Тютюновий магнат, прихильник Шевченка та знакова трактористка: історії видатних надазовських греків

Чи знали ви, що один із тютюнових магнатів Києва був надазовським греком із Ялти Донецької області? Хто вперше показав киянам мальовничий Донецьк, написаний на полотні? А хто підкорював столицю своїм голосом? На вихідних громадська організація «Надазовські греки: уруми та румеї» провели лекцію «Надазовські в Києві: 3.0». Це вже третя лекція, на якій розповідають про пригоди надазовських греків у столиці.

Лекцію провела Валентина Євсеєнко, яка займається вивченням історії греків Надазовʼя. Валентина родом із Маріуполя, а її родичі — з Мангуша. З 15 років вона займається вивченням свого родоводу, що вивело її на нову стежку — дослідження історій життя надазовських греків, коли ті їхали підкорювати столицю. Сьогодні Східний Варіант розповідає про них більше.

Перший дослідник надазовських греків, прихильник Шевченка Феоктист Хартахай

Феоктист Хартахай народився 25 березня 1836 року в селі Чердаклі (зараз — Кременівка). Його батько працював у Маріупольському грецькому суді. Феоктист закінчив Олександрівське повітове училище та Катеринославську гімназію. Вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет, де став членом студентського Харківського таємного революційного товариства. Проте через неспроможність сплачувати за навчання його відрахували.

У 1860 році Феоктист вступив до Санкт-Петербурзького університету на історико-філологічний факультет. Тут стає активним діячем революційної спілки, групи української молоді, згуртованої довкола Тараса Шевченка. Одночасно працює над дослідницькою роботою «Ігнатій, митрополит Готфійський і Кафейський».

Під час прощання з Тарасом Шевченком разом з іншими студентами виносив домовину з тілом поета. Виступав із промовою на Смоленському цвинтарі. Пізніше її опублікували в журналі «Основа».

Займався дослідженнями історії Криму та культури греків Надазовʼя. Доклав значних зусиль для відкриття в Маріуполі чоловічого училища 2-го розряду й жіночого училища, директором якої став.

Помер 25 березня 1880 року в Маріуполі.

Поціновувач візантійської архітектури Дмитро Айналов

Дмитро Айналов народився в Маріуполі 20 лютого 1862 року. Був поціновувачем візантійської архітектури, мозаїки, розписів. Вивчав ікони князівської доби. Став автором видань «Києво-Софіївський собор» (1889 рік) та «Стародавні памʼятки мистецтва Києва. Софіївський собор. Золотоверхий Михайлівський і Кирилівський монастирі» (1899 рік).

Помер 12 грудня 1939 року в Санкт-Петербурзі.

Професор та дослідник Георгій Челпанов

Георгій Челпанов народився 28 квітня 1862 року в Маріуполі. Протягом 1891–1906 років працював професором та завідувачем кафедр логіки та психології Київського університету, викладач логіки та психології Першої київської гімназії.

У 1893 році вчений організував при Київському університеті психологічну лабораторію, а в 1898 році — психологічну семінарію, з якої вийшло чимало відомих учених. Автор численних підручників із логіки та психології.

З 1907 року працював у Москві, де й помер 13 лютого 1936 року.

Архієпископ Спиридон Делієв

Спиридон Делієв народився 23 грудня 1878 року в Каракубі. У 1915 році вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 1919 році зі ступенем кандидата богословʼя. Тимчасово керував Київською єпархією у 1925–1928 роках. З 1928 року єпископ Дніпропетровський. З 1930 року піднесений у сан архієпископа.

Помер у Дніпрі 8 грудня 1937 року.

Знакова радянська трактористка Парасковія Ангеліна

Парасковія Ангеліна народилася в Старобешеве Маріупольського повіту 12 січня 1913 року. Її батько Микита походив із понтійських греків. Парасковія із 7 років почала працювати в заможних селян. У віці 8 років уже була розносницею вугілля на шахті.

На початку колективізації Парасковія вступила на курси трактористок, які успішно закінчила. Працювала трактористкою в колгоспі, згодом викладала на курсах.

Жіноча тракторна бригада Паші, як її називали друзі та колеги, в 1933–1934 роках виконала план на 129 %. Більшовицька влада підтримувала такі соціалістичні змагання і неодноразово використовувала фігуру Парасковії для своєї пропаганди.

Парасковія була в комуністичній партії. Двічі стала Героєм Соціалістичної Праці (1947 та 1958 роки).

Померла 21 січня 1959 року в кремлівській лікарні Москви. Похована в Старобешевому на Донеччині.

Тютюновий магнат Микола Богадіца, який мав магазин на Хрещатику

Про Миколу Богадіцу відомо небагато. За попередніми твердженнями, він народився в Сартані в 1819 році. У 1856 році отримав довідку на проживання та відкриття тютюнової фабрики в Києві. Був купцем 1 гільдії. Тримав магазинчик у центрі столиці — за сучасною адресою Хрещатик, 34. Ділянку землі Микола Кирилович продав у 1884 році. Подальша його доля невідома. Фотографії купця також не збереглося.

Цікавий факт, що з Миколою в його магазинчику тютюну працював його двоюрідний племінник Демʼян Богадіца, який був «прикажчиком».

Батько та донька з родини Декерменджи

Михайло Декерменджи народився 27 січня 1922 року в Бугасі. Його батько працював на шахті в Донецьку. У 1937–1941 роках навчався у Ворошиловградському художньому училищі. Під час Другої світової війни був мобілізований до радянської армії, служив на території сучасної росії. Там він починає займатися тим, що йому дійсно подобається — живописом.

Після війни Михайло Дмитрович повернувся до Києва та вступив до художнього інституту. Працював у галузі станкової та монументальної скульптури. Був автором памʼятника Артему, що розміщувався в Бахмуті, статуї Леніна на станції метро «Університет», меморіальної дошки та надгробного памʼятника Остапа Вишні та цікавої скульптури «Старий Донбас», яка раніше стояла на одній із вулиць Києва. Через деякий час «Старий Донбас» прибрали. Де зараз скульптура та яка її доля — невідомо.

Михайло Декерменджи помер у Києві 24 травня 1971 року.

Однак не лише він став відомим у родині. Його донька, Лариса Декерменджи, пішла стопами батька. Народилася 17 липня 1953 року в Києві. У 1980 році закінчила Київський художній інститут.

Була учасницею республіканських та всесоюзних мистецьких виставок. Працювала керівницею гуртка скульптури в Київському палаці піонерів та школярів. З 1985 року — викладачка Київського педагогічного інституту.

Уже за часів незалежної України Лариса емігрувала до США.

Заслужена артистка України Елла Акритова

Елла Акритова народилася 12 серпня 1934 року у Ялті Мангуського району. У 1958–1963 роках навчалася в Київській консерваторії професора Захарченка. Наступні пʼять років була солісткою (сопрано) Київської державної філармонії, а після — солісткою Держтелерадіо України. З 1972 до 1995 року викладала в Київській консерваторії в класі камерного співу.

За життя Елла Олексіївна була лауреаткою Республіканського конкурсу вокалістів імені М. Лисенка та Державної премії імені М. Лисенка. У 1992 році отримала звання Заслуженої артистки України.

З 1995 року Елла проживала в Ізраїлі, де й померла від тяжкої хвороби у 2018 році.

Показав киянам мальовничий Донецьк. Володимир Балакай

Володимир Балакай народився 24 серпня 1928 року в селі Стила. Закінчив Тбіліську академію мистецтв. Працював у Донецьку художником-декоратором у театрі опери та балету, художником у товаристві художників, відділені «Художфонду», художньо-промисловому комбінаті, інституті штучного інтелекту. Учасник міських та всеукраїнських мистецьких виставок.

У 1960–80-і роки віддавав перевагу пейзажному жанру, передавав світлові ефекти місячної ночі, сходу або заходу сонця. У численних композиціях відображає проблеми екології, війни та миру, звертається до біблійних сюжетів, використовує символи та алегорії.

На своїх картинах показував промисловий Донецьк та пейзажі Донеччини. Це виявилося в його творах «Парк Донецька», «Савур-Могила», «Донецька ніч», «Осіннє Святогірʼя», «Старий Донбас», «Ніч над Азовом» тощо.

Помер Володимир Леонідович 13 листопада 2009 року в Донецьку.

Відкрита лекція зібрала переселенців із Донеччини та мешканців Києва. Усім було цікаво дізнатися про греків Надазовʼя, які працювали в столиці та стали відомими представниками свого народу. Відновлювати такі звʼязки особливо важливо під час повномасштабної російсько-української війни, коли більша частина грецьких поселень у Донецькій області окуповані ворогом.

«Раніше моя самоідентифікація була доступна мені постійно: кожного літа ми приїжджали в Маріуполь, у Мангуш. Могли приїхати в будь-який момент. І могли доторкнутися до всього, чого хотіли. А тепер не можемо. Якщо не будемо про це говорити, то просто забудеш і ти, і діти, й інші люди. Це ще більше надихнуло займатися дослідженнями», — поділилася лекторка Валентина Євсеєнко.

Це не остання лекція про надазовських греків у Києві, ділиться голова ГО «Надазовські греки: уруми та румеї» Ольга Цуприкова. Цього року планують провести ще зустрічі та екскурсію місцями в Києві, які повʼязані з надазовськими греками.

«Майже 30 осіб ми знайшли завдяки дослідженням Валентини. Дуже віримо, що це сприятиме тому, що надазовські греки дізнаються про Київ і звʼязки нашого народу із цим містом, і так само люди іншого етнічного походження дізнаються про надазовських греків», — каже Ольга Цуприкова.

Слідкувати за анонсами організації «Надазовські греки: уруми та румеї» можна за посиланням.

***

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів