"Ще вчора ми там могли проїхати. Сьогодні там – вуличний бій": як евакуйовують донеччан з колишніх тилових міст області

Ситуація на прифронтовій Донеччині стабільно погіршується. Населені пункти, які ще тиждень тому були під контролем Збройних сил України, нині вже окуповані. Зокрема, Маринівка, Пречистівка, Новогродівка та повноцінно фронтове Селидове, де росіяни вже захопили окремі квартали міста. Тамтешні мешканці на евакуаціях втирають гіркі сльози, їдучи з уламків свого дому, а інколи й хоронячи під ними своїх рідних.

А сьогодні Донецька ОВА оголосила, що евакуаційні поїзди для жителів Донеччини змінюють точку відправлення. До 5 вересня евакуаційні поїзди вирушали до більш безпечних регіонів України з Покровська. Тепер через ускладнення безпекової ситуації станцією відправлення буде Павлоград, що на Дніпровщині.

Труднощі евакуації з Покровська: чому люди не довіряють сусідам, І за яким принципом вони пакують сумки з дому, їдучи з Селидового?  

Вижити на відстані 5-7 кілометрів від окупантів – тепер диво, яке на Донеччині частіше не трапляється. Щоправда, багато донеччан відмовляються в це вірити, до останнього сподіваючись «пересидіти» бомбардування у підвалах, як це вдавалося до 2024 року. Ціна таких надій – обірвані життя: не лише тих, хто загине від ворожих обстрілів, а й тих, хто цього не переживе. 

Ті евакуації, які нелюдськими силами й сміливістю волонтерів вдавалося реалізовувати, тепер чекають і колишні тихі міста – Селидове, Мирноград і Покровськ. Перший етап – бомбардування цивільних будинків і заселених багатоповерхівок, росіяни вже пройшли. Тепер очікувати від них гуманності й не доведеться, – під їхні ракети потраплятимуть не лише заклади освіти, а й дитячі майданчики, на яких гратимуться зовсім малі діти, зауважує у коментарі журналістам Східного варіанта Євген Ткачов, волонтер гуманітарної місії «Проліска». 

«На Покровському напрямку евакуація просувається шаленими темпами. Вона нібито притихла кілька днів тому на добу-дві, але коли у неділю стався черговий обстріл – ми знову отримали сотні запитів на евакуацію, тому буде вивезена величезна кількість людей», – каже волонтер. 

За спостереженнями журналістів, з Покровська люди уже сьогодні також їдуть поспіхом, зі слізьми на очах, хапаючи речі похапцем тоді, коли рухаються до вхідних дверей. Канонада «виходів» і «приходів» у місті чутна вже впродовж кількох тижнів, тому раніше віддалене від фронту місто живе з урахуванням вимог війни: з комендантською годиною з 15:00 до 11:00, непрацюючими магазинами та захмарними цінами на комерційне перевезення. І все це – в умовах, коли по місту відпрацьовує авіація та артилерія, а над головою літають ворожі дрони-розвідники.

Зауважимо, що нещодавно, коли у Покровську ввели комендантську годину, місцеві скаржилися, що буцімто через такі часові рамки не зможуть навіть виїхати з міст і сіл, і тому їхню евакуацію «прирекли». Однак Євген Ткачов каже, що ці скарги не мають нічого спільного з реальністю. Щонайменше тому, що всі – і держпрацівники та поліція, й військовослужбовці – максимально сприяють тому, аби вивезти цивільних із-під бомб. 

«Жодного випадку, коли евакуація не відбулася через порушення комендантської години, я не знаю. Навіть якщо перепустки немає – людей пропускають, аби вони тільки рятували свої життя, а не лишалися вмирати тут. Та й люди приходять на евакуаційні рейси завжди, незалежно від часу – якщо справді хочуть виїхати», – зауважує волонтер.  

За словами Вадима Філашкіна, очільника Донецької ОВА, у Покровську на сьогодні лишаються 26 тисяч людей, серед яких 1076 дітей. За останній місяць звідси виїхало близько 20 тисяч мешканців.

З Покровська та Мирнограда люди ще доволі активно виїжджають самостійно, замовляючи послуги вантажників та перевезення майна в інші міста. Тамтешні комерційні перевізники заїжджають навіть фурами. Схожа ситуація і в Кураховому та Костянтинівці, де окупанти перебувають на відстані близько 10 кілометрів від центрів міст. 

Водночас якщо у Торецьку ще є охочі виїхати, хоч і небагато, то у Часів Яру вкрай мало охочих евакуюватися. Більшість лишається в обстріляному росіянами місті, в якому немає ані комфорту, ані тиші, ані безпечних укриттів чи бодай якихось вцілілих комунікацій. Єдиний аргумент – сильні обстріли, коли це жахає місцевих настільки, що вони задумуються, що зберегти власне життя не вдасться.

«Коли ствольна артилерія вже починає обстрілювати один з країв міста, де живуть вони або їхні знайомі, це дещо впливає на їх свідомість та ставлення до евакуації, робить її не такою категоричною. Принаймні найближчими днями», – пояснює волонтер Євген Ткачов.  

Наприклад, у Селидовому через неоднозначну ситуацію в місті завжди є черга з охочих виїхати. 

«У місті все дуже швидко змінюється. Вже вчора у деякі райони неможливо було заїхати. Сьогодні, є вірогідність, немає шансів доїхати навіть до центру міста. І це не лише через артилерію, а й через ударні дрони, які переслідують або влітають у будь-яку автівку, яка просто рухається, навіть якщо вона з усіх боків обклеєна наліпками про те, що це евакуація цивільних… Зараз ще є можливість проїжджати через села до Курахового, але вона – ненадовго», – зауважує чоловік.

Ще два, менш поширених, але також достатньо вагомих аргументів евакуюватися – якщо місцеві мешканці отримали поранення або не мають взагалі ніякої живої душі поруч, яка б потенційно про них піклувалася. Тож хоч між усіма містами й відстань – максимум кілька десятків кілометрів, то специфіка та мотивація виїзду людей звідти – різна. 

Особливо вона різниться на етапі, коли доводиться вирішувати, де перебуватиме (або взагалі житиме) евакуйована особа. Оскільки маломобільних та стареньких людей вивозять у спеціалізовані заклади, решті ж надають тимчасове житло у гуртожитках в різних регіонах України. Ще частина донеччан (щоправда, невелика) їде у вже орендовані квартири чи будинки. Та завжди лишається кілька людей, які плачуть на вокзалі з кількома пакунками особистих речей: їм йти просто нікуди, а до кого звертатися – вони не знають. 

«Велика проблема – що люди (у частих випадках) раніше вже їздили в евакуацію, але там не отримали ніякої допомоги, консультації чи притулку. Тому зараз вони приїжджають на вокзал із думкою, що їх заженуть у поїзд, а потім викинуть десь дорогою. Це не моя думка, а те, що я чую від переважно стареньких або самотніх людей… Це дуже сумно. Тому що евакуація зараз змінилася. Нам не байдуже, де люди ночуватимуть, ми всім знайдемо прихисток, навіть якщо доведеться щось шукати по своїх же знайомих. Але я знаю від провідників, що до десятка людей зазвичай відмовляються взагалі кудись їхати, бо кажуть, що нікому не потрібні. Де вони надалі живуть – невідомо. Можливо, у підвалах чи покинутих будинках у тому місті, куди їх евакуювали первинно, з зони прифронтової чи зони бойового зіткнення. Тому хочеться, щоб люди зважувалися на цей крок: ми їх не покинемо у жодній області, куди б вони не приїхали», – розповідає журналістам Східного Варіанта рятувальник, який зустрічає евакуаційні рейси донеччан на Черкащині.

«Я сказала своїм, що треба перечекати у Дніпрі два тижні, поки закінчаться бої. Через тиждень село окупували росіяни, повертатися було нікуди – так і витягла їх звідти»

Умовити рідних на евакуацію з Донеччини, з-під російських ракет, завдання «з зірочкою» буквально для всіх членів однієї сім’ї. І часто єдиним дієвим способом, як зауважують дорослі діти своїх батьків, стає брехня чи маніпуляція. Інакше старше покоління буквально неможливо вмовити рятувати власне життя. 

Анастасія – донеччанка, яка у 2014 році переїхала в Київ. Її батьки ж переїхали спершу в Маріуполь, а з 25 лютого 2022 року – у Селидове. Відтоді зареклися їхати бодай кудись із дому, оскільки в місті вирішили лишитися остаточно. Проте через окупантів плани довелося радикально змінювати – щоправда, не їм, а доньці, на плечах якої опинилася евакуація двох пенсіонерів із Донецької області. 

«У мене очі на лоб полізли, коли місто почали бомбардувати, а батьки сказали, що вони перечекають усе в підвалі будинку. Я просила, кричала, довелося навіть погрожувати тим, що не зможуть побачити внучку, оскільки ми до них не приїдемо в окупацію, а їх звідти не випустять. В результаті лише на цих погрозах я змогла їх змусити зібрати дві валізи речей і забрала їх до себе. Після цього були ще закиди в стилі: «от перечекаємо тиждень – і повернемося», «там нічого страшного не буде, Селидове – тилове місто». Тільки поки вони це розповідали – у будинок прилетіло, два поверхи знесло, включно з їх квартирою. Звісно, матір – у сльозах, батько – у стресі. Але краще поруч у такому стані, а не там під завалами», – каже Анастасія. 

Волонтер від гуманітарної місії «Проліска» каже, що в розмові з ним люди зізнаються: їхати подекуди не хочуть через страх, що безхатькуватимуть на вулиці. 

«Люди не хочуть і дуже бояться того, що доведеться спати на вулиці, що доведеться починати все з нуля. Та й ви самі розумієте: якщо люди все життя прожили в одному місті, навіть місці, то для них будь-який переїзд – це крок у невідомість. Вони його просто бояться зробити. А особливо – тих, хто живе на прифронтових територіях не два з половиною роки, а ще з 2014 року. І бачив уже все, що міг побачити в плані війни. Тому дехто з них просто сподівається, що це мине його, як було й до цього моменту», – каже Євген Ткачов.

Що робити тим, хто житла не має, але хоче евакуюватися: три сайти для пошуку тимчасового місця проживання

На сьогодні отримати допомогу, місце у безкоштовному шелтері або гуманітарні продукти можна фактично на будь-якій станції вокзалу, куди можна доїхати евакуаційним потягом. А за допомогою з пошуком житла вимушені переселенці можуть звернутися до центру надання адміністративних послуг (ЦНАПу) в тому місті чи селищі, куди приїхали жити в евакуації. Також допомагають у цьому питанні виконавчі органи сільських, селищних, міських рад або районні держадміністрації. 

Також є можливість скористатися платформами для пошуку житла. Наприклад, корисною буде сайт «Допомагай» від волонтерської ІТ-спільноти. Тут можна знайти тимчасове житло в безпечних містах України або за кордоном, скориставшись фільтрами для пошуку. Для дотримання безпеки та покращення якості обслуговування кожне оголошення перевіряють вручну. Ви можете шукати житло самостійно на сайті або ж зателефонувати на гарячу лінію 0 (800) 332-238. 

Знайти житло також можна на державному вебресурсі «Прихисток». На головній сторінці сайту є інформація про кількість вільних місць у зареєстрованих помешканнях різних областей України. Щоб знайти потрібне житло, перейдіть на сторінку пошуку оголошень та виберіть відповідні фільтри. 

Також можна скористатися телеграм-ботом «Турботник» від Міністерства цифрової трансформації. За його допомогою можна знайти тимчасову домівку чи необхідні речі в Центрах надання адміністративних послуг.

***