Соціалістичне село з духом українства: як виглядає хата Донецької області другої половини XX століття

У Національному музеї народної архітектури та побуту в унікальній виставці «Українське село 60–70-х років XX століття» представлена хата Донецької області. Східний Варіант побачив її на власні очі та розповідає про все докладніше

Національний музей народної архітектури та побуту, який працює в Києві, відомий своїми архітектурно-ландшафтними виставками всіх історико-етнографічних регіонів України різних часів. Раніше Східний Варіант уже розповідав про автентичні хати з Луганщини другої половини ХІХ століття та XX століття, які відкриті для відвідування у музеї. Сьогодні поговоримо про донецьку хату і які сенси вона несла в собі 50 років тому.

Соціалістична хата Донеччини з українськими сенсами

Національний музей народної архітектури та побуту засновано в 1969 році згідно з Постановою Ради Міністрів України. Першу памʼятку тут заклали в 1971 році — це була хата із села Красна Попівка Луганської області. Так почалася історія виставки, присвяченій традиційній українській хаті.

У 1979 році на 12 гектарах старого яблуневого саду відкрили експозицію «Соціалістичне село», в якій встановили копії кращих будинків кожної області з начинням місцевого виробництва. Звісно, що така виставка мала й ідеологічні цілі, але за сучасності її наповнили новими сенсами та символами.

Донецька область в експозиції представлена копією будинку із села Вільхівчик Шахтарського району. Колись його оригінал, побудований у 1957 році, дійсно належав шахтарю. До речі, само село розташоване на кордоні з російською федерацією. З 2014 року воно окуповане.

Одноповерхова будівля зведена на бутобетонному фундаменті, викладена із каменю-пісковику, тинькована. Традиційні блакитні віконниці, пілястри з геометричними вставками на білому тлі стіни та чорний цоколь.

Чи не одразу біля хати відвідувачів зустрічає невіддільний символ Донеччини — вагонетка. Вона нагадує про шахтарську велич регіону та її славну промислову долю.

Навпроти донецької хати стоїть луганська, яка привезена із села Кримське. А між ними розміщена копія скіфської скульптури, яка передає образ озброєної людини. Оригінал був знайдений 1950 року в селі Вільхівчик і переданий до Донецького обласного музею. Такі «баби камʼяні» в степовій частині України відомі від доби енеоліту (IV–III тис. років до н. е.).

Будинок має три кімнати, кухню, ванну, місткий коридор, а ще веранду. Опалення в будинку здійснювалося за допомогою трьох груб. Житлова площа — 40 кв. м. Особливістю планування є прибудована літня кухня.

Що ховає в собі донецький будинок

Веранда донецької хати зустрічає кущем червоних троянд — ще один символ регіону. Адже в 1970 році ЮНЕСКО визнало Донецьк найбільш озелененим високоіндустріальним містом світу, тоді його прозвали «місто мільйона троянд». Відданість шипастим квітам простежується й у предків Донеччини, адже саме троянду вони зображували на вишитих сорочках регіону.

На веранді будинку представлена виставка «Минувщина та сьогодення Донеччини» з видатними постатями та символами регіону. В око впадає зображення терикона — штучного насипу з порожніх порід, витягнутих при підземній розробці покладів вугілля, які так характерні для Донеччини.

На фоні терикона стоїть манекен із традиційною шахтарською формою: захисна каска та спецодяг, який захищає від пилу. Поруч стіл, на якому прапор України із численними підписами українських захисників.

Стіл, на якому лежить прапор, виявляється виставковим стелажем. У ньому розміщені головні символи Донецької області: сіль із Соледару, вугілля з надр донецької землі, глина та колос.

У виставці представлене спеціальне видання про визначні постаті Донеччини. Тут можна прочитати про актора Леоніда Бикова, поета Василя Стуса, письменника Олексу Тихого, співака Анатолія Соловʼяненка та інших.

Поруч розміщене робоче спорядження шахтаря — кирка, мотузка, ліхтар та шматок видобутого вугілля.

На виставці веранди також представлені численні книги, привезені з Донеччини, керамічний посуд, сервіс, авторські ляльки донецьких майстринь та традиційні писанки регіону.

В інтер’єрі будинку експонуються меблі, фарфоровий посуд та кришталь місцевих фабрик та заводів, килими Донецької фабрики художніх виробів, графічні роботи В. Шенделя, ліногравюри Ю. Голенкова і В. Семисенка.

У вітальні увагу привертає незвичний сервіз у шафі. Його малюнок передає ніщо інше, як донецькі терикони, шахтарські стволи та заводські труби, з яких йде дим.

Окрім вітальні, у будинку облаштовано ще дві спальні. У ванній кімнаті — ванна, рукомийник та пральна машинка радянського зразка.

На кухні стоїть відомий однокамерний холодильник «Донбас», які випускали на Донецькому заводі холодильників з 1960-х років.

Ось так донецький будинок 1960-х років зумів поєднати в собі відголос минулого та сенси сучасності.

Відвідати та побачити більше деталей у будинку можна в музеї в Києві. Адреса: вул. Академіка Тронька, 1.

Офіційний сайт музею: https://pyrohiv.com

***

Читайте також: «Це центр, який обʼєднує переселенців»: як на Київщині зберегли будинок Луганщини другої половини XX століття