"Фекалії у підвалі плавають десятий рік": що відбувається в окупованому Донецьку

На окупованій частині Донеччині ситуація з комунальними катастрофами більш стабільна, аніж із будь-якими «покращеннями», які намагаються запроваджувати росіяни. Уже більш як 10 років у кранах донеччан немає постійного водопостачання, зате в підвалах – тонни, як і на вулицях, де рідина виливається з вічно недоремонтованих труб. Містяни зізнаються: Новий рік, як і решту свят, вони теж проведуть без зручностей. У кращому випадку – їм дадуть на «помитися» кілька літрів води цівкою на всю родину. Однак, можливо, за «чисту годину» доведеться поплатитися кількома днями, коли води знову не вистачатиме для всіх або вона тектиме настільки огидного кольору та аромату, що нею буде бридко мити руки. 

Сьогодні в окупації, аби жити там, потрібно мати звичку «верблюда» – завжди мати про запас кілька бутлів води, оскільки російські так звані владівці припиняють водопостачання подекуди навіть без попередження. Зокрема, влітку, коли у місті не було ані світла, ані водопостачання. Ще тоді загарбники сказали, що до таких ситуацій потрібно звикати, оскільки насосні станції не витримують навантаження, яке їм додалося з захопленням частини Донеччини. Щоправда, уже з перших місяців така проблема стала вкрай серйозною і на сьогодні, здається, досягла свого апогею. Тож де у Донецьку води зовсім немає, де її бракує, а де рідина з труб сягає кількох метрів глибини, де може втонути доросла людина – запитав Східний Варіант.

Чергова аварія, яка залишила Донецьк без води, але за яку треба платити «великі гроші» 

Днями містяни вкотре привселюдно обурювалися: вони живуть в аварійному місті, за абсолютно катастрофічного стану всіх комунікацій. Але найгірша ситуація складається з водопостачанням – аварії на фільтрувальних станціях та в трубах настільки часті, що до них уже звикли. 

«У мене більш як пів року немає води: вдень, коли вона годину тече, я на роботі. Увечері води зазвичай немає, тільки рази три-чотири на тиждень вона тече тоненькою цівкою. В душі помитися неможливо, бо напору просто немає. Доводиться, зігнувшись, мити голову й намагатися всій помитися. Це не лише в мене – у всіх колег на роботі така сама вода. Тільки в когось буває ще коричнева вода, а не прозора. То нам ще пощастило», – розповідає Анна, жителька Донецька (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.)

Жінка додає, що за десять років окупації люди мали надію, що ситуація з водою виправиться – саме це їм обіцяли окупанти. Натомість вона тільки погіршилася, а масштаби проблеми вимірюється половиною року. Принаймні орієнтовно такий період у донеччан немає води й доводиться митися, вмиватися, готувати їжу та навіть просто пити магазинну, яка коштує немалі гроші. Альтернатива, щоправда, існує – дехто з найбільш відчайдушних (та бідних) містян намагається набрати воду у рідкісних криницях у приватному секторі міста. 

«Моя сусідка – пенсіонерка, то вона ходить до якоїсь знайомої з бутлями. У тої є криниця замулена, але вони набирають воду й чекають, поки вона осяде. І по 2-3 бутлі вона тягне на четвертий поверх, бо живе з літнім дідом, який взагалі не ходить, а доглядати за ним треба», – зауважує Анна. 

Донеччанка додає, що в чатах Донецька навіть зустрічала коментарі людей, які ходять шукати воду просто неба – з колонок на вулиці та навіть водойм. Чи це безпечно – під великим сумнівом. Проте людям, буває, платити нічим – 20 літрів води коштує 200 рублів, а якщо вода буде умовно якісною (так званою «артезіанською», як заявляють деякі підприємці) – за неї доведеться заплатити 800 рублів.

Сергій, донеччанин (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.), теж скаржиться: вся вода, яка мала б надходити у крани в його квартирі, виливається у підвал. Щоправда, там змішується з каналізаційними відходами та фекаліями, тож коли справа дійшла до скарги на управлінську компанію та ремонтників, які нібито намагалися щось полагодити – усі буквально відцуралися. Каже, прямо заявили, що не будуть борсатися по шию у тому, що люди змивають уу своїх туалетах. 

«Ми готові були йти до суду, але влітку підрядник прийшов і сказав, що все виправить, полагодить. За ним приїхали комунальники. Вони тільки заглянули в підвал – і відразу сказали, що нічого не можуть зробити, це хіба що нам найняти якусь іншу компанію, яка приїде й насосом все лайно «висмокче». У них така техніка була, але ще у 2022 році зламалася й більше не працює. Тому ми маємо за свій кошт її викликати, заплатити за роботу, а вони прийдуть і спробують щось тут подивитися, щось поремонтувати. Хоча запитуємо: «Ви знаєте, у чому проблема, що треба ремонтувати?» – кажуть, що нічого не знають, все треба дивитися. На той момент лайна було тільки в половину того, що зараз», – каже чоловік.

На початку листопада він із сусідами знову викликав ремонтників, але цього разу вже з поліцією – спершу вони зателефонували правоохоронцям, а разом дочекалися комунальників, які приїхали лише після погроз «постукати» до керівництва. Бригада тоді таки приїхала. Щоправда, ситуацію це ніяк не змінило, а ніби тільки погіршило. 

«Приїхали два «Льоліка і Боліка». Не слов’янської зовнішності, «чорні», російською майже не розмовляють, тільки «угукають» і кивають головами. Ми їм доступно пояснили, що нам треба вичистити підвал від лайна, а вони заглянули туди – і заволали: «Я туди не полізу!». Почали вимагати від поліції, щоб вони це зафіксували – відмову від виконання своїх обов’язків – а вони сказали, що розуміють цих двох і теж туди б не полізли. І сказали, що якщо ми хочемо щось оформить – то це на нас будуть оформлювати протокол за неправдивий виклик, бо ніякого порушення у роботі комунальників немає», – обурюється Сергій. 

«10 років у каналізації» 

Мешканці Куйбишевського району Донецька у каналізації потопають уже 10 років. Кажуть, їхні дзвінки та телефонні історії, які тривають десятиліття, жодного разу не змінювалися чи не покращувалися – абсолютно всі виклики та обурення так звана влада, комунальники й адміністрація (міста, «днр» та росії) повністю ігнорує. Щобільше – віднедавна, коли по той бік телефону чують вулицю Вахрушева, 44, просто кидають слухавку.

«Просимо відкачати воду з усіх затоплених підвалів нашого будинку. Підвали заливаються уже близько 10 років. Будинок звалиться незабаром, вода стоїть у підвалах і підмиває фундамент, і її ніхто не збирається відкачувати», – скаржиться у розмові Андрій, донеччанин. 

Аналогічна проблема багатолітрових масштабів склалася й на вулиці Бурденка внаслідок пориву, що стався ще навесні. Через це багатоквартирний будинок лишився без водопостачання, – вся рідина, яка мала б текти з труб, витікає – щоправда, не з кранів, а з дірок у трубі. Звідти – у землю та підвал, що підриває й без того досить стару конструкцію. Тому мешканці будинку просять про допомогу аби в кого, аби лише їхньому будинку, збудованому ще «полоненими німцями», не дали потонути.

«Водопостачання більше, ніж на тиждень, не вистачає»

Каналізація робить життя донеччан майже нестерпним – навіть за тими адресами, звідки відходи викачали, сморід змушує людей відмовлятися навіть від води з-під кранів, коли вона є. Така ситуація склалася на вулиці Дунайській, 13, де відбувалися ремонтні роботи трубопроводу. Ольга, мешканка того будинку (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.), зауважує: тією рідиною з-під крана вона не пере навіть шкарпетки, оскільки запах – жахливий, і він в'їдаєтеся у всі речі. 

«Воду просто не можна вживати навіть для прання. Після того, як тепломережа провела ремонт по нашій вулиці й перерила все поряд з будинком, вода стала непридатною. Вона просто смердить каналізацією», – пояснює жінка. 

На вулиці Шевченка люди теж лишаються без води через ремонтні роботи, які комунальники окупантів розпочали, але не закінчили. Відтак вся вулиця – розрита та покинута, а люди й далі живуть на тій, яку за власні кошти й купують у магазинах.  

«Проблема не тільки в нашому будинку, а й у тому, що без води лишилася навіть Третя лікарня. Тобто всіх байдуже на те, що пацієнти – не просто сім’ї з дітьми, а хворі люди – лишаються без води. І ніхто не каже, в чому причина, що така ситуація вже другий місяць. Ніхто нічого не виправляє теж», – зауважують містяни у місцевому чаті. 

Ірина, донеччанка (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.), теж зауважує: нещодавно у місті створили штаб із проблем водопостачання. Відбулися навіть перші засідання, однак після цього проблеми не зменшилися, а лишилися в такому ж об’ємі, як і були. 

«Коли нам 1 листопада дали воду – всі аплодували. І о 13.00 вже була вода, і натиск нормальний. Але недовго раділи, вистачило «щастя» на тиждень. Тепер, дай боже, до 17-ї воду дадуть і о 20-й вимикають. Та й та біжить тонкою струєю, що ні речі випрати, ні набрати її у пральну машину, ні помитися. Зате вулицею Червонофлотською річкою тече гарна вода. Вийдеш на Шахтобудівників, а там океан! Он вона де, вода наша», – скаржиться жінка.

Донеччанка додає, що на ситуацію вже давно ніхто не впливає – навіть ті ж листи та дзвінки на «гарячу лінію» так званої «днр», куди раніше лишали скарги містяни. Якщо ще два роки тому на них хоч зважали й після скарги передзвонювали – то сьогодні будь-що, що роблять донеччани, ігнорується. Ірина каже, що це найбільше її лякає й водночас дратує – що жодні обіцянки окупанти не виконують, а тільки в десятки разів, з кожним роком, погіршують життя місцевих. 

«Мені страшно просто жити, бо сьогодні тече вода, а завтра на нашу голову стеля впаде – і ми будемо винні в цьому, ніхто нас не шукатиме й не відкопуватиме. Для них ми – як мухи набридливі, яких вони травлять роками, і ніяк не здихаються», – обурюється мешканка «проблемного» будинку.

***