"Порушив усі можливі канони": як колишній селищний голова Новоайдару став художником

Зараз в Новоайдарі та й взагалі в Луганській області його знають як художника-аматора. Виявилося, що і на пенсії можна бути новачком і вивчати незвідане.

Історія художника — в матеріалі «Східного варіанта».

“Спробував — і зачепило”

«Без мене в школі не обходилася жодна стінгазета» — такими словами Володимир Кравченко починає розповідь про своє захоплення мистецтвом. Але тут же зізнається — серйозно і професійно ніколи малюванням не займався і цьому не вчився. Хіба що своїм дітям до школи щось допомогти зобразити. Але все змінилося у 2014 році.

«Невеликий ремонтик затіяв між сараями та зробив, можна сказати, перший мазок. А потім додав. Просто звичайними фарбами, якими підлоги фарбують. І зачепило. А тепер розлучитися не можу», — говорить художник.

Малював спершу для себе. Та й повірити у свій талант вийшло не відразу. Тут поштовхом стала висока оцінка фахівця — коли картини Новоайдарського майстра побачив художник Сергій Вепрєв.

«Він подивився, щось мені підказав, і каже: все, що можна було порушити, ти взяв і порушив. Все, що нам викладали. Все, що ми викладаємо. Зайшов за всі “червоні прапорці”. А виходить свій стиль. Переступив через прапорці та пішов своєю дорогою. Продовжуй так само. Нікого не слухай — тільки вперед», — згадує Володимир Олексійович.

Після цього Новоайдарський аматор повірив в себе і став вивчати основи живопису вже за спеціальною літературою. Хоча, зізнається, все ж пише багато в чому інтуїтивно, так, як він побачив у своїй уяві той чи інший сюжет.

«Я ж спершу спробував, а потім вже книги почав читати. А якби навпаки: 5 прочитав, спробував, а воно так не виходить. Я б взагалі цю справа покинув, я себе знаю. А так до багато чого, що описано в книгах, я дійшов сам, так би мовити, “набиваючи ґулі”. Це десь всередині закладено. Я розумію, що саме так має бути й ніяк інакше», — посміхається художник.

Охота гірша за неволю

На створення однієї картини у нього йде від 10 днів. У роботах нечасто зустрінеш людей, в основному це природа, тварини. Відбивається на творчості й захоплення полюванням з ранньої юності.

«Ну як полювання, переважно у мене це “мисливці на привалі”. Ніякої крові не повинно бути або загибелі тварин. Це коні та собаки “в роботі”, люди — в азарті та змаганні. І все це на тлі гарної природи. Загалом те, від чого хочеться жити», — говорить художник.

В якому саме стилі працює — ставити собі рамки не збирається. Жартома називає народною творчістю. Надихає ж художника не тільки природа рідного краю, а й музика.

«Іноді почую якусь пісню, і відразу на думку спадає картина, сюжет. Намагаюся відразу зробити замальовку, у мене їх вже багато. А коли я малюю — я весь там. Знаєте, якщо людина марки колекціонує або монети, вона про кожну копійку історію розповість. Ось і тут так само, захоплення повне», — розповідає він.

Ікона як остання надія 

В його родині творчістю займався прапрадід Володимира Олексійовича. Був, як тоді говорили, «богомазом» — розписував церкви.

«Як ще моєму дідові розповідали, він ранньою весною, як відлига починається, йшов за замовленнями, і повертався пізно восени, коли було холодно і фарби вже замерзали. Може, щось передалося», — говорить художник.

Кілька років тому він і сам почав писати ікони. Працює акриловими фарбами. При цьому, знайомі священнослужителі запропонували розводити її не звичайною водою, а святою.

«Отримав благословення, почав читати про це. Тут вже самоучкою не будеш. Якщо берешся зображати якогось святого, треба знати, кого ти пишеш. Спочатку на звичайних дощечках пробував. Зараз вже замовляю спеціальну дошку для зображення ікон», — говорить Володимир Кравченко.

Писати ікони складніше психологічно, додає художник.

«Якщо я пишу звичайну картину, тут можуть підходити сімейні, радити щось. Коли пишеться ікона — тут порадників не повинно бути. Ти не знаєш, коли вона може виявитися тим останнім рубежем, останньою надією, коли у людини якісь проблеми, все погано, і він підходить до ікони. Це не просто листівка або фотографія».

Виставки та онучки

Роботи Володимира Кравченка виставлялися в Новоайдарі, Біловодську, Новопскові, Білокуракиному, Лисичанську, Рубіжному та навіть у Києві. Його картини є і в приватній галереї в Санкт-Петербурзі.

Сім'я художника-аматора підтримує. А особливо він пишається своїми чотирма онучками.

«Онучка у мене в Києві живе, вже дуже радує. Надсилає свої малюнки. Маленька вона ще, у неї там більше сукні, мода, але вже щось проглядається. Сподіваюся, теж схильності передалися», — з теплотою підсумовує нашу розмову художник.