"Зображення людей, які були в бомбосховищі": як художник з Маріуполя через мистецтво розповідає про війну
Даніїл Немировський — художник-графік з Донеччини, дослідник та член Національної спілки художників України. До повномасштабного вторгнення викладав у філії НАОМА в Маріуполі. Пробув в оточеному російськими військами місті місяць та зміг виїхати до Києва. Зараз створює ілюстрації до книжок й зображення до фільмів, а його роботи виставляються в різноманітних культурних інституціях та галереях, наприклад: “Dymchuk”, “Мистецький Арсенал” та інші. Східний Варіант розповідає його історію
“Якби не повномасштабне вторгнення, то молодь би залишалась в місті”
Даніїл Немировський — український графік родом із міста Марії. Створює картини присвячені власним переживанням в контексті сучасної світобудови.
До повномасштабного вторгнення росії в Україну художник мешкав у Маріуполі та викладав у філії Національної академії мистецтв і архітектури.
Зміг виїхати з міста лише наприкінці березня 2022 року, а до цього місяць провів у сховищі, де змальовував портрети людей.
«Я народився в Маріуполі в 1993 році та жив там постійно до 2002 року. Пішов у цьому місті у 1 та 2 клас, а потім з родиною переїхав до Києва.
Прабатьки продовжували жити в Маріуполі, тому мав можливість декілька разів на рік дивитися, як розвивається або не розвивається це місто», — ділиться Даніїл.
Художник розповів, що у 2020 році повернувся назад в Маріуполь, бо його взяли на роботу у місцеву філію Національної академії мистецтв і архітектури як викладача.
«Довгий час Маріуполь взагалі не розвивався. Це було досить ізольоване місто, звідки вся молодь намагалась виїхати. Проте після процесів децентралізації влади, коли гроші з металокомбінатів почали спрямовуватися на покращення інфраструктури та місць загального користування (площа перед Драмтеатром, набережна), молодь 16-21 років почала залишатися в місті. Також почали з’являтися нові навчальні заклади. Наприклад, НАОМА у 2020 році здійснила новий набір студентів і студенток. Також переїхали Донецькі заклади вищої освіти та почали створювати центри сучасного мистецтва», — розповів Даніїл.
Малюнки з Маріуполя
Даніїл пригадав, що роботи, створені на початку повномасштабного вторгнення, — не зберігалися. На них він зобразив Київський вокзал, переповнений людьми на евакуацію, та людей, які голіруч творили супротив російським загарбникам.
Малюнки, що вдалось зберегти, були створенні з 10-20 березня. Це зображення людей, які були в бомбосховищі біля Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча.
«Біля бомбосховища ми знайшли папір та я зобразив дівчинку, а потім ще одну. Дивлюсь, а діти зацікавились, стали спокійнішими. Почав показувати, що та як малюю. Казав: “Дивіться, я малюю мішок з картоплею та бак для води”, а вони питали: “А тут ще перець, будеш малювати?”, а я відповідав: “Ні, перець не буду малювати”», — ділиться художник.
Даніїл розповів, що зробив кілька таких зображень, які вдалось вивести крізь блокпости, бо обережно склав їх на самий низ рюкзака, а зверху закидав брудним одягом.
Малюнки створені у сховищі були представлені у галереї “The Naked Room”.
Уривки із щоденника Даніїла Немировського
Художник поділився своїми записами з особистого щоденника, який вів під час облоги Маріуполя російськими військами.
Розділ “Початок Маріуполь, гуртожиток ПГТУ” датований 25 лютого:
«В чатах повідомляють, що російські війська стоять за 15 км від Маріуполя. Для того, щоб розрізнити, де чиї війська, треба слухати вимову — українські службовці спілкуються виключно українською, навіть не ідеальною. Розмірковую над тим, чи не здати кров. Паніки у місті немає, люди вільно пересуваються», — писав Даніїл.
Запис 26 лютого, 10-19 година:
«Є інформація про бої за Волноваху, розумію, що залізницею вже не вибратися. Команді платформи “ТЮ” надійшов офіційний лист від «Федерального агенства по делам молодёжи (Росмолодежь, РФ)» із закликом приєднатися до їхнього угрупування. Зустрічним листом “росмолодежь” була послана слідом за воєнним кораблем», — писав Даніїл.
Розділ “Укриття-бомбосховище” датований 9 березня, 5:50 — 18:30:
«Тим з нас, в кого ще працюють телефони, приходять «смс» подібного змісту: «Город в окружении, если вы не украинский нацист — сдавайте оружие и выходите здаваться». Номер відправника 777. Використовуємо олійні лампи з ватним ґнотом. Випадає пухнастий сніг, ми збираємо його і користуємось їм як технічною водою. У будинок нашого двору із пологового будинку чоловік забирає породіллю, в них народилася дівчинка, яку назвали Мілена. Сім’я приносить новину, що у відділення лікарні із недоношеними немовлятами влучила бомба та вони згоріли живцем», — писав Даніїл.
17-19 березня, 7:00 - 20:00:
«Сильні обстріли. Ходять чутки про розміщення військ «днр» на Лівому березі, обстріл і захоплення Волонтерівки. Снарядом вбиває знайому із нашого бомбосховища. Біля криниці розриває двох молодих людей, на залізничних коліях і на зупинці лежать кілька трупів, залізничне полотно на нашому шляху по воду пошкоджене. Кілька людей із нашого сховища попадають під обстріл парашутними бомбами», — писав Даніїл.
Щоденник разом з ілюстраціями виставлявся в київській галереї “Dymchuk”.
“Момент, коли почали гатити з мінометів по моїй вулиці, настав дуже раптово й несподівано”
Художник розповів, що не весь час був у бомбосховищі, бо на початку березня ще перебував у будинку своїх прабатьків. Момент, коли почали гатити з мінометів по його вулиці, настав дуже раптово й несподівано.
«Коли стало зрозуміло, що з Маріуполя треба їхати, вже було пізно. Спочатку ми їли заморожені продукти зі складів, але наприкінці березня закінчилася їжа, ходити за водою стало небезпечно. Чекати вже не можна було», — ділиться Даніїл.
Художник пригадав, що 28 березня разом із групою із 10 людей пішов на околиці міста, де, за чутками, стояли автобуси.
«Ми навіть не були певні, що Запоріжжя не під окупацією. В місті ширились чутки, що Київ здали росіянам. Проте подумав, що краще я все це побачу на власні очі. Тому видалив з телефона фотографії руйнувань, світлини й відео про те, як громадяни голіруч протистояли окупантам, також відписався від українських пабліків. На околицях Маріуполя дійсно стояли автобуси росіян. Мене вивезли до селища поблизу, де я застряг на кілька днів. Урешті знайшов автівку до Бердянська: він теж окупований, але це хоча б за межами “днр”», — розповідає Даніїл.
Чоловік розповів, що грошей було обмаль, але на той момент вони вже нічого й не вартували.
«У Маріуполі діяв бартерний обмін: ти комусь цигарку, а він тобі склянку борошна. У Бердянську я обміняв гуманітарне мило на проїзд автобусом. Пляшку шампанського і тушкованку приберіг на чорний день, аби можна було виміняти на щось більш вартісне. Гадаю, за мої малюнки так само можна було б щось отримати, але я не міняв», — ділиться художник.
Даніїл пригадав, що у Бердянську був мобільний зв’язок та інтернет, тому вперше за тривалий час зміг прочитати українські новини. Тоді й отримав повідомлення від ДСНС про зелений коридор, а після кількох днів очікування та дев’ятигодинної дороги опинився в Запоріжжі.
«Мій ноутбук, записи та роботи залишилися у Маріуполі, я не забрав нічого. Встиг захопити лише планшет. На мені був пуховик, два светри, штани та підштанці — весь мій одяг», — розповів художник.
Проте чоловік зазначив, що найбільша трагедія в тому, що його дідусь і бабуся так і залишилися в місті.
«Прабатьки до останнього не розуміли, що це по них стріляють. Уже в березні їхній район контролювали росіяни. Після евакуації я дізнався, що військові відвезли бабусю на БТР до лікарні, яку невдовзі розбомбили. Найімовірніше, бабуся там померла. Дідусь був прикутий до ліжка. Я не знаю напевно, що з ним сталося, але думаю, що його також немає серед живих. Я пропонував їм евакуюватися, але вони відмовлялися», — ділиться Даніїл.
Що має робити художник під час війни?
Даніїл розповів, що знає художників, які пішли добровольцями на фронт або були мобілізовані. Є ті, хто волонтерять або через свою творчість говорять зі світом про російсько-українську війну.
«Раніше я зображав мирне життя, а після 24 лютого почав малювати на військову тематику. Якщо Україна живе у війні геноцидного характеру, то дуже важливо розповідати світу про те, що у нас відбувається. Необхідно, щоб розвиток мистецтва не припинявся, бо це буде страшне провалля. Війна впливає на життя, тому й мистецтво деформується під впливом війни та пережитих митцем подій», — ділиться художник.
Одна з останніх робіт Даніїла була створена у травні, коли Київ потерпав від навали шахедів.
«Страх того, що вікно розіб'ється і мої очі будуть пошкоджені склом. Тому створив роботу, де я ховаюсь за квітучими каштанами, бузком й усюди лежать дрібні скельця. Не зрозуміло, чи є в мене очі, чи не має. Автопортрет», — розповів Даніїл.
Ця робота виставлялась на квартирній виставці “Norm” у Києві.
Інколи художнику надходять цікаві пропозиції. Наприклад, Даніїл створив ілюстрації до щоденника Надії Сухорукової “Маріуполь Надія”, який вийшов друком від видавництва “Лабораторія”.
«Я думав, що вже все сказав про Маріуполь, і пригадувати це було важко», — ділиться художник.
Чоловік пригадав про ще один проєкт: створення ілюстрацій для книги “Коли говорять гармати… Антологія української воєнної прози XX століття”.
«Оригінали ілюстрацій я розіграв на благодійному аукціоні на своїй сторінці в інстаграм. Потім зібрані кошти спрямував на потреби підрозділів, що були під Бахмутом», — ділиться художник.
Також Даніїл створив постер про підрив Каховської ГЕС, який можна безкоштовно завантажити для розповсюдження закордоном.
На виставці “Форми Присутності”, яка проходила в Мистецькому арсеналі була представлена одна із робіт художника.
«Картина присвячена мої недовіри візуальним образам. Вона доволі абстрактна: гори та карпатські ліси. Ця робота була створена на резиденції художників в Українських Карпатах на межі 2022 та 2023 року. В той період у мене була недовіра до візуального зображення, бо здавалось, що воно не передає усіх відчуттів. Після того, що я побачив в Маріуполі, було цікаво, чи дійсно мистецтво може впливати так сильно, як реальні події? Тому вирішив зробити експеримент та подивитися декілька фільмів про війну, і хоч жоден режисер не мав досвіду життя в цих обставинах, вони впорались. Неймовірно, яку силу має мистецтво. Художній твір зміг викликати ті ж емоції перебуваючи в безпеці, як споглядання боїв на власні очі», — розповів Даніїл Немировський.
***
Попри все, Даніїл вірить, що зможе повернутися в рідний Маріуполь та продовжити викладання у філії Національної академії мистецтв і архітектури, змальовуючи знову мирне життя міста.