Філософія свободи: історія підприємиці з Донеччини, яку двічі намагалася зламати війна

Інеса Геєць народилася поблизу Маріуполя, дитинство провела у селищі Павлопіль Новоазовського району. Через роботу батька в геологорозвідці родина часто змінювала місця проживання — Горлівка, Миколаївка біля Слов’янська, а у 1982 році сім’я оселилася в Краматорську.

По закінченню школи Інеса вступила до технологічного технікуму міста Краматорськ, який закінчила у 1986 році. За розподілом працювала художником-модельєром на фабриці в Дергачах. Проте справжній шлях підприємця жінки розпочався у буремні 90-ті роки, коли молода незалежна Україна ще не могла забезпечити стабільність своїм громадянам. Саме тоді вона вирішила розпочати власну справу, поєднавши професійні навички з підприємницьким хистом.

Свобода проти системи

Своїми поглядами Інеса вирізнялася ще з дитинства, випадаючи із загальноприйнятої системи срср. Її життєва філософія, заснована на свободі та самореалізації, стала ключем до стійкості й успіху в підприємництві.

«У нашому регіоні звичне явище, коли цілі родини працюють на одному підприємстві. Є справжні заводські династії — батько, син, мати трудяться пліч-о-пліч. Панувало переконання: якщо ти не підеш на завод, то в житті нічого не досягнеш. Але я інша. Я вільна людина, була завжди вільною. Мені дуже складно прилаштовуватися в якусь систему, де ти гвинтик. Скоріше я буду самою системою, керівником цієї системи», — пояснює Інеса.

Інеса зазначає, що її мотивація була проста — вижити у буремні часи та досягти матеріального добробуту. Саме ці якості допомогли зберегти ідентичність під час російської агресії та йти власним шляхом.

«У самурая немає цілі, є тільки шлях»

Перші кроки у бізнесі були нелегкими. Разом з подругами вона організувала невеликий кооператив з пошиття одягу. Початковий капітал був мізерним — лише 300 доларів. На ці гроші жінки придбали тканину та кілька швейних машинок. Робота кипіла у власній квартирі підприємиці. В умовах тотального дефіциту їхня продукція мала шалений попит — весь тижневий обсяг виробництва розпродавався за вихідні.

Протягом наступних 15 років бізнес поступово розвивався. З’явився магазин на місцевому ринку, збільшилася кількість працівників.

«І ти вже думаєш, що це вже навічно. У тебе є магазин на ринку, наймані працівники. І за тиждень ти можеш виготовити близько 60 одиниць», — згадує вона цей період.

Проте розширення бізнесу принесло нові виклики. Управління персоналом виявилося складним завданням. Як встановити баланс між дружніми стосунками та професійними вимогами? Як делегувати завдання та контролювати їх виконання? Ці питання вимагали часу та досвіду для вирішення.

Переломним моментом стала підготовка до Євро-2012. Через зупинку залізничного сполучення ринок, який був розташований саме біля залізничного вокзалу, припинив своє існування. Ця подія змусила Інесу переосмислити свій бізнес та шукати нові шляхи розвитку.

«У самурая немає цілі, є тільки шлях», — філософськи зауважує підприємиця, описуючи свій поступовий розвиток та готовність до нових викликів.

Новим етапом розвитку став ринок Барабашова у Харкові. Інеса з колежанкою вирушили пропонувати свою продукцію на продаж гуртом. Попри здивовані погляди деяких людей, підприємиця впевнено просувала свій товар.

Цікаво, що серед українців охочих співпрацювати не знайшлося, натомість з’явилися в’єтнамські партнери. Ризикнувши, Інеса довірила незнайомій людині товар на суму близько 10 тисяч гривень — на той час це були величезні гроші. Співпраця виявилася не дуже успішною, і тому прагнучи стабільності та чіткого плану розвитку, Інеса продовжила пошук нових можливостей. 

Невдовзі з’явився інший партнер, співпраця з яким тривала близько 10 років. Це дозволило масштабувати бізнес та збільшити кількість найманих працівників.

Однак 12 квітня 2014 року Краматорськ був окупований. Підприємство продовжувало працювати до середини травня, але через зростаючу небезпеку на початку червня Інеса з родиною виїхала до Маріуполя.

Після звільнення міста 5 липня вона повернулася і відновила виробництво. Але ситуація на ринку зазнала кардинальних змін: весь схід України, орієнтований на ринок Барабашово, відпав, а інші регіони переорієнтувалися на Одесу. А оскільки, починаючи з 2019 року, Інеса Геєць успішно налагоджувала співпрацю з українськими торговельними мережами, зокрема з компанією OLKO, а згодом і з іншими, це врятувало її бізнес.

«Цей період став справжнім університетом підприємництва для мене. Я опановувала мистецтво виробництва високоякісної продукції, вчилася максимізувати прибуток та розширювати горизонти бізнесу. 2019 рік став переломним — зростання клієнтської бази створило сприятливі умови для розширення. До кінця 2021 року наша команда зросла до 18 співробітників, а місячний обсяг виробництва сягнув 2000-3000 одиниць швейних виробів. Це був час стрімкого розвитку та нових можливостей», — ділиться Інеса.

Друге дихання

Повномасштабне вторгнення зупинило підприємство вдруге. Війна змусила Інесу Геєць покинути рідний Краматорськ. Підприємиця опинилася у Вінниці, а потім переїхала до Києва, залишивши свій цех закритим. Спочатку вона перебувала у стані глибокого ступору, не знаючи, що робити далі.

«Вперше за своє життя я не розуміла, що робити», — згадує Інеса.

Син став рушійною силою для відновлення бізнесу і наполягав подати заявку для участі у “Програмі релокації підприємств”.

«Мамо, ти все життя працювала над створення свого бізнесу? Ти розумієш, що його потрібно рятувати», — переконував син.

Спочатку Інеса вагалася, розмірковуючи над практичними труднощами переміщення обладнання та оренди нового приміщення. Але поступово, під впливом сина та оговтавшись від первинного шоку, почала розглядати можливості релокації. Також важливим фактором стало те, що на зв’язок почали виходити замовники, цікавлячись можливістю відновлення співпраці.

Процес вибору нового міста для бізнесу був непростим. Інеса ретельно обмірковувала всі деталі: від логістики до фінансових питань. Зрештою, вибір припав на Полтаву, зважаючи на її близькість до Харкова та наявність магазинів основного замовника — OLKO.

Попри складнощі та емоційне виснаження, Інеса змогла організувати переїзд свого обладнання. За допомогою відданої команди з Краматорська, яка працювала дистанційно через відеозв’язок, все обладнання було ретельно упаковане та перевезене. У новому місті вона орендувала приміщення, де розмістила конструкторське бюро з моделювання одягу, закрійний та швейний цехи.

«Ми перевезли все необхідне обладнання, тканини, крій — все, що було у нас на виробництві в Краматорську. Але найголовніше — це люди. З нами приїхало двоє моїх співробітників з сім’ями», — розповідає Інеса.

Переїзд відбувся в червні 2022 року завдяки державній програмі релокації бізнесу, яка допомагає переміщувати підприємства із зони бойових дій. Ця програма надала безплатне транспортування виробництва. Крім того, підприємство отримало суттєву підтримку від Полтавської обласної військової адміністрації.

 «Ми скористалися Комплексною програмою підтримки внутрішньо переміщених осіб на період 2023-2024 років. Це дозволило нам отримати відшкодування частини вартості необхідного обладнання, комунальних послуг та орендної плати за приміщення», — пояснює Інеса.

Завдяки цій підтримці підприємство змогло швидко відновити виробничі потужності та розпочати створення нових робочих місць у Полтаві.

Шлях до модернізації: як гранти допомогли розвинути виробництво

Сьогодні компанія спеціалізується на виробництві жіночого одягу, постійно розширюючи асортимент продукції. Це стало можливим завдяки сучасному обладнанню з передовим програмним забезпеченням, яке підприємство отримало через участь у грантових програмах.

Заявку на отримання першого гранту від «Є-робота» Інесса Геєць писала під час бомбардувань Києва та в умовах блекауту.

«Це був перший досвід, на якому я набила всі шишки, які можна. Я не знала, як взагалі пишуть бізнес-плани. На словах все можу розказати, але як це красиво написати по пунктах не знала», — пригадує підприємиця. 

На отримані кошти було придбано програмне забезпечення для конструктора «3-D манекен» та 5 автоматичних швейних машинок. Також необхідно було працевлаштувати людей, що виявилося непросто, але можливо.

 Наступним був грант від Міжнародної організації з міграції (МОМ) від уряду Японії.

«Тут було трошки легше, адже я вже мала невеличкий досвід», — розповідає Інесса.

Завдяки цій грантовій допомозі було придбано розкрійну машину та програмне забезпечення для технолога.

А втрете представники МОМ самі зв’язалися з підприємицею, відзначивши успішність її бізнесу. І наступну допомогу пані Інесса отримала дуже швидко, написавши заявку за два тижні. За цим грантом вона отримала прес для дублювання, що дозволило перейти на новий рівень виробництва, а також три автоматичні оверлоки й розпошивальну машину-автомат.

Усі отримані гранти були спрямовані на автоматизацію, покращення виробничих процесів та якості готової продукції.

«Застосування сучасної автоматизованої техніки та професійного обладнання у виробництві має подвійний ефект: це не лише покращує естетичні якості продукції, але й суттєво знижує її собівартість», — пояснює пані Геєць.

Завдяки отриманим грантам підприємиця змогла суттєво модернізувати своє виробництво, підвищити якість продукції та ефективність роботи, що зробило її бізнес більш конкурентоспроможним на ринку.

Сила в людях

На своєму шляху Інеса Геєць зустрічала різних людей — порядних і не дуже, надійних і нещирих. Проте за будь-яких часів поряд з нею були ті, на кого вона могла покластися. Ті, хто пройшов через випробування та скруту, але залишився поруч, поділяючи її цінності.

На початку шляху головною опорою стала родина — чоловік та його батьки, сестра, мама, які взяли на себе турботу про сина.

«Я регулярно, двічі на місяць, їздила до Одеси за тканиною. Нерідко мої повернення додому припадали на глибоку ніч, і чоловіку доводилося розвантажував ці важкі рулони серед ночі. Коли син підріс, десь з 10-12 років, він теж почав допомагати. І  коли я не встигала з пакуванням, вони вдвох це робили. Завжди були напохваті, абсолютно в усьому» — з вдячністю розповідає підприємиця про допомогу рідних.

Інеса також згадує про людей, з якими разом навчалася, працювала, кому делегувала свої повноваження. Вона підтримувала їх, а вони підтримували її, створюючи надійну команду однодумців, які надихають один одного і надають поштовх для розвитку.

Сьогодні, за ініціативою та активною участю сина, Інеса розпочала новий етап розвитку бізнесу — реєстрацію власної торгової марки Geiets. Це стратегічне рішення допоможе зміцнити позиції компанії на ринку, підвищити пізнаванність продукції та відкрити нові перспективи для подальшого зростання.

«Люди, які розділяють ваші цінності та готові підтримати у складні часи, стають незамінною опорою на шляху до успіху», — впевнена вона.

***