Квіткова одіссея: як флористка з Луганщини відроджує справу життя на Київщині

Від аматорства до професіоналізму

Історія Вікторії бере свій початок ще зі шкільних років. У цей період вона відвідувала станцію юних натуралістів.

«У школі була теплиця, а при ній працював гурток. Я займалася там квітникарством і садівництвом. Саме звідти й пішла моя любов до квітів», — згадує Вікторія.

На додачу родина мала дачу, де її мама вирощувала багато квітів.

«Вони постійно оточували мене. Згодом їх стало так багато, що мама запропонувала продавати. Тож ще зі шкільних років я влітку виходила на ринок і продавала свої букети», — розповідає Вікторія.

У старших класах дівчина познайомилася з місцевою флористкою Іриною Кравченко, яка навчила її професійних основ флористики та ділилася матеріалами з курсів. Саме тоді Вікторія зрозуміла, що хоче пов’язати своє життя з рослинами й квітами.

У 2001 році Вікторія вступила до Київського аграрного університету на спеціальність «садово-паркове господарство і ландшафтна архітектура». Після отримання диплома магістра вона рік працювала ландшафтним архітектором у приватному дендропарку Київської області. 

Згодом повернулася у Сіверськодонецьк і почала розвивати власну справу. «Сарафанне» радіо працювало відмінно: клієнти рекомендували Вікторію один одному, і завдяки цьому з’являлися нові замовники. Паралельно із цим жінка, за потреби, допомагала у квітковому салоні Ірини Кравченко, виконуючи обов’язки помічника флориста.

Перше випробування війною

У 2014 році, під час спроби росіян захопити Луганщину, Вікторія продовжувала доглядати за приватними садибами.

«Господарі виїхали, а мене попросили піклуватися про рослини. Їхати не було куди, а це був єдиний спосіб заробити на життя», — розповідає флористка.

Вона зазначає, що частина людей підтримували росію і брали участь у псевдореферендумі.

«Йшли голосувати святково одягнені. Сусіди знали про нашу позицію, називали нас «бандерівцями» та «укропами», але ми обмежили спілкування та чекали на звільнення», — згадує Вікторія.

Так тривало близько трьох місяців, поки Сіверськодонецьк не був звільнений.

Зустрічати українських військових — 21-шу бригаду Нацгвардії місто вийшло на площу Дружби народів. Там була і Вікторія з маленьким сином.

Після цих подій Вікторія активно долучилася до волонтерства. Разом з іншими небайдужими вона відвідувала військові частини, допомагала учасникам АТО, доставляла одяг і продукти, підтримуючи захисників, як могла.

З 2016 року Вікторія почала ділитися своїми знаннями з флористики з молодшим поколінням. Вона стала керівником гуртка в екологічному центрі та завідувачкою теплиці у школі № 4, де викладала дітям квітникарство та краєзнавство.

Сіверськодонецьк — Закарпаття — Київщина: географія вимушеного переселення

Вікторія до останнього не могла повірити в можливість повномасштабного вторгнення, попри очевидні ознаки підготовки міста до війни. Облаштовувалися укриття та бомбосховища, але її оптимізм став своєрідним щитом від тривожної реальності.

За словами жінки, 24 лютого 2022 року обстріли почалися близько восьмої ранку зокрема, потужний удар по аеропорту. Вікторія з родиною вирішили виїхати до родичів у село Щедрищеве, де зібралося п’ять сімей з дітьми та домашніми тваринами. Але спокій тривав недовго.

«Жили там до 10 березня, коли почались сильні обстріли. Ми все ще вагалася щодо виїзду, сподіваючись на покращення. Але 8 березня різко похолодало, випало багато снігу, а палива на заправках не було. Запустити генератор не могли — залишилися без світла, води та тепла», — згадує вона.

Ситуація ставала критичною. Зрештою, сукупність усіх факторів призвела до рішення виїжджати. Орендували невеличкий бус і всі разом, 19 осіб, вирушили на захід країни.

«Закарпаття зустріло добре. Ми знайшли там друзів, з якими підтримуємо зв’язок і досі», — каже Вікторія.

Чоловік Вікторії, офіцер запасу, з квітня 2022 року приєднався до лав ЗСУ.

Переселенці спочатку жили разом в одному будинку, але згодом Туркевичі переїхали в окрему оселю. Вікторія, міська жителька, швидко адаптувалася до сільського життя.

«Я посадила городину, завела курей. Сусіди навчили їх доглядати», — розповідає вона.

Шлях адаптації під час війни

Через рік Вікторія з родиною переїхала ближче до Білої Церкви, де несе службу її чоловік. Це дає їм можливість бачитись частіше, адже час розлуки дається родині нелегко, як морально, так і фізично.

«Житло було зняти важко, адже у нас два собаки. А в оголошеннях або без дітей, або без тварин», — ділиться Вікторія.

Зрештою, сім’я знайшла будинок у селі, за 20 км від Білої Церкви. Оселившись на новому місці, Вікторія усвідомила реальність ситуації, і це розуміння спонукало її до дії.

«Треба якось заспокоюватись, взяти себе в руки та розпочинати нове життя. Не втрачати ні часу, ні можливостей», — наголошує вона.

Тож жінка вирішила продовжити займатися флористикою.

«Я настільки насолоджуюсь цим заняттям, що якщо і займатимусь чимось, то лише тим, що вмію, розумію і до чого маю пристрасть», — ділиться Вікторія.

TurkishGreen: народження нового бізнесу

У 2023 році жінка вперше взяла участь у грантових програмах, пройшла відбір, навчання та отримала допомогу. Першим придбанням за грантові кошти стала газонокосарка, оскільки все обладнання залишилося вдома.

«Все почалося з одного гранту, потім другого, і так вже до восьми. Обладнання не повторювалося, а нові знання приносили ідеї для розширення послуг», — ділиться Вікторія.

За грантові кошти Вікторія придбала садове обладнання: газонокосарку, культиватор, кущорізи, мотокосу та планшет Apple для створення візуалізацій.

«Планшет дуже зручний — малюю ескізи й відправляю їх клієнтам електронною поштою, що значно економить час», — розповідає вона.

Гранти також допомогли Вікторії відкрити студію TurkishGreen, яка надає послуги флористики та зеленого декору. А щоб не залежати від постачальників, Вікторія вирішила вирощувати квіти власноруч. Вона облаштувала спеціальну ділянку, де все продумано до дрібниць.

«У мене тут весь асортимент як  сезонних квітів, так і квітів для зимових композицій», — розповідає дизайнерка.

Флористка почала проводити майстер-класи для дітей у Центрі розвитку в Гребінках.

«Це створення квіткових композицій, робота із сухоцвітами, наразі плануємо новорічні майстер-класи», — ділиться вона.

Нещодавно Вікторія впровадила екологічну соціальний компонент у свій бізнес, спрямований на захист довкілля.

«Я отримала подрібнювач сухих гілок і планую залучити жителів громади до перероблення сушняку на щепу, замість того щоб спалювати гілля, забруднюючи повітря. Це питання особливо актуальне для багатьох районів Київщини, де спалювання гілля заборонено», — розповідає садівниця.

Мотивація, що змінює життя

Вікторія вірить, що успіх починається з віри в себе та усвідомлення своїх досягнень.

«Гордість за зроблене дає сили рухатися вперед і досягати нових цілей, навіть найменші кроки наближають до мрій», — каже вона.

Участь у програмі «Початок» від Дія.Бізнес підтвердила для неї можливість успіху, попри труднощі. Серед понад 6000 учасниць Вікторія увійшла до 200 переможниць, що стало важливою віхою. А головним джерелом натхнення для Вікторії є її родина.

«Мої діти — двигун мого розвитку та прогресу. Створювати для них позитивні умови — наше батьківське завдання, адже кожен маленький крок веде до великого результату»,— пояснює вона.

Зв’язатися з майстринею можна через її Instagram-сторінку.

***