"Зіграти в Донбас": 8 настільних ігор, створених на сході України

В останні роки настільні ігри знову набирають популярність. Важливу роль в цьому зіграв локдаун, коли на зміну посиденьок в кафе прийшли затишні домашні сімейні вечори. Настільні ігри не тільки гарна розвага, а й потужний освітній інструмент.

«Східний варіант» підготував добірку настільних ігор, створених жителями Донецької та Луганської областей.

Пам'ятки міста Маріуполя

Цю гру створили викладачі та студенти освітніх установ Маріуполя. Разом вони працювали на базі громадської організації «Культурно-освітня платформа «Сенс» в партнерстві зі студентським науковим історико-археологічним товариством Маріупольського державного університету за підтримки Українського культурного фонду.

Мета гри — знайти якомога більше архітектурних пам'яток на мапі міста, зібрати пазл і внутрішньоігрові кошти для реставрації пам'ятника, що руйнується.

Гравцям необхідно діставати картки, за описами яких можна здогадатися, про яку точку міста йде мова. Якщо вгадати об'єкт складно, можна попросити у ведучого підказку. Чим менше підказок і спроб на вгадування витратять гравці, тим більше грошей і частинок пазлу вони отримають для відновлення історичної пам'ятки міста.

“Переселенська блуканина”

Творці гри — членкині БФ Stabilization Support Services Валерія Вершиніна (переселенка з Донецька) і Ольга Іванова. Гра побудована на реальних історіях вимушених переселенців.

Ходи на полі — це своєрідні випробування, з якими досі іноді стикаються внутрішньо переміщені особи. Наприклад, якщо в грі потрібно зібрати речі для від'їзду в інше місто, доведеться пропустити хід, а якщо потрапили на вдалу клітинку, наприклад, зуміли з першого разу оформити електронний пропуск для перетину КПВВ, то можна піти швидким шляхом і отримати «фору».

У грі повно абревіатур і понять, зрозумілих тільки переселенцям, наприклад МКП — місця компактного поселення. Трапляються і трагічні клітинки, але, на жаль, від цього не менш реальні. Наприклад, під час перетину КПВВ пункт можуть закрити через обстріл і тоді доведеться пропустити хід.

Переселенці по-різному поставилися до задуму. Хтось сказав, що це знущання з трагедії мільйонів людей, які кинули свої домівки в пошуках мирного життя. Інші ж кажуть, що гра краще будь-яких новинних сюжетів показує реалії, з якими щодня б'ються ВПО.

Гру використовують для навчання студентів спеціальності «Соціальна робота», а також на різних тренінгах.

“Бути жінкою”

Ще одна гра від Валерії Вершиніної та Ольги Іванової — настолка «Бути жінкою», яка допомагає боротися з гендерними стереотипами. Гру презентували в рамках щорічної кампанії «16 днів активізму проти гендерного насильства».

Гравці приміряють на себе ролі жінок, в грі є вісім різних героїнь — мешканка села, військовослужбовиця, пенсіонерка, жінка з інвалідністю і так далі. Гравці рухаються по полю, виконуючи різні дії для досягнення своєї унікальної мети. На шляху гравцям заважають і допомагають різні стереотипи, кожен хід або додає, або забирає ресурс. Якщо ресурсу занадто мало, гравець не досягне мети та не зможе перемогти.

За задумом авторів, гра розрахована на людей, які мало знайомі з темою гендерного активізму та захисту прав. У порівнянні з «Переселенською блуканиною» в грі немає відверто травматичних ситуацій — домашнього насильства, сексуального насильства і так далі.

Cash-Time

Гру створив маріуполець Максим Науменко, в перекладі на російську вона звучить, як відома приказка «Время — деньги»/(Час — гроші). Гра допомагає поліпшити фінансову грамотність і навчитися оперувати доступними ресурсами. Максим вивчив кілька схожих ігор, в основі яких лежить всесвітньо відома настолка «Cashflow» — «Грошовий потік».

Для своєї гри Максим Науменко взяв реальні дані про вартість акцій компаній. Поле для гри становить собою шестикутник з трьома колами. Кожен гравець вибирає для себе професію і на тиждень внутрішньоігрового часу йому дається 90 годин на тиждень, щоб заробити гроші. В інший час гравець витрачає гроші. Гравці самі вирішують, як розпорядитися своїми коштами — вкласти в бізнес або оплатити будь-які послуги.

Купець першої гільдії

Ще одна гра про Маріуполь, створена громадською організацією «Сенс». «Купець першої гільдії» — це перероблений аналог «Монополії», але про Маріуполь XIX-XX століть. У грі зображені маріупольські підприємства столітньої давнини.

У грі ви можете стати володарем пивоварні Чеха Кучера, металургійних заводів «Нікополь» і «Російський Провіданс», рибного заводу або кондитерської фабрики. На картках придбаних вами підприємств детально описано, хто заснував цей бізнес, скільки співробітників там працює і який річний дохід приносить підприємство.

Також гравці можуть доторкнутися до життєпису того часу. Творці гри взяли реальні події, що відбуваються в місті, описані в тодішньому популярному друкованому періодичному виданні «Маріупольське життя». Ці події можуть частково позбавити вас коштів, а можуть принести прибуток. Але не забувайте про соціальну відповідальність бізнесу: якщо потрапите на клітинку «Благодійність», потрібно буде пожертвувати кошти для благодійних ініціатив.

Монополія Донбасу

Ще одна гра, яка копіює традиційну «Монополію». «Монополія Донбасу» адаптована під підприємства Донецької та Луганської областей. Замість готелів, будинків, аеропортів, банків і бізнес-кварталів тут можна стати власником меткомбінату «Азовсталь», мережі маркетів «АТБ», футбольних клубів «Шахтар» і «Зоря» і медіахолдингів.

Самі гравці вирішують, монополію на що вони хочуть мати — зосередитися на великих промислових підприємствах, мати більше аеропортів і вокзалів, щоб стягувати податок за логістику або вкладатися в освіту, скуповуючи університети.

Активація: культура мирних зібрань

Маріупольська артплатформа «ТЮ» зараз розробляє гру про культуру місцевих зборів, консультуючись з Ольгою Івановою та Валерією Вершиніною. Гра називається «Активація», її перші прототипи протестували, погравши в неї з молоддю Донбасу.

Нещодавно творці представили одного з героїв настолки — Кота Василя. Кіт Василь — пенсіонер, який здатний залагодити будь-який конфлікт з агресорами. Ілюстратор гри — Іван Семесюк.

Гра, яка допоможе закохатися в Лисичанськ

Студентка педагогічного коледжу, мешканка Лисичанська Олена створює настільну гру, яка закохає гравців в місто. Олена збирає 400 фотографій, що так чи інакше пов'язані з Лисичанськом — це можуть бути пам'ятники, архітектура, пейзажі, відомі люди.

Правила гри нагадують настільну гру «Асоціації». Гравцям роздають по п'ять карт, а ведучому необхідно назвати поняття, з яким асоціюється це місце. Потім карти відкривають і гравці повинні вгадати, яку карту мав на увазі ведучий.

Над назвою дівчина поки що роздумує, але точно хоче, що в ній була назва її міста. Олена сподівається, що гра допоможе більше дізнатися про Лисичанськ його жителям і по-справжньому його полюбити.