Мітинг, окупація, три дні дороги через росію аби знову повернутися додому: історія дружини українського захисника з Луганщини

Війна загартовує людей. Саме у цьому впевнена дружина військовослужбовця з Луганщини, яка відчула на собі всі страхи жінки українського прикордонника. Про розлуку з чоловіком, окупацію міста, участь у мирному мітингу та виїзд на підконтрольну територію через росію з малим сином, далі у матеріалі.

Наша героїня — молода мама та дружина прикордонника. Більшу частину свого життя прожила у невеликому містечку на Луганщині поруч з батьками та старшою сестрою. Майже два тижні вона насолоджувалася новою роботою, яку знайшла на початку лютого. Та росія знищила її буденне щасливе життя.

Проводжала чоловіка на війну

Банально, але ранок того страшного дня почався з дзвінка сестри. Як і всі, дівчина не повірила, поки не вийшла з кімнати й не почула вибухи.

“Всередині все обірвалось. Невже це насправді відбувається? Після новин в повітрі повисла тиша. Треба було сказати чоловікові. Душа боліла, в голові паморочилося, а в горлі стояв ком. Я розуміла, що буде далі. Дізнавшись новину, він почав збиратися в військову частину. Я ходила по будинку, а в голові тільки думки про нього. Як тепер бути?” — розповідає дівчина.

Ухвалили рішення, що залишатися самій з малюком небезпечно, тому почали збиратися до батьків. Взяли найнеобхідніші речі, документи, ліки та домашнього улюбленця — малого цуценя. По дорозі до родичів заїхали в супермаркет. 

“Пам'ятаю, як було багато людей. Все зносили з полиць. Весь непотріб.   На диво, в голові було ясно і я розуміла, що потрібно було купити. Доки їхали, бачили величезні черги з машин до заправок. Дуже багато людей намагалися виїхати в перші години війни”, — згадує очевидиця.

Фото ілюстративне - Східний варіант

Чоловік привіз їх до батьків. Усі почали вмовляти його не їхати до військової частини, бо чутки про ледь не всю захоплену область ширилися миттєво. 

“Ніколи не забуду сльози в очах моїх рідних та благання не їхати. А свої почуття я взагалі не можу описати. В душі так боліло, що хотілося кричати. Страх перед невідомістю паралізовував. Я не могла сказати ні слова чоловікові на прощання. Лише крізь сльози тільки вимовила, що кохаю і чекаю”, — розповіла біженка. 

Чоловік поїхав. А вже ввечері колона російських солдатів була на в'їзді в місто. Почався бій між окупантами та прикордонниками поблизу сусіднього села. Почувши постріли, родина очевидиці ховалася в підвалі. При настанні тиші — поверталися в будинок. Так тривало кілька днів. 

У соціальних мережах ширились чутки, що місто вже захопили й на будівлі адміністрації видніється триколор. Мер міста спростовувала цю інформацію. 

Продовольча криза

Запаси їжі закінчувались, тому треба було виходити в місто. У перші дні війни працювали лише деякі магазини та по декілька годин. Там були величезні черги з десятками людей. Не вистачало хліба, дріжджів, муки та круп. Важко було знайти побутову хімію та засоби гігієни, ліки.

Ціни на товари першого попиту зросли у два-три рази. 

Згодом, коли місто окупували, "лнрівці" почали завозити вже "свої" товари. Продукти відрізнялися смаковими властивостями та якістю. Майже всі ковбасні та молочні вироби були без етикеток та строків придатності. Ціни також на такі товари були дуже високими. 

У перший день війни всі банкомати спорожніли, а банки зачинились. Люди залишились без грошей.

За попитом з'явилась і пропозиція. Місцеві підприємці почали переводити гроші в готівку під певний відсоток — від 10 до 30 % від суми.

Зупиняли орків

Та всі ці проблеми були такими мізерними на фоні майбутніх подій. Увечері 1 березня місцеві жителі почали викладати дописи про рух рашистської техніки через місто. І в одному телеграм-каналі з’явилася пропозиція зібратися на мирний мітинг аби вказати окупантам “на дорогу”. 

Наступного дня, 2 березня, більше сотні старобільчан, “озброєні” українською символікою, патріотичними піснями та лозунгами, вирушили центральними вулицями міста. Побачивши російську техніку, патріоти пішли назустріч колоні окупантів. Голіруч їм таки вдалося зупинити танки, але ненадовго.

Фото ілюстративне. Джерело - ТСН

“Ми кричали їм аби вони їхали додому. Пояснювали, що не треба нас звільняти, бо ми й так вільні. Старенькі бабусі просили не вбивати мирних українців. Але їх відповідь була незмінна: “У нас приказ”. Через десять-п’ятнадцять хвилин деякі чоловіки почали так близько наближатися до танків та окупантів, що було таке відчуття, ніби вони лізли на них. І тоді пролунали перші автоматні черги в повітря. Потім в хід пішли й димові шашки та постріли під ноги. Рашисти таки розігнали мітингуючих. Що ми могли зробити голіруч проти такої злоби й ненависті?” — згадує очевидиця.

Також дівчина додала, що приблизно через тиждень був ще один мітинг на центральній площі, проте вона там не була присутньою. 

Окупація: переслідування та допити

Уже ввечері після першого мітингу місто було окуповане. Рашисти зайняли будівлю податкової, потім університетів та ліцеїв, поліції, прокуратури, СБУ та інші. Розвісили всюди свої трикольорові ганчірки. Перше, що вони почали робити — шукати українських військовослужбовців, атовців, державних службовців, їх сім'ї та учасників мітингу. 

Деяких знайомих біженки окупанти вивозили на допити. Дівчина розказала, що випитували будь-яку інформацію про айдарівців, азовців. Звичайно, погрожували фізичною розправою та тюрмою. Ті, знайомі, які були у підвалах, залишилися живими та здоровими. Вони - ті, кому пощастило.  

“Як я боялася вечора. З настанням темноти здригалася від кожного шороху за вікном. Намагалися швидше вкладатися спати та не вмикати світло в будинку. З жахом чекала "гостей з росії". Ще й при цьому страшенно переживала за чоловіка”, — згадує переселенка.

Вирішила виїздити

«Нова влада» залишила місто без комунікації з зовнішнім світом. Спочатку пропав зв'язок українських мереж. Згодом і нормальний швидкісний інтернет та телебачення. 

“Бувало, що я не знала по кілька днів, як там мій чоловік”, — говорить дівчина.

Тому нею було прийнято рішення покинути рідне місто. На той момент найбезпечнішим шлях був лише через росію. 

"Зібрали швидко речі та поїхали. Нашого цуценя я відвезла до батьків, бо їхати одній і з дитиною, і з тваринкою було б важко. Так плакала. Забігаючи наперед скажу, що він помер через хворобу, так і не дочекавшись мене", — зі сльозами на очах каже переселенка.

Зробивши перепустку до Луганська, наша землячка виїхала до росії, де декілька днів чекала на літак, а потім на потрібний автобус до Грузії.

Окупований Луганськ. Фото ілюстративне. Джерело - Волинські новини

“Я ніколи не була в Луганську. Лише бачили звідти фото та слухала історії старшої сестри про красу цього великого міста. Коли я туди приїхала, то була шокована. Таке відчуття, ніби там зупинилося життя. Воно пусте. Чомусь нагадує Прип’ять. Вигорівші на сонці вивіски магазинів, людей на вулицях немає. У повітрі висить омертвіла тиша. Я б ніколи не хотіла повернутися туди знову”, — каже молода дівчина.

Жахи на кордонах росії

Годі й уявити, що довелося пережити цій жінці. Довга дорога з маленькою дитиною, величезні черги на пунктах пропуску та на кордонах росії. Емоційна складова цієї ситуації взагалі на межі можливого. 

“Було просто страшно за життя і здоров'я своє та дитини. У мене  завмирало серце на кожному пункті пропуску. Адже в будь-який момент могли дізнатися про мою участь в мітингах та професію чоловіка”,  — розповіла очевидиця.

Особисто героїню нашої історії не допитували. Вона була свідком того, як по 6-8 годин людей з автобуса тримали на російсько-грузинському кордоні. За її словами, мало того, що вони погано ставляться до українців, прикордонники зневажають і самих росіян.

Фото ілюстративне. Джерело - Sputnik Грузия

“Я бачила, як росіяни забирали на допит двох неповнолітніх братів з України. Мати дуже була незадоволена цим, але нічого зробити не могла. А декількох російських жінок взагалі “зняли” з автобуса, бо в них було недостатньо аргументів покинути країну. Уявляєте? Вони своїх же жінок не випускають”,  — згадує дівчина. 

Їхали до Грузії аби повернутися в Україну

Три дні в дорозі та вісім годин на КПП "Верхній Ларс" і нарешті вони в повній безпеці. Грузія приймала гостинно. Місцева влада в Тбілісі надала безкоштовне житло та триразове харчування.

Тбілісі. Фото ілюстративне - Східний варіант

Зробивши всі необхідні документи для повернення на Батьківщину, наша землячка з сином знову вирушили у дорогу. І ось вже два місяці вони знаходяться в Україні. 

Оселилися в невеликому містечку на заході країни. Облаштувалися, оформили допомогу для ВПО. Також дівчина шукає роботу, виховує сина.

“Нарешті побачила чоловіка, який весь цей час був у самому пеклі на Луганщині. Я кожного дня молюся за рідних, Україну та наших Захисників. Впевнена, що перемога буде за нами”,  — підкреслила дівчина.

Ксенія Новицька

Последние новости

  • Війна з РФ
  • Суспільство

Евакуація для всіх: як маломобільним людям виїхати з окупації?

На тимчасово окупованих територіях залишаються люди, яким складно подолати довгий шлях до підконтрольної частини України… Read More

7 години назад
  • Суспільство

Олександр Волчанський: досьє активіста та фотографа, який закарбував на фото початок війни у Луганську

Олександр Волчанський — активіст, фотограф-анімаліст з Луганська. Відомий своїми фотографіями, на яких закарбував початок війни… Read More

10 години назад
  • Суспільство

Місія — єднання. Як у Києві для переселенців працює гуманітарний центр Соледарської громади

Уже півтора року в столиці працює Гуманітарний центр підтримки ВПО «Соледар: дорога додому». Тут переселенці… Read More

1 день назад
  • Суспільство

Як керамічні вази зі Слов’янська допомагають військовим із ремонтом автомобілів

Військовий Дмитро Хоменко з Івано-Франківська під час служби на Донеччині отримав не лише нових друзів,… Read More

1 день назад
  • Суспільство

Вишиванка Донеччини та Луганщини: яка вона та що значить для сходу України

Кожен третій четвер травня увесь світ відзначає День вишиванки. Розпочате як студентська ініціатива, зараз це… Read More

3 дні назад
  • Суспільство

"Не хочемо залишати свій дім": як живе Селидове та де можна отримати допомогу

Яка наразі безпекова ситуація у Селидовому? Де можна отримати гуманітарну та медичну допомогу? Як відбувається… Read More

3 дні назад

This website uses cookies.