"Уже немає сил сподіватися, що мене не розірве ракетою вдома": як донеччани чатують на волонтерів, щоб залишити Торецьк і Часів Яр

На сьогодні Нью-Йорк, Торецьк та Часів Яр – найгарячіші в аспекті евакуації фронтові території. Цілодобові обстріли з ворожої артилерії, чатування ворожих дронів у небі, які атакують і волонтерів, і цивільні автівки місцевих роблять вивезення людей надважким завданням. Деякі вулиці у Часів Яру та кілька районів Торецька непроїзні – через дрони, які нависають та чатують на транспорт. Проте з тих локацій людей просять виходити пішки – бо «протермінований» момент виїзду може означати, що життя людини однієї миті обірве ракета, запущена окупантами абикуди.

Оксана Таращук, мешканка «сірого» Часів Яру, була евакуйована волонтерами 20 липня. До місця зустрічі вона була вимушена кілька кілометрів йти пішки. За той час неподалік розірвалося три чи чотири бомби, прильоти ще кількох десятків вона просто чула. Жінка зізнається: вже коли вона вийшла з рідного будинку – з’явилася думка про те, чи правильно вона робить, що покидає місце, в якому жила та росла. 

«Йти з дому – це як шматок серця вирвать. Це страшно, ноги не несуть. Куди йти, де я буду, чи на вулиці ночуватиму?.. Тут все ж будинок є, який-не-який. Але просто стало страшно за своє життя. Моя вулиця пуста: кого не вбило чи не поранило – виїхали, я тепер виходжу й немає до кого заговорить. А вночі лежиш у не можеш заснути, бо в голові крутяться думки, що зараз мене й розірве бомбою, поки я сплю. І таблетки не допомагали останнім часом», – каже жінка.

Волонтери ГО «Порятунок тварин» з Харкова також додають: ситуація на Донеччині, особливо у Торецьку, вкрай тяжка. Крім котів та собак, люди покидали навіть свійських тварин, які часто гинуть від артилерійських обстрілів чи від поранення уламком. А ті, кому вдається дивом виживати – зазвичай собакам – приходять, зовсім налякані, до людей. Ідуть на голос, просячи допомогу, і доходять до бомбосховища, сподіваючись, що там буде не так страшно, голосно та боляче. Бодай трохи безпечніше…

«Часто тварини, яких лишили на ланцюгах у дворі, виживають попри все. Це навіть не диво, а спровоковане людською жорстокістю виживання. Ми знали, що за адресою, яку нам дали, одна собака народила цуценят. Вона була прив’язана до буди, але ми точно знали, що малі мають бути десь поруч, оскільки вони ще малесенькі. Перевірили будку – нікого. І тільки коли почали обстежувати все навколо неї – побачили лаз. Собака прорила яму й ховала туди п’ятьох цуценят, щоб вони вижили», – розповідають волонтери.

Волонтери додають: тепер найскладніше, після порятунку тварин з-під ракет – відновлювати довіру собак і кішок, а також їхнє здоров’я. Оскільки переважно всі – виснажені, зневоднені, голодні, з дуже запущеним станом і поганим самопочуттям. 

Журналістам Східного Варіанта Євгеній Ткачов, волонтер гуманітарної місії «Проліска», розповідає: станом на зараз значно зменшилася кількість людей, які виїжджають у безпечніші регіони (чи бодай у сусідні міста до прифронтових територій). Це – наслідок того, що в період загострення ситуації волонтери, ДСНС, правоохоронці й евакуаційні рейси місцевої влади везли тисячі людей. Проте й зараз є ті, хто понад усе чекає на порятунок, готовий поїхати із рідних стін фактично без нічого. 

«На сьогодні в Торецьку разів у десять більше людей, ніж у Часів Ярі, де лишилося близько 500 мешканців. Складність евакуації з Яру в тому. що люди звикли до таких умов. Тому там люди виїжджають радше вимушено, аніж за бажанням: коли вони отримали поранення, або ж коли живуть у тій частині міста, яку вже не контролюють Збройні сили України чи куди неможливо доїхати через те, що постійно «висять» атакуючі ворожі дрони. Або ж причина криється у гуманітарній допомозі: коли її волонтери вже не можуть довозити в якусь частину міста – тоді до людей доходить, що вони банально помруть від цієї реальності і її умов. У деяких випадках після цього усвідомлення люди навіть пішки до нас виходять, аби тільки виїхати», – каже Євгеній Ткачов. 

Натомість Торецьк – місто ще більш-менш проїзне, тож там евакуація відбувається адресно – людей забирають з їхніх домівок. І займаються цим на сьогодні більше організацій через відносно кращу безпекову ситуацію. 

Що цікаво – нині з Торецька людей вивозять навіть приватні перевізники. Щоправда, це коштує досить недешево – зважаючи на ризики, близькість фронту, щільність обстрілів і постійно літаючі ударні дрони росіян. 

«Людей вивозять з усім майном, яке вони хочуть взяти, бо їдуть повноцінні пусті буси. Телевізори, дивани, меблі… У Дніпропетровську область із Торецька така поїздка коштуватиме близько 40 тисяч. А якщо є тварини, багато майна й треба їхати кудись подалі – то виходить більш як 80 тисяч гривень. Але люди інколи вивозять усього на 200-300 тисяч гривень. Тому, звісно, якщо просто подивитись на таку ціну – то вона величезна. Але якщо подумати, що люди більше ніколи не зможуть собі дозволити купити такі предмети, речі, техніку, яку вони купували упродовж 10 й більше років – то це не така й велика ціна за збереження якогось комфорту й достатку. Інакше безкоштовно люди їдуть з однією чи двома сумочками з речами», – пояснює волонтер місії «Проліска».

Євгеній Ткачов додає: за його особистою «статистикою», у всіх прифронтових містах завжди наостанок лишаються близько 10% населення. Здебільшого це ті мешканці, які не можу розпрощатися зі своїми будинками, речами тощо. Тому згодом у проросійських телеграм-каналах і з’являються відео з «врятованими» місцевими. Оскільки навіть у найбільш простріляних населених пунктах люди зважуються виживати у підвалах чи на руїнах того, що колись було їхнім будинком. 

«У Торецьку лінія фронту стояла фактично на місці два роки. Люди звикли до того, що все вибухає, трясеться, звуки обстрілів лунають цілодобово. Тому коли ситуація різко змінилася й усе погіршилося в десятки разів – люди запанікували, бо відчули наступ. Тому й почався той ажіотаж на виїзд», – каже волонтер. 

«Важке поранення й госпіталізація – не гарантія, що люди більше не повернуться під ракети» 

Чоловік пригадує: інколи людей під час загострення доводилося підбирати просто посеред дороги – вони вибігали на неї ледь не босі й просили кудись вивезти. 

«От уявіть: я їду в Часів Яру, а на дорогу вибігає жінка й просить її забрати. А вона вже записана на евакуацію до інших волонтерів. То що, мені її не забирати? А хто знає, чи через п’ять хвилин у її будинок нічого не влетить... Тому забираю, звісно. А вони можуть гнати броньовану автівку за цією людиною. І, звісно, коли приїжджають і бачать, що бабуся вже поїхала – дуже незадоволені, бо це витрачений час і бензин», – пригадує Євгеній Ткачов. 

Волонтер додає: інколи ж стаються навіть дуже «живописні» ситуації – коли люди сидять на лавці біля свого палаючого будинку, і все одно відмовляються рятуватись. 

«Я вивозив з Нью-Йорка людей: будинок палає, бабуся сидить на лавці, а дід стоїть і кричить: «я нікуди не поїду, у мене ще літня кухня ціла». А в наступному будинку люди вже зібрані настільки, що наперед на дорогу винесли свої сумки – раптом буде їхати якась евакуаційна машина, чи просто будь-яка машина. яка їх вивезе. А в Торецьку був випадок, що бабуся справді до мене вибігла в чому була, тільки в одній руці тримала документи, а в іншій – якусь гігієну. Я наступного дня заїжджав у її будинок ще – щелепи її забрав, бо бабуся, поспішаючи, забула їх, а їсти немає чим. А хтось реально, буває, хоче забрати з собою 12 коробок із гуманітаркою: консервами. борошном і крупою, і ще 5-7 сумок із речами. Тому хтось ставиться до евакуації як до порятунку життя, а хтось – як до простого переїзду», – каже чоловік.

Крім того, додалося охочих на виїзд і тому, що люди значно частіше почали отримувати поранення. На жаль, часто це не лише мінімальні уламкові ураження, а значно серйозніші травми – внутрішні кровотечі, проникаючі уламки в тіло тощо. Однак навіть вкрай небезпечне поранення не є гарантом того, що люди після госпіталізації залишаться на безпечнішій території. 

«Проблема в тому, що люди після лікування повертаються туди, звідки їх вивезли. Так було і в Часів Ярі – коли десятки людей ми вивозили, щоб госпіталізувати, а вони потім, після поранень, поки зовсім неподалік точилися бої, поверталися у свої підвальчики. Аналогічно – і в Торецьку: якщо є куди повертатися, якщо ще завозять туди гуманітарку – люди теж їдуть. Підлікувалися, – і додому», – каже волонтер. 

За лаштунками здорового глузду

Євгеній Ткачов розповідає, що евакуйовані донеччани часто починають ділитися своїми думками про власне сприйняття світу тоді, коли вже довіряють волонтерам. Тому коли він возив гуманітарку на прифронтові території, потім «передачки» від рідні, після чого їхав на евакуацію тих самих людей – часто чув дивакуваті версії того, для чого насправді донеччан вивозять і що з ними роблять надалі.

«Казали, що й люди замкнені сидять там, куди я їх вивожу, і що я, бандерівець, на органи їх віддаю чи взагалі сам їх вирізаю. Бо казали, що стареньких я на органи вивозив, наш волонтер і голова «Проліски» дітей кудись вивозив – чи то в Америку на усиновлення, чи то кров з них зливав, чи на органи продавав», – пригадує чоловік.

Наклепи з «сатаністськими» намірами волонтерів не оминули і Євгенія Ткачова, якого звинуватили ледь не у продажі батьківщини за американські долари. 

«А на мене окупанти завели статтю, що я не людей вивожу, а «прикриття» – нібито ж після цього «нацики» можуть зайти й придушить ту республіку в зародку. Тому перша моя стаття – «вивіз прикриття», а коли прознали, що й ще й вірянин – то додалося до попередньої версії, що я американський шпіон, створюю диверсії. А це взагалі розстрільна стаття. І от уявіть: ми сидимо й сміємося з ахінеї, за яку нас реально судять, а росіяни всерйоз зачитують ці звинувачення – аж до того, що ми свою християнську віру продали за американську жувачку. І це нам казали достатньо адекватні, здавалося б, люди – з вищою освітою», – розповідає волонтер. 

Як звернутися до волонтерів з проханням про евакуацію? 

На сьогодні волонтери відвозять всіх евакуйованих у безпечне місце, шелтер, де можна кілька днів чи, за потреби, тижнів, пожити, й дочекатися безплатних автобусів до Покровська, або ж станції залізничного вокзалу в Краматорську. Раз на тиждень курсує бус на Харків, і двічі на тиждень благодійники возять евакуйованих людей до Дніпра і міст, які знаходяться на цьому шляху. 

«Волонтери не можуть працювати як таксі, по годинах, під замовлення в інші міста. Бувають форс-мажори с транспортом, тому очікувати, що вас по визначеному часу довезуть до потрібного міста день в день не треба. З самого Торецька або найближчих селищ волонтери везуть у міста тимчасового перебування. В рідкісних випадках волонтери можуть запропонувати, окрім евакуаційного потяга, допомогти купити білет, але це для вразливих груп населення. Якщо це Київ або інші міста, то ви завжди самостійно можете виїхати з залізничних станцій самостійно. Місця для розселення підбираються не за один день, на це потрібно два-три дні мінімум. Тому не завжди волонтери можуть вивозити багато речей аж до ваших родичів. Зараз більшість людей вивозять задля спасіння життя, з мінімумом чемоданів, сумок і особистих речей», – розповідає волонтерка Ольга Данилова. 

Гуманітарна місія «Проліска» допомагає евакуйовувати людей (і, зокрема, тварин разом із ними). Звернутися за допомогою можна за номерами гарячих ліній: 

• 093-202-2232; 
• 096-404-1034. 

Контакт волонтерки Ольги Данилової – у телеграмі за ніком @VirginijaGoro. Для того, щоб сформувати заявку на евакуацію, необхідно в одному повідомленні зазначити: 

• ПІБ людини чи людей, яких потрібно евакуювати. Додайте, скільки за тією адресою може бути людей – бодай орієнтовно; 
• Населений пункт та повна адреса локації, звідки необхідно забрати вас чи ваших рідних. Крім того, краще зазначати стару та нову назви вулиці (до та після перейменування);  
• Варто вказати прикмети будинку (щонайменше – його вигляд, яким ви востаннє його запам’ятали). Зазначте, чи є підвал у ньому, та в якому під’їзді можуть перебувати люди; 
• Усі наявні номери телефонів людини чи людей, яких потрібно евакуювати (навіть старі). Ваші особисті дані (ПІБ, номер телефону та ступінь рідності – чи ви є братом, сестрою, дитиною, онуком тощо). 

У тому ж повідомленні необхідно вказувати, куди необхідно вивезти людей. Крім того, обов’язково потрібно самостійно перевірити (перед поданням заявки), чи не виїхали ці люди, чи немає їх серед поранених у лікарні Костянтинівки. Якщо ж після подання заявки з’ясувалося, що ці люди вже виїхали – про це також слід обов’язково повідомити тому самому телеграм-контакту.

***