"Вдома й дихається інакше": історії українок, які повернулися з-за кордону до України

Східний Варіант розповідає історії українок, які виїжджали за кордон на початку повномасштабного вторгнення, однак потім повернулися додому.

Виїхали з Бахмута до Молдови. Повернулися до України, щоб відновити бізнес

Олена Сидоренко з Бахмута ще з 1990 року працювала перукаркою. Її загальний стаж — понад 30 років. Вчилася за спеціальністю вона в Донецьку, а після повернулася працювати в рідний Бахмут. Разом із кумою відкрили салон краси «Шарм», де працювали чоловічі та жіночі перукарі, а ще майстриня з манікюру.

Як почалося повномасштабне вторгнення, салон ще деякий час працював. Та коли обстріли частішали, а лінія фронту наближалася, постало питання про виїзд. Спочатку Олена разом із мамою виїхали до Краматорська, потім до Одеси, а звідти — до Кишинева, де проживала її донька. Там вони прожили 4 місяці.

«У Кишиневі я навіть не намагалася шукати роботу. Я жила в доньки, допомагала їй з маленькою дитиною. Ми їхали всього на кілька тижнів, щоби пересидіти весь той жах, який відбувався в Бахмуті та на Донеччині, а залишилися у висновку на 4 місяці. У Молдавії було непогано: багато українців з Одеси та Миколаєва, давали прихисток, гуманітарну допомогу», — ділиться Олена спогадами з евакуації.

Чоловік Олени Вадим ще деякий час був у Бахмуті. Ситуація в місті погіршувалася, тож він прийняв рішення вивезти деякі речі з квартири та із салону краси.

«У Молдові й зараз усе добре. Але чоловік із його мамою залишалися в Бахмуті, де з кожним днем ставало все більш небезпечно. Тому я прийняла рішення з мамою повертатися до України, щоб витягнути чоловіка з пекла та возз’єднатися родинами. І, звичайно, що поставало питання про те, щоб відновити бізнес та заробляти гроші», — розповідає Олена.

Олена із чоловіком вирішили зупинитися в Полтаві. Туди якраз із Бахмута приїхала її сестра Оксана, з якою вони раніше працювали разом. Вадим встиг вивезти із салону Бахмута два крісла, мийку, засоби для догляду за волоссям, дзеркало. Усе стало в пригоді під час відкриття нового салону в Полтаві.

«Ми повернулися з Молдови до України 7 серпня. Якщо чесно, то й дихати стало інакше в той момент. Свою землю ні із чим не порівняти. Коли ми були за кордоном, увесь час дуже хотілося додому — до свого міста, у свої рідні стіни, у своє ліжко», — ділиться Олена.

Понад 2 роки перукарня з новою назвою «Марафет» працює в Полтаві. Уже напрацювали свою базу клієнтів, докупили обладнання та меблі. Підтримувати бізнес під час повномасштабної війни важко. Загрози обстрілів, повітряні тривоги, стабілізаційні відключення негативно впливають на роботу. Цього року Олена з Оксаною придбали для перукарні зарядну електростанцію. Адже без світла працювати у сфері послуг майже неможливо.

І хоч іноді дуже складно, Олена не жалкує про своє рішення повернутися на рідну землю. Тут її родина, близькі люди, бізнес. Щодня, стикаючись із новими викликами, саме любов до рідного краю і віра в його майбутнє додають сил і натхнення рухатися далі.

Повернулася з Німеччини, щоб завершити навчання та допомагати жінкам

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Маргарита Алексенцева навчалася в Луганському державному медичному університеті та проживала в Рубіжному. До останнього дівчина не вірила, що може початися «велика війна». А відносна близькість до лінії фронту лише притупляли відчуття небезпеки.

Вранці 24 лютого 2022 року Рубіжне прокинулося від вибухів. Ворог стрімко просувався Луганщиною з кордону рф. Маргарита швидко зібрала речі та покинула місто. До Львова діставалися через Краматорськ та Дніпро. Потяги вже не курсували — залізничне сполучення було під ворожими обстрілами.

Зі Львова Маргарита рушила до Німеччини, де мешкали її знайомі. Прихисток знайшла в родині лікарів, у яких прожила наступні пʼять місяців. Німецька родина проявила себе доброзичливими господарями. Вони допомагали Маргариті адаптуватися та відриватися від страшних думок.

У Німеччині дівчина відвідувала курси англійської та німецької мови, познайомилася з українськими студентками та розпочала з ними активну діяльність для підтримки України. Вони організовували акції, мітинги, благодійні ярмарки. Їздили різними містами Німеччини та розповідали про злочини російської армії.

Невдовзі Маргарита отримала пропозицію вступили до німецького університету, однак відмовилася. Для цього було необхідно досконально знати мову, наново проходити навчання. Водночас дівчина дізналася про релокацію рідного ЛДМУ до Рівного. Прагнення завершити освіту та отримати український диплом змусили задуматися про повернення до України.

«В університеті повідомили, що буде офлайн та онлайн навчання. Тому треба було повертатися, оскільки я хотіла закінчити саме свій університет. У мене в пріоритеті мати саме українську освіту й закінчити університет, у який я вступала. На той час уже деякі друзі поверталися, оселилися в Рівному, вони казали, що там досить безпечно. Тож наприкінці літа 2022 року ми з батьками повернулися до України», — пригадує Маргарита.

Рішення повернутися до України було свідомим та зваженим. Минулого року Маргарита випустилася з університету та отримала диплом із відзнакою. Її спеціалізація — «Акушерство та гінекологія». У січні цього року вона прийняла перші у своєму житті пологи.

Працювати в умовах повномасштабної війни важко: повітряні тривоги, обстріли, відключення світла тощо. Однак бажання допомагати жінкам спонукає Маргариту знаходити сили в найскладніших обставинах.

Попри складну ситуацію та виклики воєнного часу, українки повертаються додому, щоб стати опорою для своєї країни. Кожна на своєму місці — вони працюють на перемогу: відновлюють бізнеси, підтримують економіку, працюють в медицині, рятують життя, займаються волонтерством, виховують нові покоління, підтримують чоловіків-військовослужбовців. І доводять, що можуть все. 

***