"Досвід і нетворкінг цінніший за гроші": історії волонтерів зі сходу України

Герої нашого тексту — молоді українські волонтери, що, спробувавши допомогу іншим один раз, радо продовжили свій шлях волонтерства і зробили це своїм способом життя. «Східний Варіант» зібрав історії волонтерської молоді Донеччини.

Самопідтримка у часи війни

Війна змусила мільйони українців покинути рідні домівки. У пошуках безпеки люди полишали не лише свої міста, дехто був змушений їхати за кордон. росія відняла у багатьох відчуття дому і безпеки, а це своєю чергою негативно впливає на психологічний стан людей.

Втім, багато хто знайшов свою відраду у волонтерстві. Серед таких і маріупольчанка Марія Кутнякова.

Дівчина має досвід волонтерства з 2009 року. Вперше спробувала себе у волонтерстві у 2009 році, коли Україна приймала чемпіонат Європи з футболу серед юнаків. Чемпіонат проходив у двох великих містах сходу — Донецьку і Маріуполі. Так вона загорілася цією справою і пізніше брала участь в інших волонтерських проєктах, зокрема «100 годин волонтерства».

Після початку повномасштабного вторгнення Марія разом з родиною провела у Маріуполі кілька тижнів, рятуючись від російських ракет і шукаючи укриття поза своїм домом. Таким тимчасовим укриттям став драматичний театр Маріуполя, на який росія скинула авіабомбу, ігноруючи великий напис «Діти» перед будівлею. Сестра та мама Марії знаходилися у приміщенні театру у цей момент. На щастя, вони не постраждали.

Родина зуміла вирватися з Маріуполя у середині березня, а далі осіла у Литві. Марія з родиною і там намагається волонтерити. І каже, що після усього пережитого — волонтерство є ледь не частиною психотерапії.

В Литві Марія ходить робити окопні свічки і плести маскувальні сітки. Також вона допомагає розбирати і формувати гуманітарну допомогу для України.

«В мене є світло, вода, газ… В мене на телефоні є мапа повітряних тривог в Україні, не дивлячись на те, що я за кордоном. І коли я дізнаюсь, що на мою країну летять ракети, то відчуваю провину за те, що в мене все добре, а у мого народу все не добре. Тому хочеться щось зробити. Мені це допомагає якось відрефлексувати свій стан», — каже Марія.

Вона зізнається, що більшість біженців за кордоном — це люди, які ментально продовжують бути в Україні. Вони читають українські новини і їх же обговорюють всередині своєї української спільноти. 

«Це наче ми й не з вами, українцями в Україні, але і не зовсім за кордоном. Тому волонтерство в іншій країні — ще одна можливість відчути себе частиною дому. Більшість чекають повернення додому, тому для нас допомагати своїй країні — можливість прискорити це повернення. Ми донатимо з думкою, що це майже квиток додому», — додає Марія.

Стресостійкість і кризовий менеджмент

Микола Шумейко також родом з Маріуполя. Громадська організація «Ukrainian Patriots», головою якої він є, з 2014 року займалася національно-патріотичним вихованням і розвитком молоді. Але з початком війни, як і багато інших волонтерів, він сконцентрувався на допомозі внутрішньопереміщеним особам.

Зокрема, сам Микола брав участь у розбудові літнього табору для дітей та родин переселенців, де люди могли б відпочити фізично і морально. Команді волонтерів з різних організацій вдалося відремонтувати кілька корпусів табору. 

Окрім того, Микола займався гуманітарною допомогою: розвозив продуктові і гігієнічні набори у гарячі точки. Згодом з’явилася потреба у будівельних матеріалах для людей, чиї домівки були пошкоджені через обстріли. Спочатку Микола їздив лише по Донецькій та Запорізькій областях, але пізніше додалась і Херсонщина. 

Нерідко автівка, за кермом якої був Микола, потрапляла під обстріл. Ситуація більш ніж нестандартна, але сам хлопець зараз називає її штатною.

«Волонтерство, то це завжди щось нове. Щоденно доводиться шукати рішення нестандартних ситуацій, особливо коли це волонтерство в сірій зоні. Я, наприклад, навчився керувати великими автобусами за кілька хвилин, коли в одну з поїздок ми потрапили під обстріл», — каже Микола.

Як би вони не старались прокласти більш безпечний маршрут, консультуючись з військовими та місцевими, передбачити, що станеться поблизу лінії фронту, неможливо. Тому Микола зізнається: іноді доводилося перечікувати обстріли в окопі.

«Найбільше з останнього запам’яталося селище Біла Криниця у Херсонській області. Це було за кілька тижнів до початку активної деокупації області. Село було дуже близько до позицій ворога, були відрізки дороги які постійно прострілювались ворожою артилерією, тому їхати треба було дуже швидко. Такий собі екстремальний офроуд», — зазначає волонтер.

А іноді на одну критичну ситуацію накладалася й інша.

«До навичок, які ми отримали, також можна додати ремонт машин в польових умовах. У таких реаліях авто працюють на знос, та доволі часто виходять зі строю», — розповідає хлопець.

Нетворкінг і справжні друзі

Кирило Горбань з міста Родинське, що на Донеччині. Активно у волонтерство включився у 2018 році, хоча каже, що майбутній фундамент для цієї діяльності був закладений ще у 2014 році, коли почалася Революція Гідності, а згодом і російсько-українська війна.

«У 2018 році все почалося з невеличкого історичного проєкту, де ми розповідали молоді про ідентичність українського народу. Запам'ятався він тим, що молода авдиторія уважно слухала і ставила цікаві питання, які іноді заводили в глухий кут навіть підготовлених людей. Зазвичай молодь не відрізнялася зацікавленістю в подібних питаннях, особливо на сході України», — каже Кирило.

Зараз він — один з лідерів громадської організації «Штука», що до початку вторгнення активно розвивала культурний напрям у Донецькій та Луганській областях.

Його роль у проєкті — забезпечувати організацію контентом у соціальних мережах, які на сьогодні є важливою ланкою у залученні нової авдиторії у проєкт. Всі проєкти команди сьогодні так чи інакше пов’язані з повномасштабною війною — це і допомога людям, і вивчення їх потреб у реаліях сьогодення.

«Весь цей час в роботі відчував невизначеність, допоки вдалося зрозуміти унікальність життєвої миті, в якій ти живеш і якій твориться сучасна історія як країни, так і світу загалом. Це дуже круто!», — з ентузіазмом каже Кирило.

Він, як досвідчений волонтер, зазначає, що волонтерство — це зовсім не безкоштовно, адже взамін він отримує багато корисних знайомств і досвід.

«Справді, ти можеш не отримувати грошову допомогу за свій час, свою працю, але замість ти отримуєш те, чого не придбаєш за гроші — досвід, знайомства і, як наслідок, справжніх друзів. Бо саме під час волонтерства, як дії, виникають унікальні ситуації з унікальними проблемами, які потребують незвичайних вирішень, а шляхи виникнення рішення — творчий груповий процес, який приємно розділяти саме з друзями», — каже Кирило.

***

Отже, волонтерство може бути різним. Ви можете допомагати розвантажувати гуманітарку або плести маскувальні сітки, а також можете готувати інформаційні кампанії у соціальних мережах чи готувати пізнавальні лекції.

Усі навичка корисні, а у команді з іншими людьми ви можете ще більше їх розвинути. Також свій досвід волонтерства можна додати у резюме. Але найголовніше, що завдяки волонтерству ви отримаєте різноманітний досвід.

Якщо ви також хочете спробувати себе у волонтерстві, але не знаєте, з чого почати, відвідайте сторінку проєкту «Ми — волонтери», де зібрані корисні ресурси та інструменти для ефективного волонтерства, юридичні аспекти, практичні поради, лайфхаки та багато іншого.