Відновлення правди. Історія заснування Краматорська

Краматорськ — одне з найбільших міст Донецької області та важливий промисловий центр України. Після початку російсько-української війни у 2014 році, Краматорськ зайняв місце обласного центра, адже саме сюди евакуювалася Донецька обласна державна адміністрація. Сьогодні Краматорськ — важливий тил та форпост Донеччини, де, попри наближеність до фронту та постійні вибухи, ще є можливість вдихнути повітря мирного життя.

Та, живучи сьогоденням, варто пам’ятати своє минуле. Сьогодні розповідаємо історію заснування центру машинобудування в Україні

Землі, яким судилося стати промисловим центром

Як і у випадку з іншими містами Донеччини та Луганщини, прадавні мешканці сучасного Краматорська вже організовували тут власні майстерні. У 1964 році викладачка Донецького державного університету (сучасний ДонНУ ім. В. Стуса) Доротея Цвейбель на північно-західних околицях міста виявила древні каменоломні й неолітичні каменеобробні майстерні. У результаті дослідження зібрали колекцію предметів періоду камʼяного віку, яка налічувала понад 4 тисячі кременів, серед яких рублячі знаряддя праці, заготівки, виробничі відходи. Тож уже за прадавніх часів тутешні мешканці обробляли кремінь, щоби потім використовувати його в побуті чи для обміну товарами.

У березні 1991 року учасники гуртка юних геологів Центру позашкільної роботи під керівництвом Наталії Овсяннікової в районі селища Красноторка виявили скамʼянілі фрагменти араукарії — дерева сімейства ялинових. Особливо цікаво те, що під час чергового дослідження цього майданчика в 1999 році вихованцями Овсяннікової вдалося виявити прошарки камʼяного вугілля. Чи каже це, що прадавні мешканці цих земель уже знаходили вугілля та використовували його за призначенням? Цілком можливо.

Ці два сюжети у своєму збірнику нарисів «Краматорськ: витоки» описав відомий краматорський краєзнавець Володимир Коцаренко. Уже багато років він займається вивченням історії Краматорська та прилеглих до нього селищ.

Володимир Коцаренко одним із перших дослідив історію заселення цього краю, а результати виклав у власних книгах та статтях. Зокрема, це роботи «Краматорськ: забуті сторінки історії», «Краматорськ: витоки», «Краматорськ. Сторінки історії» тощо.

Територія переселенців

Як раніше розповідав Східний Варіант у своїх історичних матеріалах, територія сучасної Донеччини у 16–18 століттях входила до Дикого поля — великої території малолюдних українських степів. Будувати постійні поселення тут було важко, адже кримські татари, йдучи воєнними походами на Москву, спалювали усе на своєму шляху.

Наприкінці 17 століття території Слобідської України входили до пʼяти козацьких полків: Сумського, Охтирського, Харківського, Ізюмського та Острогозького. Вони входили до складу Московського царства, однак мали певне самоврядування. Частина сучасного Краматорська в ті роки входила саме до Ізюмського козацького полку.

Поступово на ці землі приходили переселенці із центральної України. Це були козаки, які шукали нового місця проживання після тривалих війн чи рятувалися від гніту польської шляхти. Одними з найвідоміших козацьких укріплень тут стали фортеці Тор (сучасний Словʼянськ), Маяцьк (село Маяки) та Бахмут. Поступово козаки розселювалися вздовж Торської укріпленої лінії. Вони зводили свої хутори, займалися худобою та хліборобством.

«У 18 столітті набіги татар на поселення в околицях Тора з кожним десятиліттям траплялися все рідше. Знаходилися відважні люди, які, нехтуючи небезпекою, починали селитися за Торською лінією, усе далі й далі забираючись у розлоги безкрайого Степу. Це були українські козаки, що служили в Тору, прийшлі російські однодворці, представники полкової та сотенної старшини Ізюмського слобідського полку, рідше — представники Торських солеварень і, нарешті, офіцери Бахмутського кінного козацького полку. Зʼявилися хутори й на землях, які нині охоплюють міські межі Краматорська», — розповідає Володимир Коцаренко у виданні «Краматорськ: витоки».

Краєзнавець появу перших хуторів у місцевості Краматорська відносить до першої половини 18 століття. Завдяки архівним документам вдалося встановити імена тих, хто стояв на початках майбутнього машинобудівного міста. Зокрема, це представники дворянського роду Шабельських.

У другій половині 18 століття довкола Бахмута та Тора селилося все більше людей. Це були, як вихідці із центральної України, так і з російської імперії. Після ліквідації Гетьманщини та Запорізької Січі, козаки перестали займати окрему суспільну ланку та поступово злилися з іншими верствами населення. Контроль над землями колишнього Війська Запорізького остаточно перейшов до Російської імперії. На зміну хуторам та паланкам прийшов новий російський адміністративний устрій. Водночас почалася промислова розбудова — ключова подія для розвитку сходу України.

Залізнична станція Краматорська

Активна розбудова міст на Донеччині та Луганщині співпадають із започаткуванням тут перших крупних підприємств. Наприклад, Юзівський металургійний завод у Юзівці (сучасний Донецьк) або Луганський чавуноливарний завод. Та окрім розбудови місць проживання для робітників та їхніх родин, поставало питання забезпечення логістики між підприємствами.

У 1868 році російський імператор затвердив спорудження двох залізничних ліній: Курсько-Харківської та Харківсько-Азовської. Роботи розпочалися в травні, уздовж усієї довжини працювало майже 17 тисяч працівників.

Володимир Коцаренко, користуючись архівними випусками газети «Харківські відомості», прийшов до висновку, що рейковий шлях досяг сучасного Словʼянська на початку осені 1869 року.

«Десь 6 вересня прокладали рейки біля Словʼянська. Якщо так було насправді, то 9–10 вересня укладання рейок проводилося, ймовірно, безпосередньо на території сучасного Краматорська. На превеликий жаль, на сторінках “Харківських відомостей” хід будівництва залізниці в нашій місцевості не був відображений жодним словом», — пише Коцаренко.

Офіційне відкриття руху поїздів Курсько-Харківсько-Азовської залізниці сталося 23 грудня 1869 року. Дорога була одноколійною, і зустрічним поїздам потрібно було десь розминатися. Тож, розповідає краєзнавець, один із таких роз’їздів влаштували на станції Краматорській за верству на північ від села Білянське навпроти села Петровське.

Попри відкриття руху потягів у 1869 році, офіційним роком заснування Краматорська вважалося і вважається зараз 1868. Володимир Коцаренко у своїх нарисах розповідає, що під час дослідження питання про точний рік заснування залізничної станції Краматорська він стикнувся з рядом «відкриттів».

Наприклад, у звіті Товариства Курсько-Харківсько-Азовської залізничної дороги за 1869 рік станція Краматорська взагалі не згадувалася. Так само не згадувалася вона й  у переліках станцій Азовської дороги до 1874 року. Та все ж назву «Краматорська» краєзнавець знайшов у губернському виданні «Харківський календар на 1873 рік» та в «Показнику руських залізничних доріг» за 1874 рік, хоч там і вказувалося, що пасажирські поїзди на Краматорській не зупиняються.

«Тій обставині, що до початку будівництва Донецької дороги Краматорська не грала скільки-небудь важливу роль, і росія дізналася про неї лише в 1874 році завдяки покажчику залізниць, дивуватися тепер не доводиться. У матеріалах справи про проєкти передбачуваного розташування шляхів і будівель на станціях Донецької дороги Микитівка, Кринична і Краматорська відмічено, що Курсько-Харківсько-Азовська залізниця на нашій станції паровозних будівель не мала, маючи тут лише невелику будівлю. Не було й пасажирської будівлі. Наше уявлення про цю станцію буде повнішим, якщо ми звернемося до листа правління Товариства Азовської дороги, у якому Краматорська названа “напівстанцією”. Отже, початок майбутньому місту Краматорську поклав звичайний, другорядний полустанок. Таким він лишався аж до введення в дію Донецької Камʼяновугільної залізниці», — розповідає Володимир Коцаренко.

Другим роком народження станції став 1878 рік, коли офіційно запустили рух поїздів від Дебальцевого до Краматорської. Тепер станція стала «повноцінною». Після епідемії висипного тифу та віспи, що пройшлася імперією, адміністрація Донецької залізниці вирішила відкрити на станції Краматорська лікарню. У наступні роки імперська залізниця активно розбудовувалася. Більшала і станція Краматорська. А навколо неї поступово виникали малі та великі промислові підприємства.

Звідки пішло імʼя Краматорськ?

Досі немає чіткої відповіді, звідки взялися назви «Краматорська», як раніше називалася станція, та Краматорськ — сучасне імʼя міста. Та декілька версій усе ж таки існують. Першу в книзі «Гвардія машинобудівників» 1947 року висловив місцевий краєзнавець Микола Древетняк.

«За його твердженням, у районі майбутньої станції Краматорська в давні часи пролягав чумацький шлях, і купці, що проїжджали, зупинялися тут на відпочинок, торгували крамом (дрібним товаром). Крамові торги — так, за словами М. Древетняка, навколишні мешканці називали це місце. Версія Древетняка романтична, але ніяк не підтверджується письмовими джерелами», — каже Володимир Коцаренко.

Другу версію виклав шкільний учитель Микола Янко в «Топонімічному словнику-довіднику Української РСР» 1973 року. Він писав, що в 18 столітті в районі нинішнього міста проходив південний рубіж Російської імперії. Рубіж і межа — те саме, що і крома. Тож назва станції «Краматорська» могла піти від словосполучення «крома Тора» або «крома торська».

Третю версію виклав Володимир Коцаренко. Згідно з архівними документами, землі, що оточували Тор, називали «торські дачі», які досягали урочища річки Дальня Біленька. Там проходила їхня умовна межа (крома). Тож друга частина назви «Краматорська» могла стосуватися не річки Торець, а «торських дач», й означати «кордон торських дач».

Зародження промисловості Краматорська

Першим промисловим підприємством на території сучасного Краматорська, каже Володимир Коцаренко, був завод із виробництва алебастру прусса Едгара Адельмана. Сировиною для нього слугував гіпс, який добували біля села Красногірка.

У 1880 році Едгар Адельман продав пивоварний завод у Бахмуті й придбав велику ділянку землі неподалік залізничної станції Краматорівка. У 1884 році почалося будівництво заводу. У 1898 році Адельман покинув Російську імперію, а завод перейшов у володіння мешканця Бахмута — чеха В. В. Штерцера та його компаньйонів. Володимир Коцаренко відзначає, що перше підприємство сприяло економічному та соціальному розвитку залізничної станції Краматорівка.

Та активніше події почали розвиватися, коли сюди в 1896 році приїхав швейцарський інженер, промисловець та конструктор Конрад Гампер. Того ж року він придбав на лівобережжі Казенного Торця земельну ділянку, де невдовзі виріс Краматорський механічний завод. Через два роки на ньому збудували доменну піч. Розширення призвело до того, що Конрад Гампер у 1899 році заснував Краматорське Металургійне Товариство.

«Його енергія вражала сучасників. Крім управління своїми заводами, Гампер довгий час керував маєтками й шахтами князя ҐоҐенлое, був головою наглядової ради прокатного заводу в Миловці, виконував обовʼязки директора правління Акціонерного товариства Августа Реппана у Варшаві. Його імʼя добре знали відомі промисловці Європи», — пише Володимир Коцаренко.

У 1899 році Конрад Гампер раптово помер від інфаркту. Та початок його справи було покладено. Навколо заснованого ним заводу все більше будувалося нових споруд та житлових будівель, які стали основою для майбутнього міста.

«Закладка й будівництво у 1896–1897 роках у безпосередній близькості від станції Краматорська механічного заводу, що належав Акціонерному Товариству “В. Фіцнер і К. Гампер” (нині ПАТ “СКМЗ”), сприяло швидкому соціально-економічному розвитку селища Краматорська. Буквально на очах жителів навколишніх поселень поруч зі станцією — на лівобережжі річки Казенний Торець — у ті роки зросло підприємство, оснащене обладнанням європейського рівня. Будівництво доменного відділення та створення в 1898 році Краматорського Металургійного Товариства на базі цього заводу помітно прискорило появу в колись глухому куточку ознак європейської цивілізації, які зумовили подальшу долю селища, яке перетворилося через три з половиною десятиліття на великий індустріальний і культурний центр на півночі Донецької області — місто Краматорськ», — вважає краєзнавець.

***

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США / Supported by the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government