує Вікторія.

На початку 2022 року дівчина зʼїздила у Селидове зустріти Різдво з родиною. Вікторія спілкувалась зі своєю тіткою Тетяною, коли та вирішила переїхати в Одесу з нею. Жінка мріяла про велике місто, тож наприкінці січня вони повернулись вже разом, їй навіть вдалося орендувати квартиру в тому ж будинку, де мешкала Вікторія. 

А через місяць росіяни розпочали повномасштабний наступ на території України. 

«У мене дівчина замовила два маленьких торти на ранок 24-го лютого. Вони були готові ще увечері напередодні. Проте вранці ми зустріли повномасштабне вторгнення. Перша думка була, звісно, що робити та куди бігти. А потім я думала, що ж робити з тортами. Подзвонила замовниці, й вона сказала, що скасовувати замовлення не буде», — пригадує Вікторія.

Далі Вікторія спустилась у квартиру Тетяни, їм не вірилось, що це відбувається. Їхні батьки у Селидовому, на Донеччині, інші родичі у Харкові, куди насувається наступ, вони в Одесі, де чутно вибухи з самого ранку. 

«Я рада, що у цей момент поруч була Таня, адже ми з нею ліпші подруги. Вона підтримувала усі мої починання та ідеї з дитинства. Цей місяць до вторгнення був незабутній, ми жили у своїй дівочій компанії й насолоджувались моментами. Тепер же ми не можемо ні спати, ні їсти, лише спускаємось в укриття й повертаємось додому, постійно перебуваючи на звʼязку з рідними. А що буде завтра не знаємо», — розповідає Вікторія.

Через три дні вони разом вирішили поїхати у селище в Одеській області до знайомих родини. У одному будинку зібралися декілька родин: були дорослі, діти й домашні тварини — усього 25 людей жили під одним дахом.

«Я зібралася з силами та почала готувати. Не памʼятаю вже, що випікала, робила все з продуктів, які були. Мені це допомагало перевести дух та відволіктись від усього, що відбувається навколо», — розповідає Вікторія.

Починати з нуля

Надовго в селищі вони не затримались. Знайома з Мальти запросила їх приїхати жити до неї. Тож Вікторія та Тетяна зібрали декілька валіз й вирушили за кордон. Закриваючи двері своєї квартири, Вікторія не знала чи повернеться сюди ще, проте довелось залишити всі свої інструменти, кухонну техніку й посуд. 

«Переїзд та перший період тут були складними. У нашій країні війна, а в Європі карантин через COVID-19, у нас не було всіх вакцин, аби спокійно оформити документи, та й мій рівень англійської не був готовий до життя тут. З часом я повернулась до своєї справи — руки все памʼятали та вже хотіли готувати. Першими спекла великодні паски», — каже Вікторія.

Через пів року Вікторії вдалось забрати все кухонне приладдя з Одеси. Повертатись поки не збирались, тож вирішила, що треба починати працювати тут. На Мальті вона познайомилась з українською спільнотою, завдяки їй зʼявились перші замовлення.

«Місцевих цікавили мої десерти, адже вони не були схожі на те, що зазвичай готують тут. Було також складно призвичаїтись до продуктів, адже майже всі інгредієнти імпортують на Мальту з Італії, українські продукти насправді кращі. Тут у людей зовсім інші звички, довелось навіть створити сайт, адже вони майже не замовляють товари чи послуги через Instagram», — пояснює Вікторія.

За півтора року Вікторія сформувала нову базу клієнтів, проте в той же період почала згадувати дитинство та як бабуся вчила її працювати з тістом. Вона знайшла нове для себе хобі — випічка хліба на заквасці. Робота із закваскою займає багато часу та потребує знань, адже її треба вирощувати самостійно завдяки ферментації. 

«Випікати хліб на заквасці — це справжня магія. Всередині він кожного разу має цікаву структуру та орнамент. Не можу не сказати й про хлібний аромат, який супроводжує цей процес», — розповідає Вікторія.

Кулінарні Олімпійські ігри

Ще живучи в Одесі, Вікторія хотіла стати частиною Ukraine Culinary Teams, збірної молодих кухарів, які беруть участь у різноманітних кулінарних конкурсах. Тоді вона залишила свою заявку на вступ, проте повномасштабне вторгнення перешкодило початку їхньої роботи.

Навесні 2023 року команда все ж запросила Вікторію долучитись до них, разом вони почали готуватись до участі у Кулінарних Олімпійських Іграх IKA 2024. У вересні дівчина переїхала до Франції й стала шеф-кондитеркою команди.

«Це був вихід із зони комфорту для мене, адже раніше я ніколи не була на конкурсах, тим паче ніхто не оцінював мої десерти професійно. Я почала регулярно їздити у Францію, в Ліон, де ми тренувалися з командою. Усі вже мали досвід роботи в різних ресторанах, проте для мене це був темний ліс, треба було вчитись новим технікам й презентації десертів», — розповідає Вікторія.

На Кулінарних Олімпійських Іграх брали участь 70 країн Європи. Змагання відбувались напочатку лютого 2024 року у Штутгарті, Німеччина. Команда представляла Україну, тож розробила унікальне меню, аби продемонструвати етнічні особливості української кухні. 

«Нам хотілося в першу чергу нагадати, що у нас у країні війна, а разом із тим показати, що ми маємо унікальну кухню й шануємо наші традиції», — каже кондитерка.

Для меню обрали добре знайомі для українців десерти: київський торт, глазуровані сирки й великодню паску. Вікторія каже, що до кожного десерту пояснювали його передісторію та значення для українців. Наприклад, кисломолочний сир у глазурі асоціюється з періодом дитинства.

Київський торт найчастіше подорожує Україною як сувенір зі столиці. Проте для демонстрації підійшли креативно й зробили торт у вигляді каштана. І третій десерт — паска, символ Великодня, що єднає усіх.

«Це був незабутній досвід, який усіх нас обʼєднав та навчив. На жаль, ми не отримали призове місце. Та організатори сказали, що вони вражені нашим рівнем, побажали продовжувати та ні в якому разі не зупинятись. Тепер ми готуємось до Кубка світу з кулінарії, який відбудеться у 2026 році», — говорить кондитерка.

Зараз Вікторія навчається на курсах та стажуваннях у пекарнях Франції, разом із тим покращуючи знання французької. У пекарні, де вона працює, дівчина відповідальна за хліб на заквасці й без глютену. Якраз завдяки її навичкам та ідеям шеф розпочав продаж нової випічки. 

«У мене немає дому»

Нещодавно росіяни захопили рідне місто Вікторії, Селидове. На щастя її родина виїхала з міста завчасно. 

«Ти ніколи не будеш до цього готовим. Зараз я розумію, що куди б я не поїхала, у якій би країні не жила, я більше не зможу повернутись додому. Й він більше не буде таким, як раніше, через окупантів. Сумую за рідними, зараз усі ми просто розкидані по різних куточках планети», — каже дівчина. 

Вікторія продовжує займатися своєю справою та хоче, аби її родина також спробувала її десерти вперше за довгий період. Вона планує підготувати різдвяні кекси й випічку, яку відправить рідним перед святами, аби передати свою турботу та обʼєднати усіх на Різдво.

Як замовити вироби Вікторії?

Якщо ви живете у Франції, то можете завітати в Ліон та замовити десерти або хліб Вікторії через її сторінку в Instagram.

***