«Терикон — це законсервоване багатство»: як штучні насипи стали знаковою візитівкою Донбасу

Чи знали ви, що тільки в одному Донецьку нараховується близько 90-та териконів? А про те, що на одному з них облаштували кавʼярню? А ще один слугував глядацькою ареною для шанувальників футболу. Про ці та інші цікаві факти про терикони розповідає Східний Варіант.

Безсумнівно, що терикони стали одним із найбільш впізнаваних символів Донеччини та Луганщини. Терикон – це по суті штучний гороподібний насип з порожніх порід, витягнутих при підземній розробці покладів вугілля й інших корисних копалин – проходженні шахтного стовбура, похилих та горизонтальних виробок. Та водночас з символізмом, терикони Донбасу можуть нести у собі певну небезпеку, але й разом з цим — потенціал для розвитку.

Докладніше про це Східний Варіант розповідає разом з доктором технічних наук, експертом у галузі гірництва Володимиром Стефановичем Білецьким.

«3-7% у териконах — вугілля, все інше — пуста порода»

Терикон — це відвал, штучний насип порожніх порід, які вилучили при підземному видобуванні вугілля або інших корисних копалин. Володимир Білецький проводить аналогію: пригадаймо, як діти на пляжі виготовляють пісочні замки. Копають яму, а залишки з неї насипають поруч. За таким же принципом «насипання матеріалу на сам вершечок» формується і терикон.

«Від 3 до 7% у териконі — це вугілля, все інше — пуста порода, яка вилучається з підземних шарів. Якщо ми говоримо про вугільні шахти Донбасу, то вони мають максимально до 1200-1500 метрів глибини. Тож весь цей геологічний розріз, який зберігався у землі мільйони років, все, що накопичилося, ці осадові породи видаються на поверхню», — розповідає доктор технічних наук.

Доцільно припустити, що перший терикон зʼявився на Донбасі водночас з першою вугільною шахтою. Як памʼятаємо з історії, у 1723 році ландрат Київської губернії Микита Вепрейський знайшов місце добування «горючого каміння», як тоді називали вугілля, і облаштував горизонтальну штольню для його видобутку. Це було біля урочища Скелювате в районі сучасного Бахмута. Саме тут міг бути перший терикон.

Якщо говорити про Донецьк, то перші терикони тут зʼявилися дещо пізніше. У 19 столітті англійський бізнесмен Джон Гʼюз прибув на сучасну Донеччину з метою розвивати бізнес металургійної промисловості. Для цього він шукав два складники — залізну руду та вугілля. Залізну руду знайшли за 20-30 км південніше сучасного міста Донецька по річці Кальміус, але вона виявилася бідною. А от перші вугільні шахти, за даними професора історії  Василя Пірка,  працювали з високою продуктивністю. Одна з них розташовувалася на території сучасної шахти імені Засядька, друга — шахта пана Рутченка (нинішнє Рутченкове в 10 км від Донецька). Володимир Білецький припускає, що саме на цих двох точках могли бути перші терикони у місті Донецьк.

Попри свій вже певний «символізм» для Донеччини, насправді ж терикони не такі безпечні й суттєво впливають на довкілля. Володимир Білецький розповідає: на Донбасі приблизно 700 териконів. Одна третина з них — у стадії горіння, яке може тривати десятиліттями, друга третина — вже горілі, у третій — іде самозаймання.

"Оті 3-7% вугілля, які залишаються у териконах, вони горять. Температура всередині насипу може досягати 800-1000 градусів за Цельсієм. І вся ця гірнича маса може горіти десятками років. А коли вона горить, то, звичайно, димить. А через те, що там багато сірчистих сполук, то уявіть собі, які небезпечні сірчисті гази виділяються. Це надзвичайно шкідливо і для довкілля, і для живих організмів поруч", — каже Білецький.

Пара і продукти горіння з териконів підіймаються в атмосферу і повертаються на землю вже у вигляді кислотних дощів. Це теж дуже небезпечно для людей та природи.

До того ж породи териконів залягали мільйони років назад. Частина з них радіоактивні й можуть «фонити» — тобто спричиняти дещо підвищений радіаційний фон довкілля. Знаходитися поруч з ними небезпечно, однак у Радянському Союзі таку інформацію не розповсюджували, а навпаки — замовчували. Люди, що жили поруч зі штучними насипами, могли не здогадуватися про небезпеку.

Цікавий факт, що найбільший терикон України та Європи розташовується біля Горлівки — його висота близько 200 метрів.

Рекультивація териконів Донбасу: чи можлива вона?

Водночас терикони можуть стати й корисними. Щоб зрозуміти, як їх можна використати, треба досліджувати кожен на наявність корисних елементів. Володимир Білецький розповідає: коли він працював у компанії «Макіїввугілля», декілька тамтешніх териконів були придатні для переробки як бідні алюмінієві руди.

«Це бідна алюмінієва руда, але її можна використовувати. У 1990-х роках була картотека териконів. Кожен з них мав свій паспорт, було ясно, з чого вони складаються, чим корисні, чим не корисні. Як почалася війна, ця картотека загубилася. І сьогодні ми не маємо паспортизації териконів, на превеликий жаль. А їх треба використовувати. Я побував у Німеччині, США, де теж видобували вугілля, але майже ніде не бачив териконів, тільки трошки в Польщі. У Польщі, до речі, ці гори використовують для дамб, щоб засипати нерівності рельєфу. Так що використовувати терикони можна, але дуже обережно, після паспортизації, після технічно-економічного обґрунтування такого використання», — розповідає Володимир Білецький.

До війни на Донбасі робили спроби рекультивації териконів. Зокрема для того, щоб зменшити негативний вплив на довкілля. Під час сильного вітру забруднені породи з насипів підіймаються в атмосферу та розвиваються на найближчі місцини. Щоб уникнути цього, терикони заліснювали. Спочатку чагарниками, а потім і деревами. Однак це вдалося зробити не усюди, каже доктор технічних наук.

"Крім того, були приклади цікавого використання териконів. Верхівка терикону — це конус. Так от на одному з них у Донецьку верхівку урівняли й поставили там кавʼярню, яка була дуже популярною. А ще один терикон у Донецьку був просто поруч зі старим футбольним стадіоном. Так от під час гри вболівальники забиралися на споруду і дивилися матч", — каже Білецький.

За словами доктора технічних наук, 700 териконів — це колосальна маса, яку переробити буде важко. Один з науково-дослідних інститутів України розробив технологію використання тепла териконів, як геотермальну станцію. В середину терикона прокладаються труби, через них йде вода і всі найближчі поселення використовують гарячу воду для опалення своїх помешкань.

Сьогодні терикон — один з найвпізнаваніших символів Донбасу. Особливо у часи повномасштабної війни з росією, коли тисячі людей евакуювалися далеко від рідного регіону, терикон став тим, що нагадує про дім. Однак Володимир Білецький каже: терикони — це не те, чим варто пишатися:

«Я 40 років прожив на Донеччині, працював у гірничій промисловості, зокрема, механіком у холдинговій компанії «Макіїввугілля», потім у Макіївському науково-дослідному інституті з безпеки робіт у гірничій промисловості (МакНДІ), потім працював у Донецькому національному технічному інституті й так десятки років займався цією тематикою. І я вам скажу, що пишатися териконами — це не від прогресивності, це від того, що в Радянському Союзі тема передовиків на вугільних шахтах спеціально культивувалася. Якщо взяти німецький регіон Рур, то там з історичних шахт навпаки зробили музеї, культурні центри. І териконів не залишили. Все переробили, корисні елементи використали, а не корисні засипали в дамби, балки, яри, частково використали в дорожному будівництві та як наповнювач бетону. Так само у Польщі, Англії. На гербах їхніх міст не було ніколи териконів. А у нас терикони підіймають «на щити». Це не правильно, все ж це відходи вугільного виробництва».

Під час російсько-української війни терикони набули нового сенсу з погляду воєнних дій. Здобуття висоти одного з них може вплинути на тактичну обстановку, дати українським військовим перевагу у зайнятті висоти. Так, наприклад, у грудні 2023 року ЗСУ зайняли один з териконів у Горлівці.

Для військовослужбовців, які перебувають на Донбасі й боронять нас від росії, терикони стали вже чимось звичним, що невіддільно повʼязано з тутешніми краями. Це відобразилося в культурному українському полі. Про терикони складають пісні, які стають популярними. Наприклад, МЮСЛІ UA разом з Мішою Скорпіоном випустили пісню «За териконами»:

За териконами, там, за полями

Нас били градами, били вогами

Там, де війна йде і б'ють гармати

Там, де ніколи вам не побувати

Або у пісні виконавця YARMAK:

За териконами сонце встає,  

Світ дає переконаним взяти своє.

Вже горить Вавилон,

А ми в лавах з мечем,        

Бо запеклих вогонь не пече!

Зараз більшість териконів Донеччини та Луганщини перебуває на тимчасово окупованих територіях. Планів щодо їхньої рекультивації в окупантів немає, каже Володимир Білецький. Тож найближчим часом ці «гори» продовжуватимуть височіти над сходом України, а за ними кожного дня буде сходити українське сонце.

Нагадаємо, що в онлайн-магазині Східного Варіанта можна придбати тематичну футболку «Атланти-терикони».