Історія
«Набив тату українського герба в Новоросійську»: як 21-річний хлопець з Донеччини самотужки виїхав з ТОТ
Дмитру Круку було лише 9 років, коли його рідне місто Хрестівка (колишня назва — Кіровське) окупували сили так званої «днр» у 2014 році. Протягом навчання в школі та університеті він відчував на собі тяжбу чужих правил та законів. А після початку повномасштабного вторгнення росії прийняв остаточне рішення виїжджати з окупації.
Східний Варіант поспілкувався з Дмитром про його дитинство, яке пройшло в окупації так званої «днр», про ворожу пропаганду та маніпуляції, а також про важкий шлях повернення наших людей додому з ТОТ.
«Перший «дзвіночок», що щось не так, стався у 2016 році»
Дмитру Круку було 9 років, коли його рідне місто Хрестівка окупували силовики так званої «днр» у 2014 році. Усе сталося швидко й без пострілів, пригадує юнак: одного дня на міській раді жовто-синій стяг змінився на «триколор», а адміністрація почала запевняти, що відтепер вони «незалежна республіка», а не частина України.
Уривками хлопець пригадує, як вони сиділи в підвалі через обстріли. А час від часу Дмитро разом із друзями забиралися на дахи багатоповерхівок і дивитися в біноклі, як з одного боку в інший летять «гради».
Хрестівка — це невеличке місто неподалік Макіївки, в якому до початку російського вторгнення проживало майже 30 тисяч людей. Містоутворюючим підприємством була шахта «Комсомолець Донбасу», на якій працювала більша частина мешканців.
«Раніше було, що виходиш на вулицю і всюди чоловіки із чорними очима. У 2022 році половину шахтарів мобілізували. Як я чув, тоді сказали, що половину мобілізують, а половину залишать. Потім перша половина повернеться з фронту й мобілізують другу. Мобілізація в нас почалася 18 лютого 2022 року. Але й до цього шахтарів було вже не так багато, як до 2014 року. Я чув, що там були суттєві затримки зарплат. І було вже так, що виходиш на вулицю і немає цих чоловіків із чорними очима», — розповідає Дмитро.
У 2014 році, коли бойовики так званої «днр» захопили Хрестівку, то шахту пограбували. Тоді шахтарі виходили на головну площу міста, щоб висловити своє невдоволення.
Після окупації суттєві зміни відбулися в освітньому процесі, пригадує Дмитро. Хлопець ходив в україномовний клас, та після 2014 року його розформували та залишили лише російськомовний. Суттєво зменшили кількість уроків української мови, а через декілька років — їх скасували зовсім.
Після початку повномасштабного вторгнення росії в школах почали проводити уроки, на яких пояснювали «причини», чому росія почала так звану «спеціальну воєнну операцію», розповідали про «державний переворот в Україні», Революцію на Майдані та недружню до росії владу.
«Пригадую, як я був у 9 чи 10 класі. І ми з другом стояли із синьо-жовтими кульками, у нас була якась репетиція в актовому залі. Завуч побачила, зробила зле обличчя і сказала швидко їх прибрати. Стіни, які раніше в нас були з українськими прапорами, перефарбували або завісили. Нам розповідали, що Донбас хотів відділитися, Україні це не сподобалося, і вона напала», — розповідає Дмитро Крук.
У молодших класах, пригадує Дмитро, він був у «Молодій республіці» — спеціальному об’єднанню в «днр» для дітей та підлітків із метою «просвіти» (насправді ж пропаганди та впливу). Таким чином дітей та підлітків залучали до громадської роботи, запрошували до масових заходів, де вони стояли з прапорами «днр» та росії.
Усе, що відбувалося довкола, із самого початку здавалося Дмитру неправильним. У більш свідомому віці він почав розуміти більше. Перші «дзвіночки», що щось не так, зʼявилися у 2016 році.
«Ми гуляли з другом, це була зима. І я увімкнув на телефоні пісню виконавця Ярмака «22», вона присвячена подіям на Майдані. І друг тоді сказав мені, щоб я вимкнув, тому що це небезпечно. А коли виповнилося 16 років, я поїхав забирати український паспорт на підконтрольні території. Ми виїжджали лише на один день — туди й назад. Ми спокійно проїхали через блокпост, ніхто нічого нам не робив і не казав поганого. Я зайшов тоді в магазин і побачив різні продукти, яких у нас давно не було. І тоді я приїхав додому вже з українським паспортом і подумав, що, мабуть, усе це брехня, що нам казали», — пригадує Дмитро Крук.
«Поставив у статус месенджера цитату «Любіть Україну, як сонце любіть». Після цього почалися дзвінки»
Жити на тимчасово окупованих територіях із проукраїнськими поглядами важко. Дмитро, залишаючись там, знайшов способи підтримувати єдність країни та чинити опір.
«У 2021 році я виклав пост у соцмережах зі стелою Донецької області й з українським прапором. І вже після цього один знайомий написав мені, що за мною слідкують і я знаходжуся на прицілі «мвд днр». Мене попередили, що краще так не говорити, і цей знайомий сказав, що вони чекають приєднання до росії. Я відповів на це, що я чекаю на інтеграцію з Україною, у мене український паспорт, і я не мають відношення до їхніх поглядів».
Після школи Дмитро вступив до так званого «Донецького національного технічного університету», який працював у «днр». Одного разу йому зателефонував ректор і спитав, чому він не робить російський паспорт. Дмитро чесно відповів, що не хоче цього робити. У відповідь почув, що тоді він стане іноземним студентом і буде платити за навчання більше.
«Тоді він запитав у мене, що за статус стоїть у мене в месенджері. А в мене тоді стояла цитата з вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер і трави, і води». Ректор спитав у мене, чи є ця цитата моєю політичною думкою. Я відповів, що це просто статус», — пригадує Дмитро.
Напередодні початку повномасштабного вторгнення Дмитро розумів, що наближається певне загострення на лінії бойових дій. Він пригадує, як тоді неподалік від Хрестівки їхали колони російської техніки в бік лінії розмежування. 18 лютого 2022 року в «днр» оголосили мобілізацію: усіх чоловіків звали до військкомату. Дмитру пощастило тим, що на той момент він був неповнолітнім.
Почастішали обстріли там, де довгий час було тихо. Адміністрація «днр» намагалася звинуватити в цьому українських військових, таким чином загострюючи конфлікт та шукаючи виправдання своєму майбутньому військовому вторгненню.
Новину про початок повномасштабного вторгнення росії проросійськи налаштовані мешканці зустріли радісно. Мабуть, вірили, що тепер усе зміниться і життя остаточно налагодиться. Адже росія визнала незалежність «днр», а у вересні остаточно провела ніким не признаний референдум про приєднання окупованих територій у свій склад. Почалася активна пропаганда та паспортизація населення.
Ставало зрозуміло, що на окупованих територіях стає дедалі небезпечніше. Тому Дмитро прийняв рішення, що йому слід виїжджати.
«Набив татуювання тризубу в Новоросійську, щоби більше сюди не повернутися»
Уперше Дмитро виїжджав з окупації за кордон восени 2022 року. Невдовзі йому мало виповнитися 18 років і хлопець хотів убезпечити себе. Для цього скористався послугою приватного перевізника з «днр» у Німеччину. Кордон із росією вони проїхали швидко, пригадує він, найважче було попереду.
«Ми поїхали спочатку через Білорусь, у Білорусі мене не випустили, тому що в мене був паспорт ID-картка, а вони їх не визнають. Їм потрібен був паспорт-книжечка. Мене єдиного не пропустили, я тоді залишився один із перевізником і він повіз мене на кордон із Латвією. Там нам довелося чекати близько доби нашої черги. Було багато українців, я був 250-м у черзі. У першу чергу росіяни пропускали своїх, хто їхав у Калінінград чи звідти, а потім уже українців. Я не знаю, чи була фільтрація, чи ні. Бо я віддав паспорт і майже одразу мені його повернули. Так і виїхав до Німеччини. Загалом дорога за кордон зайняла близько тижня», — ділиться Дмитро Крук.
Перший раз у Німеччині Дмитро пробував недовго. Він виїхав один, у нього не було друзів чи гарних знайомих, які могли б допомогти адаптуватися 17-річному хлопцю. Незнання мови та інші порядки в країні теж не додали легкості. Тому вже через декілька місяців Дмитро знов повернувся до батьків у тимчасово окуповану Хрестівку.
Та вдома знов почалися дзвінки та погрози. У Дмитра наполегливо питали, чому він не робить російський паспорт, чому не вступає до російського закладу вищої освіти, чому ставить у статус месенджерів цитати українських культурних діячів.
«Я поїхав до Новоросійська, щоб зробити собі татуювання з гербом України на грудях. Шукав студії, багато хто відмовлявся, бо в росії, самі розумієте, важко таке набити. Й ось одна жінка погодилася. Вона зробила мені татуювання, а потім спитала: «А що це означає?». Я так і не знаю, чи зрозуміла вона, чи ні. Я спеціально зробив таке татуювання, щоб коли виїхав вдруге, не було думок повертатися назад», — ділиться Дмитро.
Друга поїздка до Європи пролягала через Маріуполь. Дмитро побачив розбомблені вулиці, знищений завод Азовсталь та суцільні руїни, що ніяк не сходилося з розповідями окупантів про «звільнення міста».
У Новоазовську на кордоні з росією Дмитро пройшов «фільтрацію».
«Я нарозповідав їм, що їду до Москви до друга працювати. Вони швидко перевірили мій телефон. І достатньо швидко пропустили. Ми поїхали на кордон росії з Литвою і там уже була суворіша перевірка, ніж минулого разу. Коли я зайшов, у мене на руці побачили кільце з пентаграмою, яке мені подарували в Німеччині. Один росіянин запитав: «Ти що, сатаніст? Давай ми тобі пальця відріжемо!». Далі він одразу взяв мій телефон, усі паролі й почав шукати у фотографіях, месенджерах, перевіряти листування. Потім спитали мене: «Ну що, зливав російські координати українцям?». А я сиджу, розумію, що я зливав, але відповідаю: «Ні, нічого не зливав». Вони зрозуміли, що не можуть узяти мене «на слабо» і відпустили цю тему», — ділиться спогадами Дмитро.
Дмитра змушували згадати пароль до однієї із соціальних мереж, який він загубив через несправний телефон. Коли хлопець намагався пояснити ситуацію, перед його обличчям дістали шокер, натякаючи на наслідки незгоди. На щастя, Дмитро зміг переконати їх, що пароль дійсно забутий.
Росіяни увімкнули камеру, дали Дмитру текст і сказали читати його під запис: «Я, Дмитро Крук, підтримую дії російської федерації й владіміра путіна в демілітаризації України. Зобов’язуюсь передавати українські дані ЗСУ та СБУ російським військовим».
А далі сказали юнаку:
«Якщо побачимо, що ти десь погане говориш про росію, то ми скинемо це відео азовцям, а вони відбиті в пень й тебе заріжуть».
Уже пізніше, у Києві, Дмитро зустріне Богдана Кротевича, колишнього начальника штабу 12-ї бригади НГУ «Азов», і розкаже йому цю історію. На що той просто усміхнеться.
«За тиждень в Україні сталося більше пригод, ніж за два роки в Німеччині»
У Німеччині Дмитра знов охопила туга за домом та батьками. Щоб відволіктися та організуватися, він вирішив проводити щотижневі акції на підтримку українських військовополонених.
«Ми почали виходити на акції. Я дуже хвилювався, бо думав, може вийде небагато людей. До того ж європейські політики не дуже добре до цього відносяться і тему Азову краще не висвітлювати в Європі, так мені казали. Та кожного разу до нас приходили люди, приходили рідні та друзі військовополонених, приносили плакати, фотографії. Потім я подумав, що варто не лише збиратися, а й робити щось ще. Так я почав збирати гроші для війська. Написав різним бригадам, які в них є запити. Відгукнулася 155-та бригада. Зараз ми вже зібрали пів мільйона гривень, ми вже закупили 10 «Чуєк» і зараз збираємо на два пікапи», — ділиться Дмитро.
Водночас хлопець планував усе ж виїхати з Німеччини до України, щоб остаточно повернутися додому. Коли один зі знайомих запропонував йому приїхати до Києва, Дмитро погодився.
«За тиждень в Україні сталося більше пригод, ніж за два роки в Німеччині. Виїжджати назад я не планую, мені тут дуже подобається», — каже Дмитро.
Зараз Дмитро адаптується в Києві. І нарешті за багато років відчуває себе як вдома.
Випадок Дмитра — не поодинокий. Українці та українки приймають рішення виїжджати з тимчасово окупованих територій, бо розуміють, що з росіянами щастя та розвитку не буде. Натомість в Україні досі не прийнято стратегії чи бодай рекомендацій на офіційному рівні, як наші громадяни можуть безпечно виїхати на підконтрольні території. Увесь шлях та свою інтеграцію доводиться продумувати самостійно.
Тому в ситуації затяжної окупації українських територій створити механізми допомоги з виїздом для наших громадян стає новим викликом для української громади.
Ви також можете приєднатися до збору на допомогу українським захисникам, який відкрив Дмитро. Для цього можна скористатися цим посиланням.
***
Східний Варіант
