"Тривожну валізку не розбираємо". Історія жителя Слов'янська, який повернувся з евакуації

Довго не хотіли їхати зі Слов'янська

Валерій Романько повернувся додому, у прифронтовий Слов'янськ, з евакуації близько місяця тому. До цього вони із дружиною понад два місяці прожили у Львові. Як розповідає Валерій Іванович, довго не наважувалися виїхати. Все ж таки приватний будинок, своє господарство.

Але коли війна підбиралася все ближче і ближче, почала підходити до міста, коли окупантами вже було захоплено Ізюм, а бої йшли в селах навколо Слов'янська таки наважилися виїхати.

“Ми поїхали евакуаційним потягом із дружиною до Львова. Тому що там наш син, наші онуки, було місце для проживання у цей скрутний час. Звичайно, мій син має всі умови. І вони тепло прийняли нас. Але все одно, хоч би як було добре з дітьми, хотілося додому”, — згадує Валерій Іванович.

Валерій Романько — доцент Донбаського педагогічного університету, голова Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, письменник, громадський діяч. Цілком природно, що й у Львові він зібрав навколо себе вихідців зі Слов'янська та організував щось схоже на Слов'янську діаспору. Там уже проходили зустрічі, творчі вечори. Здавалося б, життя на новому місці налагоджується. Але що далі, то більше Валерію Івановичу та його дружині хотілося повернутися до рідного міста.

“Дружина все частіше почала вмовляти повертатися. І зрештою вмовила. Ми вирішили повернутись. Щоправда, вже не було ані води, ані газу. Але електрика могла вирішити наші життєві проблеми. Тож вирішили, що можна їхати додому”, — розповідає Валерій Романько.

Повернення додому

Звісно, подружжя розуміло, з якими труднощами доведеться зіткнутися у прифронтовому місті. Але все ж таки їх це не зупинило.

“Ну, небезпека, звичайно, була і є. І ми це відчували, нас попереджали друзі у Facebook тощо. Але бажання таки бути на своїй землі перемогло. І ви знаєте, кожна людина має таке — “та, це, якщо вибухне, то не поруч зі мною, це в іншому місці”, — пояснює Валерій Романько.

Окрім життя в очікуванні можливих обстрілів, звичайно, додалися труднощі й побутового характеру. 

Слов'янськ, хоч і невелике місто, але тут більшість приватного сектору завжди була газифікована і з центральним водопостачанням. Однак із початком широкомасштабної війни це стало своєрідною пасткою для мешканців приватного сектору. Адже у багатьох будинках, де колись і було пічне опалення, печі давно прибрали.

Така сама ситуація і з домоволодінням Валерія Романька.

“Печі в моєму будинку немає. Прибрали її після газифікації будинку. Тепер на зиму потрібно буде випускати воду із системи опалення. Купувати або буржуйку, або знову будувати стандартну піч. Ну це, звичайно, у тому випадку, якщо ми залишимося вдома на зиму. Якщо ситуація на фронті дозволятиме. І я зараз зайнятий питанням пошуку цього виду опалення, щоби можна було провести зиму”, — розповідає Валерій Романько.

Якщо опалення планується пічне, то постає питання палива для нього. Тут Валерій Іванович розраховує на власні запаси, адже купівля дров за умов, коли на міських околицях фактично ведуться бої, буде дорогим задоволенням. 

“У мене тут є старі дерева, які довелося викорчувати. Є також запас дров, що був раніше. Звісно, ​​якщо цього буде недостатньо, доведеться докуповувати, але, гадаю, цього вистачить на зиму”, — розповідає Валерій Романько.

Ще одна проблема, яка існує і в будинках приватного сектору, — водопостачання. Центрального забезпечення водою у Слов'янську немає вже близько двох місяців. Останніми днями міська влада робить спроби його відновити й вода в кранах з'являється. Але це відбувається далеко не у всіх районах міста та нерегулярно.

Тому зараз і мешканцям багатоповерхівок, і досить великій кількості власників приватних будинків доводиться чекати на розвезення води бочками водоканалу. Причому для тих, хто живе у своїх будинках, проблема відсутності води ще актуальніша, ніж для тих, хто живе у квартирах. 

Адже у приватних будинках є городи, які треба поливати.

Має невеличкий городик і Валерій Іванович, який він із задоволенням демонструє. Тут і помідори, огірки та виноград. Усе це потребує регулярного поливу.

Але тут Валерію Івановичу, можна сказати, пощастило. Буквально на сусідній вулиці знаходиться садове товариство, де є криниця. Ось туди наш співрозмовник і ходить по воду кілька разів на день.

Так і живе родина Романьків у прифронтовому Слов'янську. Зазнає побутових труднощів, вчиться з ними справлятися, хоча не виключає, що і з будинком, і з господарством, можливо, доведеться розлучитися, якщо ситуація на фронті зміниться не на краще.

“Як кажуть, тривожна валізка у нас готова. І якщо доведеться на якийсь час покинути рідну землю, я думаю, що це буде ненадовго. Але до повторної евакуації ми готові”, — стверджує Валерій Романько.

За офіційною інформацією , у Слов'янську продовжують залишатися близько 20 тисяч осіб, дві тисячі з яких маломобільні жителі міста.

Приблизно така сама кількість дітей. Попри те, що в місті регулярно здійснюється евакуація, все ж таки частина містян повертається до Слов’янська.

Проте міська влада не втомлюється закликати людей не повертатися, а тих, хто перебуває тут — виїхати у безпечніші місця. Тим більше, що евакуація відбувається безплатно.

Про подробиці можна дізнатися за телефонами:

***