Український мітинг 28 квітня 2014 року в Донецьку: як це було та як про це брехали росіяни

Проросійські ЗМІ Донецька та пропагандисти рф всіляко викривляли інформацію. У кровопролитній бійці, яка сталася в той день, вони звинуватили українських мітингувальників, які начебто першими напали на «мирних прихильників федералізації». Докладніше про це вже в матеріалі

Передумови

Протягом березня-квітня 2014 року донеччани брали участь у мітингах та підтримку єдиної та соборної України. Активісти та пересічні мешканці виходили на акції, патріотичні заходи, влаштовували автопробіги. Східний Варіант раніше писав про те, як це було. Попри небезпеку та провокації з боку проросійських активістів, мешканці виходили на центральні площі міста, щоб сказати, що «Донецьк — це Україна».

З 1 березня в Донецьку почалися проросійські мітинги. З часом стало зрозуміло, що в них беруть участь не донеччани, а завезені з росії чоловіки. Учасники українських мітингів пригадують, що вони мали маргінальний вигляд, були озброєними, скривали обличчя балаклавами. Найгірше те, що ці чоловіки ніяк не хотіли йти на контакт та проявляли агресію. Ще на початку березня вони влаштовували бійки та нападали на учасників проукраїнських мітингів.

13 березня, під час чергової акції за єдину Україну, один із проросійських нападників поранив ножем у живіт українського активіста Дмитра Чернявського. Вбивцю досі не знайдено.

Після цього масові проукраїнські мітинги призупинилися в Донецьку. Натомість проводили менші акції. Тривав Молитовний Марафон «За мир, любов та цілісність України». А 12 квітня близько 300 донеччан із національною символікою долучилися до загальноукраїнської ініціативи «Ланцюг єдності».

Після проголошення так званої «донецької народної республіки» ставало зрозуміло, що відбувається захоплення влади в місті та області. Донеччани розуміли, що треба реагувати. 17 квітня був проведений мітинг організацією «Комітет патріотичних сил Донбасу». А 28 квітня в Донецьку відбувся останній станом на зараз масовий мітинг з українськими прапорами.

Мітинг, який закінчився кривавим побоїщем

Організатори довго сперечалися та вагалися щодо проведення масового проукраїнського мітингу в Донецьку. Адже акція 13 березня закінчилася вбивством українського активіста Дмитра Чернявського, що сильно вдарило по духу донеччан.

«Ми розповсюджували серед друзів інформацію, що хочемо зібратися. І ми попереджали людей, якщо вони сумніваються чи бояться, то краще хай не йдуть. Але якщо хочуть — нехай приходять. Це була відповідальність кожного. Розумієте, ми не могли відповідати за безпеку. Але планувалося, що буде міліція та самооборона. У нас було три плани розвитку подій, у тому числі на випадок надзвичайної ситуації», — розповідає Діана Берг, організаторка руху «Донецьк — це Україна».

Вранці 28 квітня проросійський натовп захопив будівлю одного з міських банків, зірвавши з неї український стяг.

Близько 16 години в центрі Донецька почали збиратися автомобілі, щоб здійснити автопробіг містом із синьо-жовтими прапорами та плакатами. Коли автомобілі рушили, на них напали проросійські бойовики. Вони були озброєні та дуже агресивні.

Проукраїнські мітингувальники, ще не знаючи, що сталося з автопробігом, збиралися біля стадіону «Олімпійський». Усе почалося достатньо мирно, згадує Діана Берг. Зібралося дуже багато людей, чи не в кожного в руках був український прапор. Діана принесла фарбу — люди фарбували на обличчях національну символіку та прапор.

Гучно та щиро вони виконали гімн України, після чого колона рушила від стадіону вулицею Артема в напрямку торговельного центру «Донецьк-сіті». Донеччани вигукували українські гасла, розвіювали синьо-жовті прапори, а люди, що не були в колоні, вітали марш та підтримували його.

Активісти почали співати пісню «Воїни світла». Але доспівати не встигли. Невідомі чоловіки в балаклавах напали на них із вигуками «росія» та «за росію». Чоловіки були озброєні битками, ціпками, газовими балончиками, травматичними пістолетами та ножами. У колону кидали каміння та петарди. Пролунав вибух: у людей кинули світлошумову гранату.

Українські мітингувальники розсіялися. Почалася бійка, люди розбіглися у двори. Але сепаратистські банди наздоганяли їх та били, при цьому вигукуючи «росія, росія». Вулицею Артема ходили невідомі чоловіки з битками та арматурою в руках, скандуючи «Фашизм не пройде».

Тротуар та дорога були залиті кровʼю, а поруч лежали порвані та закривавлені українські прапори. 

Поранених людей затягували у двори жилих будинків. Приїхали швидкі, які надавали медичну допомогу постраждалим.

У той день 15 проукраїнських мітингувальників отримали поранення різної важкості, ще 5 зникли безвісти. Багато людей не звернулися за медичною допомогою, тому справжня цифра поранених є більшою. І хоч міліція була поруч, вона не змогла врегулювати ситуацію та запобігти насиллю. Повідомлялося, що прокуратура Донецької області відкрила проти міліції Донецька кримінальне провадження за ч.2. ст.367 Кримінального кодексу України (службова недбалість).

Це був останній станом на зараз проукраїнський мітинг у Донецьку. Після нього в місті стало зовсім небезпечно. Учасників мітингів за єдину Україну та тих, хто не погоджувався з «донецькою народною республікою», затримували та викрадали. Тож люди почали виїжджати, щоб вберегти своє здоровʼя та життя.

Проросійські ЗМІ брехали, що все почали українські активісти

Після бійки проросійські ЗМІ Донецька та пропагандисти рф публікували інформацію, що провокації та напади під час мітингу 28 квітня розпочали саме українські активісти.

На мітингу були російські журналісти, які після цього випустили новини про те, що «мирні прихильники федералізації попали в засаду українських озброєних бандерівців». Про це згадує Діана Берг:

«У новинах вони показали нашого мітингувальника, який у крові, і сказали, що це “прихильник федералізації, на якого напали правосєкі”».

Проросійські ЗМІ звинувачували українських мітингувальників у кривавій бійці, що відбулася. І навіть наявність фотографій та відеозаписів із того дня, де видно, хто насправді нападав, не змогла переконати їх визнати провину сепаратистських угрупувань.

Ця історія підводить до двох висновків. Перший — донеччани боролися за свій український Донецьк до останньої можливості. Звичайно, що без підтримки міліції чи збройних сил неможливо було вигнати проросійських силовиків із міста. Тому містяни робили те, що могли найкраще, — виходили на центральні площі та вулиці, щоб сказати «Донецьк — це Україна!». І це попри небезпеку та загрозу життю.

Другий висновок — російські окупанти завжди брешуть. Вони створюють свій власний «світ», власну «легенду», яку потім посилюють в інформаційному просторі для своїх аудиторій. Так було й цього разу. І досі дехто вірить, що тоді нападали українські мітингувальники, а не «прпропагандиихильники донецької республіки». Це — результат роботи багаторічної машини. Тому українцям треба бути максимально обізнаними, щоб не потрапляти на гачки пропагандистів рф.

Більше про спростування російських фейків читайте у спеціальному розділі Антифейк на сайті Східного Варіанта