Історія
«На бойовому виході всі займаються спільною справою»: як інструктор «Дим» передає бойовий досвід на Донеччині
Лише той, хто воював у піхоті й там довів свою ефективність, може навчати інших піхотинців. Про це на власному досвіді знає інструктор «Дим», один із тих, хто навчає на базових курсах лідерства для сержантів бойових бригад на сході України.
Розповідаємо про бої, які «Дим» пройшов на сході України, про те, як змінюється війна і про виклики, які ставить перед українським сержантом. А також про те, як працює сержантська вертикаль та система підготовки в 11-му армійському корпусі, що тримає оборону на Донеччині.
Дим
Лісосмугою Донеччини стелиться дим. Густий та білий, він «ковтає» одне за одним низькі дерева, поглинає руїни укріплень та вирви від снарядів. Дим суне в бік російських позицій. Постаті, майже невидимі за білою пеленою, по черзі стрибають у траншею. Постріли, вибухи гранат, передсмертні крики загарбників... Невдовзі дим розсіюється, а позицію, яку контролювали росіяни, знов контролюють українці. Радіостанцію знищеного окупанта підіймає рука в «пікселі»: українські піхотинці деякий час слухають переговори загарбників. А ті намагаються зрозуміти, чому одна з їхніх груп перестала виходити на зв’язок.
Валерій, командир відділення, яке відбило позицію в росіян, використав для проведення операції димові шашки, попутний вітер і дрон у небі, оператор якого повідомляв про кожен рух супротивника, доки позиція не зникла в диму. За цей бій, в якому українці мали одного пораненого, а з групи окупантів ніхто не вижив, Валерій отримав лаконічний позивний «Дим».
Після півтора року виснажливих боїв на Донеччині старший сержант «Дим» став інструктором одного з навчальних центрів, і тепер передає досвід новому поколінню сержантів, зокрема, 11-го армійського корпусу Збройних Сил України.
Шлях сержанта: Південь — Донбас — навчальний центр
34-річний Валерій «Дим» — з Миколаєва. До 2023 року не мав жодного стосунку до війська: вважався «непридатним до служби за станом здоров’я у мирний час». Працював у приватному бізнесі: керував невеличким цехом з виробництва матраців.
«У 2023 році мені зателефонували з ТЦК і запропонували стати до лав українського війська. Я — погодився», — пригадує він.
Валерію ще на етапі мобілізації казали: коли він отримає бойовий досвід безпосередньо в піхоті, то зможе рухатися далі кар'єрними сходинками. Опановувати новий військовий фах, керувати підрозділом, навчати інших. Так, зрештою, і сталося.
«Перший мій досвід у війську — це південь України, служба у 28 ОМБр ім. Лицарів Зимового походу. Потім був зведений штурмовий взвод, приданий до 59 ОМПБр, який працював на Донбасі, — пригадує «Дим», замислено крутячи в руках піксельну панаму з патчем у вигляді котячих очей. — Знаєте, де села Водяне, Невельське, і велика траса на Донецьк заходить у Піски? Ось там були наші перші зіткнення з противником».
У 2023—24 роках інтенсивність бойових дій зростала. І росіяни, і ЗСУ дедалі активніше використовували дрони. Над полем бою вже працювали FPV- камікадзе, збільшуючи кількість втрат з обох боків.
«Пригадую зиму 2023—2024 і наші перші втрати. Одного дня транспорт, який їхав до наших позицій, отримав влучання. Троє хлопців загинули. Одного відкинуло вибухом, ми знайшли його не відразу. Тіла інших двох винесли в тил, коли настали сутінки…»
Це було одне з найскладніших завдань, як фізично, так і морально, пригадує «Дим». Стояла зимова ніч, погода погіршувалася, тож ворог не міг побачити евакуаційну групу. Однак закидав той сектор мінометними мінами й намагався щось розгледіти нічними дронами.
«Півтора кілометра ми несли тіло побратима на м’яких ношах до проміжної точки — укриття. Після відпочинку — ще півтора кілометра. Пересувалися приховано: нас маскувала рослинність і погода, яка ставала дедалі гіршою. Коли чули дзижчання дрона — залишали ноші, розосереджувалися й ховалися…».
У тій евакуаційній місії, каже «Дим», вони з побратимами змогли відпрацювати взаємодію під час руху, орієнтування за поганої видимості, маскування і безліч інших моментів.
Усе це потім стало їм у великій пригоді, ділиться «Дим» ще одним спогадом:
«Був успішний штурм: ми відбили нашу позицію, відому як «Окунь»: її раніше захопив противник. Перед виходом узгодили всі нюанси, а з неба нам допомагав дрон. Вибили росіян і трималися, доки не отримали наказ про відхід. Ворог, зрозумів, що втратив позицію, почав крити її всіма калібрами. Один з нас отримав осколкове поранення в ноги. Ми провели евакуацію власними силами».
Пораненого побратима несли на імпровізованих ношах з ременів, на ноги наклали турнікети. Коли ж переконалися, що критичних кровотеч немає, замінили їх на тиснучі пов’язки.
«Нам знадобилися навички, які ми проходили на такмеді (заняттях з тактичної медицини — ред.). А ще це була справжня перевірка нашого побратимства», — каже «Дим».
«Ми передаємо досвід, який можна здобути лише в піхоті»
Так говорить старший сержант «Дим» про головну кваліфікаційну вимогу до інструктора, який навчає сержантів для піхотних підрозділів. «Лише досвід, отриманий безпосередньо на полі бою, дає змогу навчати інших», — додає він.
- Чотири головні особисті якості, які мають виробити в собі військові за підсумками 21-денного базового курсу сержантського лідерства:
«Сержант має бути чесний, відповідальний, вихований і професійний», — пояснює інструктор.
Лідерство в бойових умовах — про нього багато говорять. Що воно означає на практиці?
Йдеться про вміння брати відповідальність на себе у складних обставинах, каже старший сержант «Дим»:
«На жаль, трапляються ситуації, коли командир поранений або загинув. І треба, щоб інший воїн перебрав на себе командування і далі керував боєм: обороною, маневром, штурмом — залежно від отриманого завдання».
- Універсальність — це визначальна риса сучасного українського піхотинця. А сержант, який керує групою бійців — має бути «універсалом у квадраті».
І тут «Дим» ділиться з курсантами власним досвідом: «В нашому штурмовому взводі не було чіткого поділу на посади. Кожен міг бути за потреби стрільцем, санітаром, сапером, гранатометником, кулеметником. Коли в нас бойовий вихід — всі займаються спільною справою, всі навчені та все вміють, всі взаємозамінні!».
- Комунікація — ключ до успіху під час штурму чи оборонного бою, вважає «Дим». Йдеться про злагодження групи, про вміння розуміти одне одного.
«Якщо немає порозуміння і взаємодії — все буде дуже складно», — резюмує старший сержант.
- Ризик в зоні бойових дій — постійний супутник. Але якщо розумієш, що й коли є найбільшою загрозою — виживеш і повернешся з завдання, пояснює «Дим»:
«Зараз на фронті найважче дійти до позиції, а потім — вийти з неї. Логістика — це і є момент найбільшого ризику. А вже на позиціях, якщо ти знаєш, що робити, там тобі відносно легко. Особливо, якщо тебе люблять і чекають вдома», — Валерій усміхається, згадуючи власну родину.
Сержантський корпус і його роль в сучасній війні
Сержанти — це командири молодшої ланки, які керують групою військових безпосередньо під час бою чи виконання інших завдань. Це головна, але не єдина їхня функція.
Сержанти є:
- носіями бойового досвіду і прикладом для наслідування інших бійців;
- відповідальними за навчання, заохочення та підтримку особового складу;
- менеджерами з цілої низки питань;
- помічниками як для солдатів, так і для офіцерів.
Сержант — може на рівних говорити та з солдатами, і з офіцерами. Він розуміє і тих, й інших, і тому здатний допомогти їм у різних ситуаціях, наголошує Віктор на позивний «Друг», головний сержант 11-го армійського корпусу ЗСУ.
«Сержант — це передусім друг та побратим для солдата. Це той, хто йде з ним разом та веде за собою. Той, хто допоможе йому під час виконання бойового завдання, — пояснює «Друг». — Сержант вищих ланок (йдеться про головних сержантів батальйону, бригади і вище) — це як батько, який завжди турбується про особовий склад. А ще — менеджер, здатний вирішити цілу низку питань».
Враховуючи таку особливу роль, сержантів називають «арматурою» українського війська. Адже це воїни, здатні однаково впевнено вести бій на позиціях, керувати підрозділом (від відділення і аж до роти) і навчати бійців.
«Друг», разом із побратимами — головними сержантами бригад та інструкторами з бойовим досвідом, налагодив підготовку сержантського складу неподалік від зони бойових дій. Так, командир невеликого підрозділу навчається, але в разі загострення ситуації в його секторі може перервати підготовку і повернутися до своїх бійців, а навчання продовжити за кілька днів або тижнів. Так організований і 21-денний курс сержантського лідерства, на якому викладає «Дим».
Російсько-українська війна кардинально змінилася, починаючи з 2014 року, і в останні роки зміни лише прискорюються.
Про що йдеться? Якщо раніше більшість завдань на фронті виконувало відділення, близько 10 людей, то зараз працюють малі групи по 2-6 бійців. Сержант може керувати однією з них, а може і двома-трьома, перебуваючи на сусідній «еспешці» (спостережний пункт, позиція піхоти — ред.), ділиться досвідом «Дим».
Сьогодні знання сержанта не обмежуються тактикою стрілецького бою: він повинен добре розумітися на тому, як працюють свої та ворожі дрони, знатися на зв’язку, РЕБ/РЕР (радіоелектронна боротьба та розвідка — ред.) на фортифікації, маскуванні та домедичній допомозі.
«На початку навчань ми знайомимося з бійцями, дізнаємося, хто і як воював. Навчаємо за програмою, ділимося власним бойовим досвідом, але й переймаємо досвід наших курсантів. Фактично, навчаємося одне в одного. Війна постійно змінюється, і наші знання завжди мають бути актуальними».
Головне, що залишається незмінним на війні — роль лідерських якостей сержанта, говорить «Дим». І тут він згадує про свій цивільний досвід, який виявився не зайвим:
«Вміння керувати людьми, яке я здобув на «гражданці», допомагає мені й зараз. А ще досвід управління буває корисним, коли дивишся на інші підрозділи. Відразу видно, де є нормальний керівник, а де його немає».
***
Якість підготовки бійців — один із пріоритетних напрямків розвитку Сухопутних військ. Інструктори з бойовим досвідом, нові підходи й навчальні технології — це стосується не лише базової підготовки новобранців (БЗВП), а й сержантських курсів лідерства, фахового навчання та бойового злагодження в межах бригад. Лише якістю Україна може перемогти ворожу кількість. Стати частиною українського війська може кожен: обрати фах і місце служби з-поміж тисяч вакансій допоможе 1-й центр рекрутингу Сухопутних військ. Зв’язатися з ним можна через сайт або за телефоном: 0 800 503 696.
Автор: Євген Солонина, 1 Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
Східний Варіант
