«Доводить, що Луганщина — це Україна»: як виглядали хати Слобожанщини в ХІХ столітті

У своєму фоторепортажі Східний Варіант показує автентичні хати зі Слобожанщини — історико-географічного регіону, що охоплює частину сучасної Луганщини.

Українське домогосподарство на прикладі луганського села

Існує в Україні один унікальний музей просто неба, де здається, що час зупинився, а відвідувачі можуть опинитися у справжньому українському селі другої половини ХІХ століття. Це — Національний музей народної архітектури та побуту, який працює на південних околицях столиці. Вздовж тернистої стежки розкинулися білі українські хатинки, кожна з яких виняткова і представляє свій регіон. Чи не першими відвідувачів зустрічають хати Слобожанщини, які в оригінальному вигляді перевезені сюди з Луганської області. Цікавий факт: луганська хата була першою, яку перевезли сюди, і з якої почалася історія цієї виставки.

Луганська хата в музеї не одна, а декілька. І не просто хати, а цілі домогосподарства. Перша, яка трапляється на шляху відвідувачу, приїхала сюди із села Новоохтирка Новоайдарського району Луганської області.

Зараз ця хата на реконструкції, зайти всередину не можна.

Одноповерхова будівля, що втілена в найвиразніших традиціях українського сільського побуту тих часів. Білена хата з товстими стінами, які добре зберігали тепло взимку та прохолоду влітку.

Побілена, з невеликим вікнами та деревʼяними рамами, часто фарбованими в темні кольори та розмальованими в різні узори.

Дах критий соломою та має двосхилу форму, щоб дощова вода швидше стікала з покрівлі. Під стріхою зазвичай зберігали господарські речі або ж сушили трави.

Цей будинок тільки початок величезного селянського домогосподарства, обнесеного невисоким плетеним парканом.

Поруч із будинком розмішується простора комора, у якій зазвичай зберігали врожай, сіно, знаряддя праці. Великі ворота натякають, що тут тримали й худобу.

Одразу біля комори саж — хлів для годування свиней.

Ліворуч від сажа льох — просторий погріб. Ззовні невелика будівля трикутної форми, однак за дверима одразу ж починаються сходи, які ведуть вниз.

І навіть це ще не всі будівлі одного домогосподарства. На великій території розмістилося ще декілька господарських споруд, які зазвичай використовували для зберігання.

Завідувачка відділу наукового обліку музею Лілія Плєшакова звертає увагу на розміри українських домогосподарств ХІХ століття. Вона каже, що українці завжди були завзяті та працьовиті. Наші предки будували собі хати на роки, дбали за ними, щоб забезпечити життя родині та дітям.

«І це розмір тільки одного домогосподарства, уявіть собі. Це для уявлення про те, як жили українці в ХІХ столітті. Звичайно, що була бідність. Але якщо людина була завзята, мала землю, то облаштовувала все для домогосподарства і праці, щоб забезпечити себе й родину», — розповідає Лілія Плєшакова.

Пані Лілія родом теж із Луганщини. У 2014 році вона переїхала до Києва й зараз працює в Національному музеї народної архітектури та побуту. Саме за її роботи в музеї побудували та відкрити луганську хату XX століття, якої раніше єдиної не було у виставці.

«До нас нерідко приїжджають наші рідні луганці. Буквально вчора приїжджали представники Сватівської та Шульгівської громад, вони відзначали Храмовий день. То вони подивилися всі хати, фотографувалися. Думаю, що зараз, коли наша Луганщина тимчасово окупована ворогом, наші люди приїжджають сюди, щоб більше відчути себе, як вдома, щоб відчути цей звʼязок зі своєю Батьківщиною».

Внутрішнє планування українського житла

Йдучи далі, погляду відкриваються інші сільськогосподарські будови, без яких важко уявити типове українське село ХІХ століття. Наприклад, комора початку XX століття із села Нещеретове Білокуракинського району Луганської області.

Поруч із ним гамазей — будівля для зберігання зерна та борошна. Іноді — для рушниць та кашкетів. Ця будівля датується початком ХІХ століття із села Лубʼянка Білокуракинського району.

На подвірʼї гамазею розміщуються численні знаряддя праці.

Поруч ще одна комора початку ХХ століття з села Грицаївка Білокуракинського району Луганської області.

Її особливість полягає в невеликій дірці внизу дверей. Лілія Плєшакова каже: це для котів.

«Раніше для котів залишали такі отвори, вони туди в будь-який час забігали, ловили мишей та інших шкідників», — пояснює Лілія.

Далі відкривається краєвид на ще одну хату кінця ХІХ століття із села Красна Попівка Кремінського району Луганської області.

Типова луганська хата кінця ХІХ століття. Прості, але виразні форми занурюють в атмосферу сільського життя минулих століть. 

Дах покритий очеретом — традиційним матеріалом українського села. Така ж двосхила форма, як і в попереднього будинку, щоб відводити дощову воду. Вікна з деревʼяними рамами.

Навколо хати розмістився затишний двір. Багато квітів та зелені. За домівкою видніється саж для худоби.

Звичайно, що тодішні хати цілком і повністю відрізняються від сучасного уявлення про житло.

Невелика хатина, у якій декілька роздільних кімнат. Основа будинку — піч. Її будували посередині або у кутку, щоб тепло рівномірно розходилося навколо.

У першій кімнаті знайшли своє місце деякі знаряддя праці, комірки для одягу та взуття. Підлога вкрита сіном та травою. Між стелею та стінами є вільне місце, яке зазвичай використовували для зберігання речей.

Друга кімната — справжня сторінка української історії. Ліворуч розмішується побілена піч, яка розмальована синьо-жовтими півниками. На ній — різноманітні глечики та посудини для приготування їжі.

Посеред кімнати знайшов своє місце ткацький верстат. Ймовірно припустити, що в такій хаті проживали ткачі. Поруч — самопрядка та набір старовинних ниток.

Навпроти печі, як і притаманно традиційній українській хаті, влаштували покут або парадний кут, де розміщували ікони, прикрашені тканинами та вишитими рушниками. Під іконами уздовж бічної стіни ставили стіл, на якому вази з польовими квітами або посудини для зберігання.

У кутку хати ближче до печі стояли ліжка, ковдри яких шили з натурального хутра, щоб взимку було тепліше. Подушки наповнювали пірʼям, пухом або шерстю. Над ліжком розвішені вишиті сорочки, виготовлені в традиційних для Луганщини кольорах. На велику основну кімнату припадає 5 вікон, щоб вдень було більше сонячного світла.

Ось так виглядала звичайна українська хата на Луганщині в другій половині ХІХ століття. Усі побутові елементи та оздоблення чітко представляють культуру та історію, притаманні саме Україні.

Лілія Плєшакова каже: на Луганщині та Донеччині жили не бідні люди. Вони вирізнялися працьовитістю та наполегливістю, завжди намагалися облаштувати родинне гніздо для себе та дітей. Відповідально робили в полях чи фабриках, шанували традиції та обряди.

Загарбницька політика росії врешті-решт призвела до цілеспрямованого знищення української ідентичності. Натомість росіяни намагалися зробити всіх однаковими, впровадити відчуття міфічного «братерства» між різними поневоленими народами.

Однак історичні факти, зокрема хати з Луганщини, показують, що українські території завжди мали свою самобутність та винятковість. І зараз, коли область тимчасово окупована ворогом, варто памʼятати, що ці землі були і є Україною.

***