Європейський Донбас. Хто насправді заснував Донецьк і чому важливо знати свою історію

Сто років тому, під час чергової окупації України, — цього разу більшовицькою владою — було створено красивий міф про індустріальний радянський Донбас. Нібито саме “червоний режим” із нічого підняв занедбаний регіон та зробив промисловим центром срср.

Та чи насправді це так? Якщо заглибитися в історію далі, ніж до початку ХХ століття, то цей міф розсиплеться, як хитка фігурка із доміно.

Ми звикли, що більш проєвропейськими вважаються західні регіони України — географічно та історично нібито саме так і склалося. Проте, як виявляється, Донбас індустріалізували також європейці. Перші великі заводи, шахти, промислові містечка з’явилися саме завдяки підприємцям із Німеччини, Бельгії, Франції, Англії та інших країн Європи.

У цій статті поговоримо про історію Донецька, міста, яке розрослося із невеликого поселення під назвою Юзівка. Адже на фоні дивних історичних дискурсів президента росії, хочеться ще більше заглибитися в справжню історію та проаналізувати, як же все було насправді.

Європа і Донбас. Як усе починалося

У 1869 році валлійський підприємець Юз заснував селище Юзівка, яке з часом стало сучасним Донецьком. Саме німецькі підприємці індустріалізували ці території. Радянська ж влада — як вона вміла і вміє й сьогодні — присвоїла досягнення європейських першопрохідців.

До речі, з окупованих територій Донбасу росіяни з 2014 року вивезли щонайменше 27 підприємств. Розікрали, зруйнували, а обладнання вивезли на росію. Методи в них не міняються століттями. Ось таке обличчя “руского міра”.

Юз та його родина облаштувалися в місті, в орендованій саманній хаті, критій соломою. Поруч із хатою він збудував кузню, де виготовлялися інструменти й дрібне обладнання для майбутнього заводу. Пізніше Юз побудував для себе уже просторіший будинок.

Паралельно тривало будівництво металургійного заводу. Пройшло три роки — і в 1872-му тут уже почав виплавлятися чавун. На фото — металургійний завод Новоросійської компанії з боку шахти «Заводська» із щойно привезеними з Англії конверторними печима та домнами.

Зараз на цьому місці розташований Донецький металургійний завод.

На заводі виготовляли рейки, які дали можливість прокласти залізницю на території теперішніх Донецької та Дніпропетровської областей, доходячи до Маріуполя. 

Юз помер у 1889-му, а керівництво заводом перейшло до його синів, Джеймса та Айвара.

Юзівка: як жило містечко?

Містечко Юзівка — теперішній Донецьк — сплановане під впливом західної культури, спосіб життя та технології якої були недоступні тоді (як і зараз) російській імперії. 

На момент заснування населяло Юзівку 164 людини. А в 1907-му (через 38 років) — 32 тисячі осіб. 

Містечко у той час вважалося глибокою провінцією. Імперська влада категорично відмовлялася визнати Юзівку містом аж до 1917 року. Жило тут понад 30 тисяч людей, а в них навіть мерії не було.

Всім опікувалася родина Юза. У місті були магазини, недільний ринок, таверни й німецькі пивні. Юз створив навіть поліцейське управління, яке перебувало на забезпеченні компанії. Тут був і готель для підприємців, і пошта. 

А ось Перша лінія — центральна вулиця Юзівки, нинішня вулиця Артема. Її забудували магазинами, ресторанами, готелями, а також банками й конторами — там бізнесмени продавали вугілля та метал. 

Життя у місті не виглядало спокійним та казковим. Спочатку Юзівка ​​була безформною і розвивалася без плану. Завод був її центром, все інше крутилося навколо нього. 

Відвідуючи свого брата, інженера на прилеглій шахті, письменник Вікентій Вересаєв писав: "Найнещасливіше з місць! Люди повертаються додому з роботи в низькорослі шахтарські землянки. Вдихають вугільний пил... чорну землю, чорні дороги".

Хто насправді робив “сталінську індустріалізацію” Донбасу?

Працюють на шахтах переважно місцеві селяни. Для них це — сезонна робота. Як щирі українці — на час жнив вони повертаються до своїх домівок. Відповідно, видобуток вугілля різко падає.   

Ці люди  — герої відомого радянського міфу — про цілі покоління пролетарів, які нібито «з діда-прадіда» працювали на заводах. Насправді ж Донбас підіймали українські селяни та європейські підприємці.

Шахти давали можливість заробити невелику копійку робітникам. Гроші тут платили дуже скромні. Умови праці — жахливі, особливо з точки зору техніки безпеки. Це було причиною конфліктів з керівництвом, і на заводі були страйки. Проте, їх придушували.

Промисловість Юзівки була створена англійськими поселенцями. А більшовики її «націоналізували» та модернізували. Валійці електрифікували селище, проклали залізницю, що з'єднала заводи Юза із Харковом та Курськом, і звели потужності. 

Крім заводу у місті також працювали чотири шахти. Таким чином, створилося два великих прошарки населення — шахтарі та робітники заводу. Проте населення постійно мігрувало, відчувалася нестача працівників.

Приїжджали тоді на Донбас не лише британці. У часи стрімкого розвитку промисловості акціонерами ставали бельгійці, німці та французи. Імперський уряд надавав їм прямі дотації на будівництво заводів та фабрик на території країни. Проте, як ми знаємо, далеко не для всіх ця історія завершилася успіхом.

Обережно! Прийшли більшовики

Усе, до чого торкаються росіяни, або зникає, або спотворюється до невпізнаваності. Щось вони присвоюють собі, а щось — просто розпорошують безслідно. Так сталося і тут.

У Юзівці мирно співіснували різні національності та різні конфесії. От, наприклад, найвідоміший православний храм — Свято-Преображенський кафедральний собор поступово знищила влада більшовиків.

Спочатку поруч із собором був побудований кінотеатр, щоб відвадити населення від храму. Потім більшовики вкрали ікони та зняли дзвони, згодом — підірвали дзвіниці. 

У 1931 році собор знищили остаточно. У наш час на його місці стоїть пам'ятник "Борцям за радянську владу". А одноіменний собор у Донецьку побудовано на початку 1990-х в іншому місці, та й виглядає він не так, як оригінал.

У Юзівці працювали дві синагоги (євреї були другою за чисельністю етнічною групою міста), католицька та англіканська церкви, армяно-григорианська церква та ортодоксальна церква.

Усі вони були розграбовані більшовиками та знищені.

Будинок Юзів у 1918 році націоналізували (читай — розграбували) більшовики. Ось як він виглядає зараз:

А ось яким був тоді:

Західні підприємці розвивали не тільки Донецьк. Вони будували потужності й в інших містах сходу. Наприклад, Лисичанськ називають “десятою провінцією Бельгії”. Як ви здогадуєтеся, це не випадково.

У наступному матеріалі поговоримо саме про це місто: як сюди потрапили бельгійці, як воно стало столицею содового виробництва російської імперії та що з європейською спадщиною зробила росія.

***

Фото на обкладинці з сайту Радіо Свобода