Історія
Памʼять крізь попіл: історія заснування та розвитку міста Покровськ
Сьогодні Покровськ перебуває на лінії зіткнення та вщент зруйнований через наступ російської армії. Славне місто з понад 140-річною історією зараз спустошене і щодня здригається від боїв та бомбардувань
Східний Варіант разом з начальницею відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Оленою Олехнович та директоркою Покровського історичного музею розповідає про історію заснування та розвитку міста Покрови.
1881 рік — офіційний рік заснування
Дата заснування міста Покровськ нерозривно повʼязана з будівництвом Катерининської залізничної дороги, яке розпочалося в 1881 році й тривало до 1884. Згідно ж з офіційною версією, сучасне місто Покровськ було засноване саме в 1881 році. Про це розповідає начальниця відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Покровської міської ради Олена Олехнович.
Пані Олена пояснює, що наприкінці ХІХ століття Катеринославщина (нині Дніпропетровська область), Донбас, Криворіжжя та Надазовʼя почали перетворюватися на ключові центри видобутку корисних копалин. У зв’язку із чим у регіоні розпочався стрімкий розвиток промисловості, який супроводжувався будівництвом фабрик, заводів і вугільних підприємств.
Для інтеграції цих територій у загальнодержавну мережу та забезпечення ефективної роботи цих підприємств потрібно було забезпечити швидкі та регулярні перевезення руди, вугілля, металу й коксу, що спонукало розпочати будівництво залізничних колій, які мали з’єднати Донецький вугільний басейн, залізорудні копальні Криворізького басейну та металургійні заводи Катеринослава та Юзівки.
У зв’язку із цим у 1874 році на I з’їзді гірничих інженерів було прийнято рішення клопотати про спорудження залізничної лінії через Катеринослав від Криворіжжя до Донбасу. Спочатку залізниця отримала назву Криворізька, однак пізніше була перейменована в Катерининську залізницю.
«Проєктування майбутньої залізниці відбувалося згідно з дослідженнями 1876 року. До проєкту неодноразово вносилися зміни, перерахунки та уточнення, однак уже із самого початку передбачалося, що колії проходитимуть через землі Гришинської громади (сучасні території Покровської територіальної громади). Станція отримала назву Гришине, яка походила від назви найближчого на той час волосного центру — Гришине (село, яке, за однією з версій, має козацьке коріння). Початком будівництва станції краєзнавці вважають травень 1881 року, коли погодні умови дозволили приступити безпосередньо до будівельних робіт. Поруч зі станцією одночасно почали будувати й перші домівки (землянки, халупи) майбутнього селища. Першими мешканцями нашого міста стали робітники, що будували залізницю, які були вихідцями з північних губерній України та центральної росії», — розповідає Олена Олехнович.
Водночас пані Олена відзначила: варто памʼятати, що й до пристанційного селища Гришине на цих землях жили люди. Так, на території Покровського району були знайдені матеріальні свідчення існування ямної, катакомбної, багатоваликової кераміки та зрубної культур, які належать до археологічних періодів бронзової доби.
Залізнична станція, яка стала містоутворювальним ядром
Саме залізнична станція та привокзальна площа стали містоутворювальним ядром майбутнього Покровська, розповідає директорка Покровського історичного музею Ангеліна Рожкова.
У 1882–1883 роках на станції було зведено вокзал, будівля якого збереглася до наших днів, але була майже повністю знищена внаслідок ворожих обстрілів міста після початку повномасштабного вторгнення росії. Це була двоповерхова будівля із житловими приміщеннями, зведена з місцевого каменю, за деякими свідченнями, за бельгійським проєктом. З відкриттям Катерининської залізниці в травні 1884 року на станції Гришине було введено в дію паровозне депо, яке було одним із найважливіших на ділянці від станції Синельникове до станції Ясинувата.
«У 1892 році було зведено Гришинське залізничне училище, що підтверджується архівними джерелами. Це дає підставу вважати, що залізничне училище було першим навчальним закладом на станції й у селі Гришине до 1896 року. В 1896 році на кошти Управління Катерининської залізниці було збудовано Свято-Миколаївську церкву, для задоволення духовних потреб місцевого населення. У цій же будівлі в числі однієї із перших на Катерининській залізниці було відкрито школу», — розповідає Ангеліна Рожкова.
У кінці ХІХ — на початку XX століття в пристанційному селищі Гришине діяло три парових млини, олійниця, миловарний та цегельний заводи, слюсарно-токарні майстерні. Щорічно через станцію Гришине відправлялося 3 млн пудів вугілля та 1 млн пудів зерна.
Важливу роль для розвитку міста відіграла вугільна промисловість. На початку XX століття саме видобуток вугілля привернув увагу підприємців. У 1903 році біля хутора Табірного відкрився Західно-Донецький рудник, який належав анонімному акціонерному товариству, розташованому в Петербурзі. В 1911 році право на пошук та експлуатацію пластів на землях селян села Новоекономічне отримали згідно з орендним договором пайщики Донецько-Грушевського акціонерного товариства Микола Дмитрович Крученеско та Федір Євграфович Ієвлєв. У цьому ж році почала діяти шахта № 1, через рік — ще декілька. Ці шахти отримали назву Новоекономічний рудник. В 1916 році перше вугілля дав Гродівський рудник. Останньою дореволюційною шахтою на території Красноармійського району була шахта 3/3 біс, заснована в 1917 році.
У 30-ті роки XX століття активно розвивались вугільна та металургійна промисловість, зводилися нові заводи, відкривалися підприємства. Однак це зростання супроводжувалося жорсткою експлуатацією праці, репресіями проти технічної інтелігенції та важкими соціальними умовами для робітників, відзначає Ангеліна Рожкова.
«У 1931 році розпочалося Всесоюзне ударне будівництво динасового заводу, яке стало важливою частиною індустріалізації Донбасу. Цей проєкт був оголошений ударним, відповідно, йому надавалися великі ресурси та людські резерви. Після введення в експлуатацію завод став одним із провідних виробників вогнетривкої продукції й забезпечував вогнетривами металургійні заводи в країні», — розповідає директорка Покровського історичного музею.
Статус міста та перейменування на «Красноармійськ»
Уперше сучасне місто Покровськ було згадане в архівних документах у статусі міста під час подій Української революції 1917–1921 років. До подій 1917 року селище Гришине вже було добре розвинутим у промисловому відношенні населеним пунктом. Тож у червні 1917 року Тимчасовий уряд Російської імперії, видав постанову «Про визначення 41 сільського поселення містами, із запровадженням у них міського Положення». Відповідно до цієї постанови селище Гришине Бахмутського повіту на деякий час отримало статут міста. Однак після бурхливих революційних подій, коли остаточно встановилася радянська влада, Гришине продовжувало залишатися селищем.
20 липня 1934 році відповідно до постанови Президії ВУЦВК, Гришинський район разом із центром був перейменований у Постишевський район.
«4 березня 1938 року Постановою президії Донецького облвиконкому Постишевський район було перейменовано на Красноармійський район, місто Постишево на місто Красноармійське, а залізничну станцію Постишево на залізничну станцію «Красноармійськ». Остаточний статус міста був отриманий, однак у пізніших документах адміністративно-територіального поділу Донецької області Красноармійське продовжує згадуватися як поселення міського типу. І лише в Рішенні Сталінського облвиконкому від 20 червня 1947 року чітко прописано, що місто Красноармійське виділено в самостійну адміністративну одиницю обласного підпорядкування. Саме після цього документу сучасне місто Покровськ згадується лише в статусі міста», — розповідає директорка Покровського історичного музею Ангеліна Рожкова.
Після окупації в роки Другої Світової війни місто перетворилося в руїни, як і багато інших населених пунктів нашої країни. За 22 місяці окупації були виведені з ладу локомотивне та вагонне депо, понад 300 км колії, усе електрогосподарство й майстерні залізничної дільниці, зруйновані цегельний та динасовий заводи, шахти, розбиті швейна фабрика, млини, хлібозавод, районна електропідстанція, зруйновано 9 шкіл (з 12), усі медичні заклади, дитячі садки, магазини, більша частина будинків не були придатні для проживання.
Але інтенсивне відновлення, яке розпочалося одразу після відходу німецьких окупантів в 1943 році, а потім розгорнулося з більшою силою в 1945 році, дозволило відбудувати місто та промисловість.
Відомі українські постаті, які пов’язані з Покровськом
За історію Покровська в ньому народилося, проживало та працювало багато визначних українських діячів. Зокрема, Микола Леонтович, Данило Шумук, Сава Божко.
Микола Леонтович — видатний український композитор, автор загальновизнаної культурної візитівки України — всесвітньовідомого твору на основі фольклорних джерел — «Щедрика», мелодія якого стала символом Різдва у всьому світі.
З 1904 по 1908 рік Микола Леонтович жив і творив у пристанційному селищі Гришине, заклавши основу його культурного життя. Тут він працював викладачем співів у Гришинському залізничному двокласному училищі Міністерства Народної Освіти та був регентом Свято-Миколаївської церкви.
Саме в пристанційному селищі Гришине Микола Дмитрович утворює аматорський хор, до роботи якого були запрошені також робітники залізниці, які мали хороші голоси, навчає їх нотної грамоти й майстерності хорового співу. Таким чином, на станції Гришине було створено перший в Україні хор робітників — залізничників. До складу хору всього входило близько 50 співаків і співачок, дітей і дорослих. Організований Леонтовичем хор активно пропагував українське музичне мистецтво. Часто звучали у виконані хору народні пісні в обробці Миколи Дмитровича.
«Місто Покровськ шанує та пам’ятає видатного композитора, бо саме він залучив мешканців пристанційного селища Гришине до музики та хорового співу. Саме про це розповідають музейні предмети, які зберігаються у фондах Покровського історичного музею. Найвідоміший експонат музею — дерев’яна сухарниця, зроблена руками батька композитора — Дмитра Феофановича Леонтовича, на якій вирізьблена ластівка, яка несе в дзьобі гілочку. Сьогодні ця ластівка зображена в центрі герба міста Покровськ та на прапорі міста. Вона символізує добру новину, щастя, надію, новий початок, відродження та схід сонця. Крім того, ластівка є символічною згадкою про перебування в нашому місті видатного композитора, який стояв біля початків культурного життя міста», — розповідає Ангеліна Рожкова.
Існує думка, що одна з редакцій найвідомішого різдвяного гімну «Щедрик» була написана Миколою Леонтовичем саме в Покровську. Якщо зіставити роки роботи Миколи Леонтовича на Донеччині й роки редакцій «Щедрика», то така вірогідність стає можливою. Композитор працював на Донеччині з 1904 до 1908 року. Це збігається з роками його роботи над другою редакцією «Щедрика» 1906–1908 років. Однак документального підтвердження цьому все ж немає.
Данило Шумук — громадський діяч, вʼязень польських тюрем, німецьких та радянських таборів, дисидент, учасник українського руху опору, член Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, член Обʼєднання українських письменників «Слово». Міжнародна амністія визнала Данила Шумука найстаршим політичним каторжником. Загалом він провів у таборах 42 з половиною роки, з них 5 з половиною років за комуністичну діяльність та 36 з половиною років — за антикомуністичну діяльність.
Останні роки свого життя він прожив у місті Покровськ, у своєї доньки в Покровську. Проживав у двоповерховому будинку по вул. Соціалістична, яка зараз має ім’я Данила Шумука. На будинку де він проживав, було встановлено меморіальну дошку, присвячену Данилу Лаврентійовичу Шумуку.
Він помер 21 травня 2004 року, його поховали на центральному кладовищі. Однак через близькість лінії фронту до міста Покровськ, 27 грудня 2024 року його тіло було перепоховано на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові.
Сава Божко — письменник та журналіст, політичний вʼязень. Народився Сава Захарович 24 квітня (за старим стилем) 1901 року на хуторі Крутоярівка на Дніпропетровщині. Саме в студентські роки в нього проявилися здібності до написання літературно-критичних публікацій та нарисів у газетах і журналах.
Одним зі значних літературних досягнень Сави Захаровича стала історична повість «В степах», яка була визнана критиками 20–30-х років XX століття як історико-художній твір, а його автора визнано першим творцем історичного роману в українській літературі. На сторінках цього твору описане перетворення невеликого степового містечка Геренаш у торгівельний і промисловий центр, своєрідну столицю західного Донбасу. У своєму творі Божко описав реальну місцевість, яка була йому дуже близька, бо недалеко звідси знаходилась його рідна Крутоярівка.
А назва цього міста та його опис говорить про те, що у творі описано всім нам відоме селище Гришине — яке сьогодні має назву Покровськ.
«За свою літературну діяльність в 1938 році Сава Божко був заарештований та засуджений на 5 років ув’язнення у виправному таборі в Комі. Після закінчення строку ув’язнення та участі на фронтах Другої Світової війни, з підірваним здоров’ям та статусом ворога народу він зумів влаштуватися на роботу на шахту 5/6 в місті Димитрів (сучасний Мирноград). Важко працюючи, він часто приїздив у Красноармійськ (сучасний Покровськ), де по вулиці Червоноармійській проживав його племінник Леонтій Божко. Тут він міг трішки відволіктися та відпочити, намагався писати. Саме із цими краями були пов’язані останні роки його життя», — розповіла Олена Олехнович.
***
У 2016 році місто в рамках декомунізації перейменували на Покровськ.
«Наше сьогодення характеризується прагненням відновити історичну справедливість, позбутися всього, що було нав’язане нашій країні ззовні, того, що витісняло пам’ять про українське минуле та традиції. Ми всі на власному досвіді розуміємо, що війна росії в Україні спрямована, в тому числі, на знищення української ідентичності. Агресор намагається стерти пам’ять, знищити або привласнити культурні об’єкти, маніпулювати цінностями. Саме тому перед всіма нами постають й культурні виклики – поруч із лінією фронту, переживаючи стрес та тривогу, зберегти розуміння виваженого підходу до історії та ідентичності. Наша реальність — протидіяти російським міфам з одного боку та осмислювати деколонізаційні процеси, які потребують усвідомлення та проговорення», — ділиться Ангеліна Рожкова.
Пані Ангеліна розповідає, що серед варіантів назв були Вільний, Мирний, новогришине, Покровськ, Прокоф'єв(ськ), Слобожанськ. Мешканці обрали саме Покровськ.
«Аргументи на користь цієї назви були наступні: Наші предки вірили, що Діва Марія охороняє мужніх воїнів, оберігає їх від ворожих куль і шабель, а також дарує мудрість у прийнятті складних рішень. Під покровом Пресвятої Богородиці українське козацтво здобувало волю та свободу для нашої батьківщини, а Українська повстанська армія в часи Другої світової війни захищала та відстоювала національні інтереси та боролась за незалежність України. Ми завжди боронили свої кордони від ворогів, боронимо їх і зараз. Містоутворююче підприємство нашого міста — Шахтоуправління «Покровське». Перша церква села Гришине мала назву Свято-Покровська (до речі, місто Покровськ виникло як пристанційне селище та зобов’язане назвою найближчому селу — Гришине)», — пояснює пані Ангеліна.
Ще декілька років тому в Покровську бушувало життя. Навіть після початку повномасштабного вторгнення місто гідно трималося і понад 2,5 роки було надійним тилом Донецької області. Тут жили родини з дітьми, працювали магазини та торгівельні центри, проводилися культурні заходи.
Влітку 2024 року російська армія розпочала наступ на Покровськ та Мирноград, унаслідок чого обидва міста повністю знищені — немає жодної вцілілої будівлі.
Зараз, коли Покровськ знищений, а його мешканці розкидані по світу, памʼять про місто продовжує жити в серцях та думках українців.
«Попри бойові дії, громада, музей, небайдужі жителі працюють, щоб зберегти артефакти, фото, усні історії. Це є ресурсом для майбутньої відбудови. Історія та культура можуть стати основою для формування стратегії розвитку, орієнтованої на ефективне, усвідомлене відновлення», — наглошує Олена Олехнович.
***
Інга Павлій
Інга Павлій
Інга Павлій
