"Такого пекла ми не бачили з часів Бахмута": волонтери розповіли про евакуацію донеччан за кілометри від окупантів

Лінія фронту постійно рухається вглиб Донеччини. За останні кілька днів російські війська окупували сотні квадратних метрів області, й продовжують контролювати десятки кілометрів.

Станом на сьогодні, за даними карти бойових дій в Україні «Deep State», від крайньої точки Торецька — кілометр, натомість у самому Нью-Йорку росіяни вже займають позиції та окопуються. А місцеві, які лишаються до останнього у місті, вже можуть спостерігати вуличні бої… І часто не переживають їх. 

Журналістам Східного Варіанта волонтери, які займаються евакуацією, визнають: такого пекла вони не бачили з часів Бахмута. І ситуація погіршується з кожним днем — ті умови, в яких вдавалося рятувати людей ще два тижні тому, вдавалися критично пекельними. Проте на сьогодні вони здаються в рази легшими, аніж навіть учора.

«Хтось хапає зубну щітку, вставну щелепу й біжить у халаті в наш бус» 

Охочих виїхати з Торецька та Нью-Йорка більшає з кожним днем. На сьогодні кількість заявок сягає кількох десятків, однак винятково тому, що в минулий тиждень ця кількість переважала сотні — щодня, каже Євгеній Ткачов, волонтер гуманітарної місії «Проліска». І найбільше у цій ситуації евакуаційні рейси страждають через дрони — розвідувальні та ударні, які цілодобово висять над містами. 

«Дрони найбільше ускладнюють евакуацію. Наприклад, рік тому ми в Бахмуті могли заїхати за 100 метрів від вуличних боїв. Тобто ми чули стрілянину, військові — наші й російські — були від точки евакуації за кілька хвилин ходу, але ми забирали людей і поверталися з ними. Натомість зараз уже на відстані 4-5 кілометрів до фронту починається «алея дронів», які цілеспрямовано атакують машини — навіть якщо вони цивільні чи мають позначки волонтерських або гуманітарних», — розповідає волонтер. 

Водночас Євгеній Ткачов зауважує, що на небезпеку наштовхують і самі місцеві, яких доводиться вмовляти на виїзд. Ті часто відмовляються вкрай категорично — і змушують очікувати волонтерів під загрозою загибелі.  

«Інколи проблема полягає в тому, що стареньким батькам діти пообіцяли, що волонтери приїдуть і ледь не цілим бусом вивозитимуть їх адресно, до якогось дому, а не до евакуаційного поїзда чи шелтера. І коли ми приїжджаємо й маємо евакуювати кількох людей за раз — виникають неприємні ситуації через обіцянки, які давали не ми. А хтось хапає зубну щітку, вставну щелепу й біжить у наш бус у халаті, нічого іншого з собою не беручи», — пояснює волонтер.

«У пеклі не так страшно, як у Торецьку», — жінка, яку вдалося евакуювати під ворожим дроном 

Олена Бірюкова — мешканка Торецька, до того — Бахмута, а ще до того — Донецька. Жінка вже тричі втрачала свій дім через окупантів, і, зізнається, цього разу зважилася на переїзд лише тому, що кілька днів тому у власному будинку загинула її подруга та сусідка. Страх смерті, зауважує жінка, примусив виїхати з пекла. Проте вчетверте, каже жінка, нікуди не поїде з дому. 

«Те, що ми там пережили — це таке страшне, й ворогу не побажаєш. У пеклі не так страшно, як у Торецьку в льоху, де я сиділа. Була там із козою перші два тижні. Вона лякалася, відмовлялася їсти, а випускати пастися було страшно, вже скількох собак повбивало уламками на вулицях. То виходила сама рвати траву, поки можна було. Але ж все сухе, попалене (сонцем та вогнем від прильотів — ред.), води майже немає — у дворі була криниця, але вже кілька місяців як там сухо, тільки на дні кілька крапель є. 

Останній тиждень дуже страшно було навіть мені. До сусіда приїхали волонтери забирати собаку й почули мекання моєї Маші у підвалі. Я їм віддала козу, щоб хоч вона вижила, а сама лишилася в підвалі. У мене там і місце було, настелене з ковдр. Сама нікуди не хотіла їхать з дому, але хлопці-волонтери учора приїхали, вмовили. Так стало шкода їх, що вони їздять, доїжджають, а я відмовлятиму… То зібрала документи й поїхала. Речей у мене й так майже не було після Бахмута — все там згоріло у квартирі», — розповідає тореччанка після евакуації. 

Олена Бірюкова додає: останні кілька днів перед виїздом вона навіть не їла, хоча було що — достатньо гуманітарки напередодні, місяцями, навозили волонтери. Тому багато коробок лишилося у будинку (в якому більше немає однієї стіни) та на східцях льоху. 

«Їжі вистачало. У мене город був, морква ще з минулого року й картопля. Але як її готувать? Немає як, на вулицю страшно виходить. То я сиру моркву інколи їла, коли хотілося. А консерви, крупи — таке все було. І рибні, й м’ясні, тушонку передавали. Тільки в рота нічого не лізе, коли стіни льоху трясе. Я думала, що він могилою моєю стане», — каже тореччанка. 

Жінка зауважує, що після трьох переїздів у неї майже нічого не лишилося — окрім тих коштів, які жінка відкладала на «чорний день». Щоправда, ніколи не думала, що він так швидко настане. 

«Наступного разу вже не буде. Я в Костянтинівці помру, якщо й сюди прийдуть (окупанти — ред.). У мене немає ні сил, ні здоров’я на ці переїзди. Я й так гола-боса, їхати більше немає куди. То якщо тут зі мною щось буде — значить, бог так вирішив. Від долі не втечеш, кажуть», — визнає пані Олена. 

«Ніяке, навіть вціліле, майно не коштує життя. І щоб дикі собаки їли тіла»: волонтери про те, чому гуманітарка місцевим ускладнює евакуацію

На сьогодні у Торецьку вже з’явилося більше варіантів виїзду — там часто працює ДСНС, військова адміністрація, поліція та кілька гуманітарних організацій, розповідає волонтерка Ольга Данилова. Тож попри всі намагання волонтерів часто евакуації не відбуваються – оскільки вони лишаються у знайомому місті з їжею та постійною допомогою, хоч і під прицільними ворожими обстрілами. 

«У Торецьку є бабуся в розбитому будинку, за якою вже кілька людей їздили — шукали її. Днями Філіп цю мандрівницю знайшов у її квартирі. Довго вмовляв виїхати, але вона відмовилась, бо поряд є сусід, який не думає виїжджати. Воно і зрозуміло, бо досі в Торецьку афішують, де і в яку годину в Торецьку видаватимуть гуманітарку, гігієну та ліки, мотивуючи таким чином не дуже забезпечених громадян лишатися у прифронтовому місті. Тож можете кидати каміння, але видача допомоги ніяк не сприяє евакуації», — пояснює пані Ольга позицію більшості волонтерів, які займаються евакуацією.

Разом з тим волонтерка відзначає, що часто причиною відмов від евакуації є квадратні метри — будинків, квартир чи городу, через які люди навіть молодшого віку відмовляються від евакуації. 

«Буває, що військові вже не можуть вивести місцевих попід руки, не можуть вивезти нікого, і ніхто не зможе поїхати за вами. Звісно, військові завжди допомагають волонтерам, бо це зазвичай допомога один одному. Але бувають моменти, коли у ваших родичів зникне зв'язок, і ніхто не відкопає їх під завалами, бо безпекова ситуація — на межі. Тож якщо немає машини, навиків користування тактичними аптечками та самих аптечок, якщо не маєте систем захисту, гарного підвалу — то виїжджайте, поки прильоти — не в вашому городі. Бо ніяке, навіть вціліле, майно не коштує життя. І щоб дикі собаки їли тіла», — каже Ольга Данилова.

Волонтерка Ольга Данилова розповіла, що викликає в неї особливе обурення. У період надскладних евакуацій, деякі люди роблять абсурдні пропозиції чи прохання. Зокрема телефонують і кажуть зібрати мамині речі в її хаті, з якої та виїхала раніше.

«Тут людей по одному витягують раз у дві години, а їм — речі. Невже волонтери безсмертні раби й мріють про копання у ваших речах під обстрілами? Я навіть для своїх родичів не пішла б спеціально лише речі збирати», — скаржиться жінка.

На сьогодні кількість евакуацій із Нью-Йорка трохи зменшилася, тому це великий шанс місцевим зібрати кілька пакунків особистих речей та вивезти їх. Оскільки коли буде наступна хвиля охочих виїхати — такої можливості не буде. 

«Важкувато працювати над пошуком людей у Нью-Йорку без знання місцевості, допомагають лише добрі люди. Насамперед тому, що мешканці змінюють свої місця проживання. Часто йдуть до сусідів, щоб не бути одному. Або в підвалах ховаються, а їх розшукувати довго ніхто не збирається. Днями хлопці вивезли нам жінку з кішкою — та сама підійшла до машини та попросилася на евакуацію. Тому вважаю, що хто захоче — той і пішки вийде з не дуже страшних ділянок. 

Усі волонтери — не держслужбовці, вони не мають ніяких зобов'язань допомагати. Тому якщо ми когось не знайшли — це тільки тому, що там важко працювати, а просто без інформації їхати на деякі вулиці ніхто не ризикуватиме. Ми досі шукаємо по Нью-Йорку людей, які можуть бути на зв'язку та допомагати нам зранку інформацією», — каже жінка.

Волонтери додають: усім, хто евакуюється, потрібно брати з собою паспорта та офіційні документи, фото, які їм дуже дорогі, але їх невелику кількість, а також ліки — за потреби. Крім того, не треба забувати про змінні білизну, чистий одяг на перші дні, капці або легке взуття. 

«Не тягніть із собою ту гуманітарку! Вас нагодують, а ті мішки просто займають місце в евакуаційних бусах, де могли б ще розміститися люди. І, звісно, беріть з собою ваших домашніх улюбленців або прилаштуйте їх зазделегідь. Вас із ними вивезуть у будь-якому випадку, не кинуть», — наголошують Ольга Данилова та Євгеній Ткачов. 

Також волонтери просять за можливості виходити пішки до укриттів на краю населеного пункту — чи то Торецька, чи то Нью-Йорка. 

«Люди почали виходити, їх підбирають волонтери на краю населеного пункту, бо туди можна доїхати. Звісно це слід робити тільки під час тиші, й коли вийшли — ховатися в будинках. Якщо ви чи ваші родичі старенькі — це справді вже не варіант. Якщо навпаки — то виходьте. І якщо побачили поряд українського військового, особливо жінкам раджу голосно співати наші українські пісні. Так ви дасте зрозуміти, що свої», — радить Ольга Данилова. 

Лала Тарапакіна, волонтерка благодійного фонду «12 Вартових», який займається евакуацією та допомогою тваринам, додає: усіх місцевих, які евакуюються, вона просить прилаштовувати наперед, брати з собою або бодай розповідати про них волонтерам та поліції. І головне — у будь-якому випадку не лишати тварину на ціпку чи у зачиненому будинку, сподіваючись на швидке повернення або боячись того, що домашній улюбленець втече. Оскільки перераховані дії означають, що кіт або собака вмиратимуть у муках — від голоду, зневоднення чи від травм, не маючи змогу втекти від небезпеки. 

«Якщо ви виїхали без своєї тварини з будь-яких причин, будь ласка, не беріть на новому місці нову тварину, ніколи більше не беріть. Навіть якщо ви вважаєте, що у вас дійсно не було жодного виходу взяти з собою собаку чи кота. Просто не заводьте тварин більше. Це теж буде велика допомога всім волонтерам», — наголошує Лала.

Відео однієї з історій порятунку покинутого собаки, який від переляку забився під поріг будинку.

Як звернутися за допомогою до волонтерів? 

БФ «12 Вартових» працює у форматі місій. Зокрема, мешканцям прифронтових територій можуть допомогти  зі стерилізацією тварин (у випадку, якщо заявка буде зареєстрована) та з евакуацією та порятунком тварин під час загострень в зоні бойових дій та в сірих зонах. Для цього необхідно написати на сторінку фонду з детальним описом проблеми чи потреби: 

• У Facebook; 
• В Instagram.

Гуманітарна місія «Проліска» допомагає евакуйовувати людей (і, зокрема, тварин разом із ними). Звернутися за допомогою можна за номерами гарячих ліній: 

• 093-202-2232; 
• 096-404-1034. 

Контакт волонтерки Ольги Данилової – у телеграмі за ніком @VirginijaGoro. Для того, щоб сформувати заявку на евакуацію, необхідно в одному повідомленні зазначити: 

• ПІБ людини чи людей, яких потрібно евакуювати. Додайте. скільки за тією адресою може бути людей – бодай орієнтовно; 
• Населений пункт та повна адреса локації, звідки необхідно забрати вас чи ваших рідних. Крім того, краще зазначати стару та нову назви вулиці (до та після перейменування);  
• Варто вказати прикмети будинку (щонайменше – його вигляд, яким ви востаннє його запам’ятали). Зазначте, чи є підвал у ньому, та в якому під’їзді можуть перебувати люди; 
• Усі наявні номери телефонів людини чи людей, яких потрібно евакуювати (навіть старі). 
• Ваші особисті дані (ПІБ, номер телефону та ступінь рідності – чи ви є братом, сестрою, дитиною, онуком тощо). 

У тому ж повідомленні необхідно вказувати, куди необхідно вивезти людей. Крім того, обов’язково потрібно самостійно перевірити (перед поданням заявки), чи не виїхали ці люди, чи немає їх серед поранених у лікарні Костянтинівки. Якщо ж після подання заявки з’ясувалося, що ці люди вже виїхали – про це також слід обов’язково повідомити у тому самому телеграм-контакту.