«Будинок на півдорозі»: історія першого в Україні абілітаційного центру для ветеранів і цивільних

У Львові працює перший абілітаційний хаб «HAB | Lviv Habilitation Center», де ветерани та цивільні, які отримали травми через війну, можуть не лише відновлюватися після поранень, а й навчитися жити у нових умовах.

Простір створений Альянсом громадського здоров’я за підтримки міжнародних донорів і став першим в Україні місцем, що поєднує проживання, психологічну підтримку, спорт та культурні активності. Історію цього центру дізнавався Східний Варіант.

Чому виникла потреба у центрі

Ідея з’явилася на початку повномасштабної війни, коли багато військових та цивільних із пораненнями шукали тимчасове житло у Львові під час лікування або реабілітації. Про це розповідає Анна Горкун, керівниця центру та ідейна натхненниця. Більшість лікарень та реабілітаційних центрів у Львові були переповнені, тому потреба у такому безбар’єрному просторі, де можна було б жити, проходити реабілітацію та лікування амбулаторно постало гостро. Також важливою умовою створення такого простору була безбар’єрність.

«До нас почали звертатися ветерани, які приїжджали на обстеження або реабілітацію. Вони часто не мали, де переночувати. Ми зрозуміли, що потрібен простір, де люди зможуть жити та водночас працювати над собою», — пояснює Анна.

Анна розповідає, що було досить важко знайти приміщення для центру, яке б підходило під потреби хабу. Виявилось, знайти архітектурно безбар’єрний простір у Львові стало викликом. Після довгих пошуків приміщення знайшлось “під рукою” — у будинку, де жила Анна після евакуації з Київщини у 2022 році.

Для запуску, відкриття та роботи хабу команда знайшла міжнародних партнерів. Фінансову підтримку надали Alliance for Public Health та фонд Gilead, що дозволило провести ремонт і створити сучасний простір. Центр відкрився у березні 2024 року.

Абілітація замість реабілітації

На відміну від класичної медичної реабілітації, тут практикують абілітацію — процес пристосування до нового життя після травм чи втрати здоров’я.

У Міністерстві ветеранів такі простори називають «будинками на півдорозі» — місцями, що допомагають зробити перехід від лікарні до повноцінного життя.

«Ми виходимо з того, що людина вже має свої нові реалії. Наше завдання — допомогти навчитися жити в нових умовах», — пояснює Анна.

Центр розрахований на 18 місць. Тут мешкають як ветерани, так і цивільні, що отримали інвалідність через війну, зокрема після ампутацій чи тяжких травм. Тривалість програми — три тижні, протягом яких резиденти працюють над індивідуальними цілями: хтось відновлює фізичну форму, хтось освоює нове хобі або вчиться користуватися протезами. Але ця тривалість не є сталою, може змінюватись залежно від потреб резидента.

У роботі абілітаційного центру закладена давня японська філософія кінцугі. Це японська техніка ремонту керамічних виробів із допомогою золота. Це мистецтво дає друге життя розбитим керамічним виробам. У вході в хаб на стіні висять тарілки, зроблені резидентами у мистецтві кінцугі.

«Цю ідею ми закладали в наш абілітаційний процес. Дуже часто інвалідність неможливо приховати, вона є у твоєму житті й тобі треба зробити із цього точку росту. Потрібно максимально її “укріпити золотим лаком уруші” і перетворити у щось дійсно твоє і розуміти, як цим жити далі», — розповідає Анна.

Раз у місяць до центру приходить майстриня, щоб провести резидентам майстер-клас із кінцугі. Тарілки для цього хаб отримує від бренду Gunia.

Спорт, творчість і психологічна підтримка

Програма центру триває три тижні та передбачає комплексний підхід:

• фізичні тренування — адаптивний кросфіт, плавання, іпотерапія, заняття з джиу-джитсу, заняття з реабілітологом, ерготерапевтом, масаж, заняття зі стрільби зі спортивного лука;
• творчі заняття — кінцугі, кулінарні майстер-класи, живопис, заняття з DJ-їнгу;
• психологічна допомога — індивідуальні та групові сесії;
• робота з родинами ветеранів та цивільних.

Є стандартна програма, але для кожного резидента вона може доповнюватись індивідуальними заняттями, які залежать вже від людини і її цілей. При поселенні кожен та кожна проходять анкетування, де вказують свої цілі та задачі на час абілітації. І далі вже працюють зі спеціалістами.

«Індивідуальні цілі можуть бути різні. Від навчитися танцювати танго з високою ампутацією до піти вчитися в УКУ на психолога. Основна ідея в тому, що у людини має з'явитися бажання жити далі», — каже керівниця центру.

Серед мешканців центру — як військові, так і цивільні. Одна з перших учасниць програми — бібліотекарка з Авдіївки, яка втратила ногу після обстрілу.

«Вона приїхала до нас після року лікування. Спочатку була дуже закрита й не впевнена. А через два тижні підходить до мене і каже, що хоче зробити манікюр, не робила його два роки. І захотіла купити собі нові окуляри для події. Тоді я зрозуміла, що наша програма працює, ця жінка повернула собі бажання жити і згодом знайшла роботу», — згадує керівниця центру.

Окремий напрям роботи — інтеграція сімей. Партнерів і родичів ветеранів запрошують на спільні заходи, аби зміцнити стосунки та допомогти близьким зрозуміти нові потреби людини.

У хабі є власна кухня, де резиденти можуть самі готувати собі їсти, також у хабі працює пані Лариса, яка допомагає із приготуванням обідів. Є спортзал, у якому займаються резиденти, його планують розширювати. Також на першому поверсі є зал, де проводяться різні події, зустрічі, майстер-класи, а на другому поверсі є просторі кімнати резидентів. У центрі є підйомник, яким може скористатися людина у кріслі колісному і самостійно пересуватись з першого поверху на другий. Усі ванні кімнати зроблені так, що резидент може користуватись ними без сторонньої допомоги.

Команда  центру та подальші плани

У центрі працюють 13 спеціалістів: адміністратори, реабілітологи, психологи, тренери. Вони співпрацюють із низкою організацій, які допомагають у розвитку програми.

«Ми не можемо зробити все самі. Партнерство — наша ключова сила. Завдяки співпраці з іншими фондами ми розширюємо можливості для наших резидентів», — пояснює керівниця центру.

Попри те, що центр працює більше року, команда вже має амбітні плани:

• розширити спортзал;
• відкрити першу в Україні безбар’єрну музичну студію;
• створити школу адаптивних тренерів;
• масштабувати модель центру на інші регіони України.

Анна каже, що спеціалістів з адаптивного спорту небагато і така школа мала б на меті надавати таку кваліфікацію ветеранам.

«Ми хочемо, щоб такі простори з’являлися по всій країні. Це не просто будівля — це середовище, де люди вчаться жити далі», — каже Анна.

Щоб пройти безкоштовну абілітацію в цьому центрі потрібно написати на сторінку хабу в інстаграмі або сконтактувати через сайт «HAB | Lviv Habilitation Center»

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.