"Зробити місто ще кращим": історія дизайнера-переселенця з Луганщини

Про свої проєкти, евакуацію та плани на рідне місто Дмитро Прудов поділився зі Східним Варіантом.

Шлях до реалізації

Ivonin park, Goodzone, Greentown та Puzo pub знає кожен житель Сєвєродонецька. Можна сміливо сказати, що до вторгнення росії ці місця були візитівкою сучасного міста. Їх спроєктував дизайнер та архітектор Дмитро Прудов.

Дмитро — корінний сєвєродончанин. Він закінчив Донбаську національну Академію будівництва та архітектури.

Зі своїм дипломним проєктом Дмитро виграв міжнародний конкурс бакалавра, а згодом і міжнародний конкурс спеціаліста.

“Тоді не було соцмереж та фріланс-сайтів. Я брав будь-які оголошення, де було написано хоча б просто “дизайнер” або “архітектор” і відразу дзвонив, пропонуючи свої послуги. Це все починалося з дизайну етикеток, візитівок та закінчуючи дизайном меблів та реклами”, — згадує Дмитро.

Пізніше з'явилися більш масштабні замовлення: інтер'єри квартир, будинків, фасадів.

“Моє хобі перемогло основну роботу”

Серед місць роботи дизайнера також були рекламні агенції. Пізніше він влаштувався у проєктний інститут “Сєвєродонецький Оргхім”, де отримав третю категорію архітектора.

Крім основної роботи, Дмитро паралельно продовжував робити інтер'єри, займатися дизайном.

“Мені подобалося більше наводити красу, ніж копатися у нудних кресленнях. Хоча це були роки дуже корисного та потрібного досвіду у проєктуванні. Я зрозумів, що хочу займатися дизайном. Так моє хобі перемогло основну роботу”, — каже дизайнер.

Дмитро вирішив піти з проєктного інституту та спробувати працювати на себе.

“Але тепер я вже не шукав оголошення в газетах. Мене шукали (сміється). І я ні грама не пошкодував, що ухвалив таке рішення”, — ділиться з нами він.

“Після цього про мене дізналися”

У 2018 році дизайнер орендував офіс у новому бізнес-центрі Сєвєродонецька “Green Town”. Фасад будівлі свого часу також спроєктував Дмитро.

“Відкрив офіс, зробив табличку “Студія дизайну Дмитра Прудова”, щоби там приймати людей. Це була перша дизайн-студія у місті. Конкурентів не було”, — згадує він.

Першим великим проєктом став фітнес-клуб Good Zone.

“Зробив його і зовні, і всередині. Після цього про мене дізналися. Після Good Zone я виріс”, — ділиться із нами Дмитро.

Наступним великим проєктом дизайнера став Puzo Pub.

Він розповів, що надихався поїздками: дивився паби у різних містах.

“Мені хотілося якихось зухвалих і сміливих рішень. Puzo Pub був проривом у цій сфері. Усі почали про нього говорити. І заклади пожвавилися, теж захотіли змін. Це стало якимось мейнстримом. Усі почали дзвонити, писати. Я вважаю, що Puzo Pub задав темп у місті. Це круто!” — каже сєвєродончанин.

Внесок в інфраструктуру та бізнес міста

Дмитро поділився, що після таких проєктів прийшло розуміння того, що тепер він має можливість вплинути на міську архітектуру, комерційні структури: заклади, фітнес-клуби та інше.

“Я зрозумів, що можу робити те, що хочу. І зробивши щось цікавіше, ніж в інших, це підіймає рівень, планку. Починається конкуренція. Усі намагаються підтягнутися до цього. Я вважаю, що це був внесок не лише в інфраструктуру, а й у міський бізнес загалом”, — ділиться він.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, у сєверодонецького дизайнера було багато вже розпочатих проєктів. Серед них кілька великих.

Один з них — це масштабна будівля з бізнес-центром, готелем, терасою на даху та скляними ліфтами.

“Було дуже цікаво все це робити. Не встигли. У будівлю навіть були прильоти. Але господар дуже оптимістичний, до останнього мені дзвонив. Сєвєр ще був не в окупації. Каже: “Поки чекаємо на ЗСУ, давай малювати далі. Все одно приїжджати, будувати”, — каже Дмитро.

За його словами, до 24 лютого включно люди будували будинки. Мало хто з них вірив, що щось почнеться.

“Хоч якесь бомбосховище”

Але росія зламала плани сєвєродончан. Країна-окупант забрала мирне життя у всіх українців.

“Ми сім'єю зібралися в одному місці в старих районах у підвалі в тестя. Бо там було хоч якесь бомбосховище”, — згадує Дмитро.

Саме напередодні повномасштабного вторгнення росії “Східний Варіант” перевірив готовність Сєвєродонецька до надзвичайних ситуацій, особисто промоніторивши укриття міста.

“Коли ми туди прийшли, там стояли лавки та запаси води ще з 2014-го. Це все організували самі ж мешканці будинку. Ми з дружиною та з нами наша дочка. Тоді їй було три роки. Слава Богу, через вік вона нічого не зрозуміла”, — каже сєвєродончанин.

До мешканців під'їзду приїхали родичі та діти з інших районів міста. Людей у ​​бомбосховищі ставало дедалі більше.

“Просиділи ми там, теж сподіваючись, що скоро місто звільнять. Тоді я думав, що скоро все закінчиться. Але за тиждень нічого не змінилося. І був серйозний приліт прямий під будинок. І ти розумієш, що навіть тут можеш не сховатися. Вранці ми вирішили, що треба їхати”, — ділиться з нами Дмитро.

“Куди їхали — не розуміли”

На момент евакуації світло та газ у будинку вже були відсутні. До гаража, де був автомобіль Дмитра, потрібно було пройти не один квартал.

“Ішли пішки. Ідеш цією дорогою і бачиш чорну пляму в місці прильоту на тлі білого снігу. Лоджії знесло. Дроти висять. Руїни. Це були перші побачені руїни. Ось вони, поряд. Ось воно, прилетіло, ще димиться. Біля гаража теж був приліт. Дивом не зачепило”, — згадує дизайнер.

Дмитро розповів, що тоді він зателефонував друзям, які також планували виїжджати з міста. Зібралося 3 машини. Вирішили їхати у бік Рубіжного.

“Усі на телефонах. Хтось каже, що у бік Кремінної вже не наші. Хтось каже — наші. Скрізь гупає. Куди їхали, не розуміли. Та й куди було їхати — нам не було куди”,— каже сєвєродончанин.

Сім'я приїхала до Дніпра. За словами Дмитра, їх поселили знайомі знайомих.

“Досі листуємося. Здається, що із цими людьми прожив усе життя. Начебто вони з Сєвєра. Залишили нас у себе. Кілька днів побули й поїхали далі. Один із замовників запропонував допомогу. Запропонував нам із сім'єю пожити на базі відпочинку за містом. Там приймали переселенців”, — згадує він.

Там, у глушині без сирен, бомбардувань і вибухів сім'я нарешті змогла відчути спокій.

“Ми вперше змогли поспати. Вперше відчули себе людьми. Залишилися тут на місяць”, — каже Дмитро.

Наступним місцем для життя став Івано-Франківськ. А за пів року сім'я перебралася до Києва.

“У Києві були й земляки. І від них надходили замовлення. Якась робота йшла саме звідси. Тому вирішили переїхати сюди”, — пояснює дизайнер.

Крик душі

У нових для себе містах сєвєродонецький дизайнер думками залишався у рідному Сєвєродонецьку. Він розповів, як переживав за життя міста, та як народився відомий сєвєродончанам та багатьом іншим українцям артнапис.

“Квітень 2022 року, коли назва мого рідного українського міста Сєвєродонецьк була на вустах усього світу. А місто було ще довгий час неприступною фортецею для окупантів, цей артнапис був як символ наших мрій і переживань на той час. Минув рік, а мрії все ті ж, але тепер ми сильніші”, — згадує сєвєродончанин.

Зображення “Сєвєродонецьк — то руський п@здець” можна було зустріти на сторінці у соцмережах ледь не у кожного сєвєродончанина.

Ця ідея Дмитра так сподобалася його землякам, що її почали використовувати на одязі та різноманітних сувенірах.

Якось, гортаючи стрічку новин, дизайнер побачив фото, на якому футболку тримає керівник Сєвєродонецької РВА Роман Власенко.

“Придивляюся, а на футболці підпис Залужного. Я написав Роману, уточнив, чи справді це підпис самого головнокомандувача ЗСУ”, — каже Дмитро.

Роман підтвердив цей факт і розповів, що футболка бере участь в аукціоні, кошти з якого підуть на допомогу ЗСУ. Футболка дістанеться тому, хто задонатить найбільшу суму.

“Сам “тато” ЗСУ Валерій Залужний підтвердив цю тезу своїм особистим підписом! Це дуже круто та надихає! Сєвєродонецьк — це Україна! Луганщина — це Україна!” — ділиться із нами дизайнер.

“Куди я подінусь? Я буду там”

У новому для життя місті сєвєродонецький дизайнер продовжує займатися тим, чим і займався у своєму житті до 24.02.22.

“Я не займатимусь чимось іншим. Йтиму до кінця. І тренуватимуся перед поверненням для відбудови Сєвєродонецька”, — каже він.

Дмитро поділився планами й тим, яким бачить місто після перемоги над росією.

“Це буде великий будівельний майданчик, як це все колись починалося в Сєвєродонецьку. З якимись іноземними інвестиціями. Купа кранів. Купа будівництв. Все кипить. І звичайно ж куди я подінусь? Обов’язково я буду там. У мене ще залишилося багато креслень, проєктів тих, що я будував там. Все залишилося. Нічого не видалено. Тому все можна освіжити у пам'яті. Або зробити навіть ще краще”, — впевнений сєвєродончанин.

***