Суспільство

"Сниться, що знову малюю". Художник з прифронтового села на Донеччині мріє повернути зір

"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение

Пейзаж на паркані або журавлі, що злітають на воротах гаража. Так виглядають місця, яких торкнувся пензель Івана Глушка. Він і б і далі прикрашав село, що стало другою домівкою. Якби міг бачити хоч щось.

У свої 65 Іван Іванович хворий і самотній. Його історія — історія людини, можливо занадто довірливої та не зовсім пристосованої до життя.

Від «писарчука» до художника

Він родом із Запорізької області, народився в місті Гуляйполе. Маленький Ваня любив малювати, скільки себе пам'ятав. Був самоуком. Але розкрився його талант …  в армії.

«Я в армії вже працював художником. Служив при штабі, оформляв документи, потім карти, плакати, кімнати оформляв. Одним словом, «писарчук», — з посмішкою згадує той час Іван Іванович.

"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение

Після армії, каже, працював художником на заводах, свого часу жив в тоді ще Дніпропетровську — там теж влаштувався на радіозавод. Оформляв школи та садочки.

«Портрети теж малював. Тоді лінійки були різні урочисті в таборах, виставляли портрети. Як зараз пам'ятаю, попросили намалювати 36 портретів “Молодої гвардії” і героїв-піонерів. Гарна у мене була робота…  Потім союз розпався і художники стали не потрібні. Перебивався різними заробітками, ось грубки навчився класти», — розповідає пенсіонер.

У 90-ті переїхав у Донецьк до сестри. Каже, вона захворіла і попросила допомоги. Так і залишився на Донбасі. Коли сестра померла, переїхав в Новобахмутівку.

"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение
"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение

«Був один офіцер, він в міліції працював. Він мене попросив: “Ваня, будеш мою дачу охороняти, буду платити”. Так я потрапив в Новобахмутівку. Тут малював — коли на паркані, займався. Люблю малювати природу, пейзажі, тварин», — пояснює художник.

Стрес від війни

З дитинства у нього були проблеми із зором і доводилося носити окуляри. Сам Іван Іванович пов'язує це з ускладненнями після перенесеної в школі «свинки». У будь-якому випадку «мінуси» в діоптріях росли. З початком бойових дій зір падав стрімко:

«Спочатку був зір -0,5. Потім вже впало до -7. Мені офтальмологи говорили, що не можна очі напружувати, потрібно міняти роботу. Ну а потім ось катаракта або глаукома — загалом, плівка на очах. А потім тут такі обстріли були, тільки й свистіло над головою, пригнувшись ходили. Стрес від війни теж позначився».

"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение

Уже рік Іван Іванович зовсім не бачить. Приходить допомогти по господарству сусідка. І сам вже пристосувався, може щось зробити в побуті, наприклад, розтопити піч:

«Рухаюся потихеньку, пристосувався. Сусідка іноді говорить: “Ти наче іноді бачиш, справляєшся нормально”. Можу і сам попрати. Але весь час сниться, як я працюю, малюю. Кольорові такі сни …».

Рідних, додає пенсіонер, у нього немає. Друга дружина померла, з першою давно розлучився. Діти від першого шлюбу — син і дочка — дорослі, але зв'язок з батьком не підтримують.

“Був тільки паспорт з минулого століття”

Допомагають художнику і представники гуманітарної місії «Проліска». Новобахмутівка знаходиться практично на лінії розмежування, у благодійників тут багато роботи.

«Нам розповіли, що є такий чоловік. Коли ми з ним познайомилися, у нього не було таких проблем із зором. Він носив окуляри, але бачив, міг орієнтуватися. Коли зір зовсім впав, такий працівник став не потрібен. Його прихистив чоловік з інвалідністю. Але тепер і він помер, Іван Іванович залишився один», — згадує фахівчиня із соціального супроводу гуманітарного центру «Проліска–Авдіївка» Ольга Юдіна.

"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение

У Івана Івановича була ще одна проблема: він не отримував пенсії та взагалі ніяких соціальних виплат. Тому що не було українського паспорта.

«У нього був старий радянський паспорт, ще стояла прописка в Гуляйполе. Почали допомагати йому з документами, довідка за довідкою. Тут і карантин нам трохи допоміг. Якби не карантин, нам би довелося вести його в Запорізьку область, за пропискою відновлювати документи. Однією поїздкою б точно не обійшлися, потрібно як мінімум 3. Це було б затратно і незручно. А в карантин можна було звернутися в будь-яке відділення міграційної служби. Зробили йому паспорт, ідентифікаційний код, подали документи на соціальні виплати, поставили на облік до сімейного лікаря», — розповідає Ольга.

"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение

Спільно з партнерами з благодійного фонду «Право на захист» команда «Проліски» допомогла Івану Івановичу у вересні 2020 року одержати ID-паспорт. Але з'ясувалося, що офіційного трудового стажу у нього для пенсії не вистачає. Тому оформили допомогу. Нещодавно він отримав першу виплату і може хоча б купити собі продукти.

Завдяки допомозі Іван Іванович зміг пройти обстеження в приватній клініці.

«Виявилося, що в одного ока повністю атрофувався нерв і відновити його неможливо. А друге ще можна врятувати. Лікарі кажуть, шанси є. Але потрібна операція», — говорить Ольга.

"Снится, что снова рисую". Художник из прифронтового села на Донетчине мечтает вернуть зрение

Операція обійдеться в 17 тисяч гривень. Для того, хто отримує невелику допомогу, сума непіднімна. Іван Іванович буде безмірно вдячний кожному, хто зможе допомогти. І обіцяє намалювати портрети своїх благодійників. А ще знову робити прифронтове село трохи яскравішим своїми картинами. Як тільки зможе бачити фарби та пензель.

Реквізити для допомоги

5168 7427 2501 6681 

Юдіна Ольга

Фотографії надані гуманітарною місією «Проліска»

Читайте також: Тендітна "залізна" леді. Активістці та волонтерці з Сєвєродонецька потрібна допомога

А
Subscription: Plane Paper

Підписуйтеся на розсилку

Популярні новини

Підписуйтеся на розсилку