5 років "ленінопаду": як на Донеччині пройшла декомунізація

Минуло трохи більше ніж 5 років з того моменту, як в Україні набрав чинності закон про декомунізацію. За цей час на території нашої держави були перейменовані 987 населених пунктів, 52 тис. локальних топонімів та демонтовані майже 2,5 тисячі пам'яток, з них 1,5 тисячі — це пам'ятники Леніну.

Як проходив цей процес в Донецькій області?

Стихійний ленінопад

Потрібно відзначити, що таке явище як «ленінопад» на Донеччині, як і по всій Україні, почалося ще до закону про декомунізацію. Наприклад, в Маріуполі пам'ятник Леніну знесли ще в серпні 2014 року, в Краматорську — у квітні 2015 року, в Слов'янську — навесні 2016 року. У всіх випадках демонтаж проводився без рішень органів місцевого самоврядування.

В цілому, процес знесення пам'ятників в області пройшов без резонансних ексцесів, хоча зустрічалися спроби вивести об'єкти з-під дії закону про декомунізацію шляхом їхнього «ребрендингу». Наприклад, у Волновасі пам'ятник Чапаєву намагалися перейменувати на пам'ятник козаку, а в Бахмуті бюст революціонеру Сергєєву (Артему) нарекли пам'ятником невідомому солдату.

Втім, бували й випадки, коли на місці знесеного пам'ятника політичному діячеві радянської епохи ставили зовсім інші за змістом об'єкти.

Так, в Марківці Луганської області замість знесеного пам'ятника Леніну громада встановила скульптуру Чіполліно.

А в селищі Первомайське Миколаївської області біля цукрового заводу замість Леніна поставили пам'ятник буряку.

Окрема історія сталася з виконаним в стилі кубізму пам'ятником Артему, який стоїть на горі у Святогірську.

Цей монумент Інститут національної пам'яті України визнав об'єктом культурної спадщини й тим самим залишив у користуванні туристів.

На сьогодні основна частина недекомунізованих радянських символів залишилася на непідконтрольній території Донбасу.

На підконтрольній частині такі пам'ятники залишаються, в основному, тільки на приватних промислових територіях, хоча зустріти їх іноді можна і в установах державної сфери. Всього, за офіційною статистикою, після 2014 року було демонтовано 76 комуністичних символів, з них — 43 пам'ятники Леніну.

Перейменування топонімів

У червні 2016 року голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський заявив про завершення процесу декомунізації в Донецькій області: Артемівськ став Бахмутом, Торецьк – Дзержинським, Красноармійськ – Покровськом і так далі.

Подекуди, як і у випадку з пам'ятниками, спостерігалися спроби зберегти старі назви, надавши їм нової семантики. Влада Лиману, наприклад, хотіла залишити назву Красний Лиман, але слово «красний» не асоціювати з комуністичним режимом, а трактувати як «гарний». Фінт не пройшов.

Приблизно такі ж ситуації, але в більш дрібному масштабі й в набагато більшій кількості, відбувалися на вулицях, назви яких підпадали під закон про декомунізацію.

Люди, що ностальгують за СРСР, теж всіляко саботували декомунізацію і намагалися залишити «червоні» назви, або хоча б дати вулиці «нейтральну» назву — «Радужная», «Звездная» або навіть «Веточная». Від останнього варіанту жителям довелося відмовитися, бо в перекладі на державну мову вона звучала б «Гіллячна», а це їх не влаштувало.

Нагадаємо, що перейменування вулиць, провулків, площ та скверів проходило у два етапи. До 22 лютого цю задачу надавали вирішувати місцевим органам самоврядування, після цього повноваження переходили до голови облдержадміністрації — на той момент цей пост займав Павло Жебрівський.

У містах і районах були створені спеціальні комісії, які на своїх зборах затверджували протоколи громадських обговорень.

Потрібно сказати, що ці засідання, як правило, проходили досить емоційно. Але, хай там що, в результаті, в Донецькій області було перейменовано 2 904 вулиць, площ і скверів. Приблизно дві третини цієї кількості «примусово» перейменовувала область, оскільки місцева влада так і не змогла знайти компроміс з населенням або просто, з якихось причин, проігнорувала виконання вимог закону про декомунізацію.

А що в Європі?

У пострадянських країнах декомунізація відгриміла майже 30 років тому. Найчастіше на місцях, де стояли пам'ятники зараз просто газони.

Доля всіх цих знесених символів різна. Досить часто пам'ятники продавалися через ebay. Таке відбувалося в польських і словацьких містах.

Були випадки особливо оригінальних підходів, які городяни втілювали власноруч і без згоди влади. Так, в Софії пам'ятник радянським воїнам розмалювали в супергероїв.

У країнах Балтії популярні зараз «музеї комунізму». Одним з перших був проєкт парку Грутас в литовському містечку Друскінінкай. Цей парк, відомий серед туристів Західної Європи як Stalinworld і Leninland.

Музей просто неба відкрився у 2001 і нині зберігає половину комуністичних монументів, демонтованих в Литві протягом 90-х років.

Так само в наші дні діє музей просто неба Мементо в Будапешті. Згідно із задумом архітектора, парк є не тільки туристичною визначною пам'яткою, а також слугує освітній меті. Тут відбуваються кінематографічні та фестивалі, а також різні публічні події.

Декомунізація хрущовок

Наймасовішим прикладом декомунізації можна назвати реновацію радянського житлового фонду в країнах колишнього соцтабору.

Одні з найбільш масових побудов хрущовок були в НДР в Берліні. У 270 тисячах типових квартир проживало близько півмільйона осіб.

Починаючи з 1990 року в Німеччині діє державна програма з оздоровлення панельного житлового фонду, що передбачає реконструкцію квартир в типових будинках східної частини Берліна. Що стосується ремонту будинків, то з 1994 року до числа проведених робіт входять ремонт дахів та бетонних конструкцій, теплоізоляція, модернізація комунікацій, установка опалювальних систем з індивідуальними лічильниками й так далі.

Польща стала однією з перших серед посткомуністичних країн, що почали кардинальну реформу житлово-комунального господарства

В середині 90-х Гданськ був одним з перших міст в Польщі, де почалося облаштування спальних районів: багатоповерхівки утеплили, дахи та фасади насамперед. Потім на будинках з'явилися величезні малюнки — від зображень сонечок до портрета Леха Валенси, який багато років жив в одній з гданських багатоповерхівок.

Весь житловий фонд, побудований за радянськими проєктами повністю трансформується. Хрущовки там вже не схожі на ті безликі панельні коробки.

В Україні до таких фундаментальних трансформацій ще дуже далеко. Але ми вирішили запитати креативних людей, жителів Донбасу, що вони хочуть бачити на місці декомунізованих об'єктів.