"Війна калічить нас, але ми залишаємося живими": історія митця з Донецька, який боровся з російською окупацією
Ще з 2014 року росія активно поширює фейки про те, що жителі та жительки Донеччини та Луганщини “чекають на росію” та “хочуть повернутися додому”. Після часткової окупації регіонів, росіяни почали розповідати про “підтримку зі сторони місцевого населення” та “відсутність опору”. Схожі фейки пропагандисти поширюють останні 9 років.
Проте чи справді на Донеччині та Луганщині не було опору російській окупації? Східний Варіант розвінчує фейки разом із громадським діячем та художником Сергієм Захаровим родом з Донецька.
Фейк: “Ми чекали приєднання до росії 8 років, й нарешті будемо вдома”
Наводимо приклади статей, де згадуються пропагандистські заяви “чекали приєднання до росії 8 років” та “нарешті будемо вдома”.
У 2022 році російські пропагандистські ЗМІ створили низку матеріал із нібито словами мешканців та мешканок Донеччини й Луганщини про те, що “вони чекали приєднання до росії 8 років” та “нарешті будемо вдома”. Нова низка маніпулятивних статей спричинена так званим “референдумом щодо питань входження регіонів у склад росії”.
Східний Варіант спростовує пропагандистські реальною історією.
Встиг розмістити в окупованому Донецьку 8 своїх робіт
Сергій Захаров — громадський діяч та художник. Народився у Донецьку, де мешкав до 2014 року.
Зі слів Сергія, літом 2014 року він бачив новини з інших міст України. Відбувалися антимайданівські мітинги, з'являлися російські триколори та люди зі специфічним російським акцентом, які ходили спочатку із бітами, а згодом зі справжньою зброєю.
“Спочатку це здавалося не настільки серйозним. Була надія, що це легко припинити. В Донецьку була українська поліція. Проте зі Слов'янська прийшли тривожні новини. У повітрі вже витало слово “війна”. Того дня, коли до міста увійшли колони бойовиків, я зрозумів, що Донецьк окупований”, — пригадав Сергій.
Діяч наголосив, що саме тоді він почав створювати опір російській владі:
“Виникла ідея зайнятися стріт-артом. Моя зброя – пензель та фарби. Я зображував саме ту погань, яку бачив на вулицях міста. Це були образи: Гіркіна-Стрєлкова з дулом пістолета біля скроні та написом “Just do it”; весілля бойовика Мотороли, де жінка набагато вища за нього; військові в образі Шарикова з прапором “новоросії” та подібне”.
Художник наголосив, що це не карикатури. Це зображення, які передавали реальну суть цих людей. Сергій Захаров не викривлював, а підкреслював риси персонажів. Наприклад, Шарикови дійсно бігали вулицями, але з реальними автоматами.
Сергій поділився, що він робив фігури із фанери, які вистою були в людській зріст. Формат був обраний виходячи із ситуації. Малювати на стінах було неможливо. Вже була комендантська година, й могли одразу спіймати. Локації обирав під час прогулянки. Розглядав варіанти, де немає камер. Можна легко підійти, розмістити, й сфотографувати.
Діяч пригадав, що коли вішав першу роботу тремтіли руки від страху. Він розумів, що це небезпечно. Проте із досвідом прийшов спокій.
“У мене був помічник фотограф. Тоді ще на телефонах не було якісних камер. Я розумів, що більша авдиторія буде в соцмережах, ніж на порожніх вулицях міста. Люди масово покидали Донецьк. В місті вже з усіх сторін звучало “Війна прийшла”. У соцмережах я позначав світлини назвою “Myrzilka Art Group”. Зрозуміло, що потрібно було діяти інкогніто”, — розповів художник.
Сергій Захаров встиг розмістити 8 робіт в окупованому Донецьку.
“Я зустрівся із журналістом, а наступного ранку за мною приїхали”
Зі слів художника, він намагався бути обережним, але не очікував, що за ним будуть стежити окупанти.
“Думав, хто буде шукати якогось художника, коли майже в самому місті відбуваються бойові дії. Здавалося, що є серйозніші проблеми у росіян. Єдиний ризик, якби мене хтось побачив під час розміщування робіт”, — пригадав діяч.
Проте на сторінку “Myrzilka Art Group” в соціальних мережах приходили повідомлення від журналістів й журналісток. І в один із літніх днів 2014 року, прийшов запит зустрітися від журналіста російського телеканалу “Дождь”.
“Це ми зараз розуміємо, що не існує “хороших руських”, але тоді ще була певна ілюзія. Тому я зустрівся із журналістом, а наступного ранку за мною приїхали російські бойовики”, — поділився художник.
Зі слів діяча, у перший же день полону у нього були зламані ребра, й було перше інсценування розстрілу. Згодом було ще два. Сергій Захаров провів у полоні півтора місяця.
“Діра” — це документація російських злочинів
Після звільнення Сергій мав ідею графічного роману, й почав робити перші зображення. Проте малювати в Донецьку було небезпечно. Тому у 2014 році художник переїхав до Києва, де почав повноцінно працювати над графічним романом.
Після переїзду, Сергій Захаров описав життя в полоні із постійними тортурами та імітаціями розстрілу у “Дірі”. “Діра” — це графічний роман, який розповідає особисту історію художника та досвід інших полонених.
“Графічний роман був для мене арттерапією. Також це є документом, який свідчить про злочини росіян. Візуальна історія набагато чіткіше показує деталі, місця й події, ніж вербальне свідчення”, — зазначив художник.
Перша версія роману вийшла у видавництві “Люта справа” у 2016 році. Проте Сергій вирішив доповнити роботу, й нова версія “Діри” вийшла за сприяння Міністерства інформаційної політики у 2018 році. Роботу переклали на 8 іноземних мов.
Проєкт про українців, що пройшли полон
Наразі Сергій Захаров працює над мальописом за свідченням людей, які пройшли через полон.
“Що я можу зробити насправді корисного? Робити документальні графічні фіксації злочинів рф. Як я малював власний досвід полону у графічному романі “Діра” або у проєкті “Перехрестя”. Цих історій багато, й вони будуть допоки триває війна. Це потрібно для пам'яті, поширення й розуміння мерзенної сутності нащадків НКВДшників. І, неймовірно важливо, що це треба для міжнародних судів”, — розповів деталі про новий проєкт Сергій.
Художник наголосив, що візуалізація потужніша за тисячу слів.
Якщо ви або ваші близькі пережили російський полон, й готові цим поділитися, напишіть Сергію Захарову у Facebook.
***
Історія Сергія Захарова демонструє, що спротив російській окупації існував ще з 2014 року. Й попри всі намагання росіян переконати в тому, що луганчани та донеччани “чекали на росію” та “не чинили супротив”. Сергій продовжує свою дільність, як і сотні небайдужих мешканців й мешканок сходу. Більше про роботу спротиву російській окупації можна почитати за посиланням.
***