"Катували за підтримку України": дівчина з Макіївки про життя в окупації та російські фейки

Фейк: “Молоді Донеччини та Луганщини краще із росією, ніж Україною”

У ЗМІ та соціальних мережах росіяни поширюють фейкові заяви, що нібито до думки молодих мешканців окупованих територій прислуховується влада, а їхні творчі ідеї обов’язково будуть реалізовані. Також в таких заявах наголошують на тому, що університети дають якісну освіту, є різноманітні розваги та гуртки для молоді.

Зокрема, так званий “депутат молодіжного парламенту “днр”” заявив, що: “В Донецкой Народной Республике жизнь молодежи не останавливалась на минуту, ни на секунду…”.

Східний Варіант спростовує російські фейки прикладом реальної історії 20-річної дівчини із Макіївки, яка навесні 2022 року виїхала з окупації та проживає на підконтрольній Україні території. З питань безпеки, ім’я та прізвище дівчини в матеріалі вказані не будуть. 

“Ви наче законсервовані в одній області…”

Героїня тексту народилася в Макіївці, що на Донеччині. На жаль, з 2014 року це місто окуповане російськими військами. Дівчині було лише 10 років, коли її рідне місто було захоплене проросійськими терористами.

“Мої батьки завжди підтримували Україну, і досі підтримують. Тому на початку війни у 2014 році ми виїхали до Одеси, де прожили пів року. Тоді на території Донеччини були сильні обстріли. Але у нас не було фінансової можливості виїхати назовсім. Також важливий момент — це страх батьків. Вони тільки купили квартиру в Макіївці, й були зовсім розгублені. Як і більшість місцевого населення. Всі сподівалися, що це швидко закінчиться. Що ось-ось і все знову буде спокійно”, — пригадала дівчина початок окупації Макіївки.

Дівчина згадує, що після повернення до рідного міста, вони майже не чули вибухи. Фізично в місті було доволі безпечно перебувати, попри один з улюблених фейків росіян про “8 років бомбили Донбас”. Проте атмосфера була гнітючою. Особливо це відчувалося серед людей, які підтримували Україну. 

“На вулицях міста було дуже багато прапорів так званого “днр”. Вони були на багатьох будівлях. І важливо, що це були не російські прапори, а саме “днр”. Ніби ми щось зовсім окреме”, — згадала вона.

Колишня мешканка Макіївки підкреслила, що в місті було мало можливостей для цивілізованого життя. Поїздка в інше місто задавалося чимось неймовірним: 

“Після повернення з Одеси, усі наступні роки перебування в окупації ми не їздили в інші області. Виїхати в іншу область було можливо, але потрібно було чекати на блокпостах, і займало це декілька годин. Люди не виїжджали заради подорожей. Ви наче законсервовані в одній області. Ти зовсім не бачиш світ та не знаєш, що там відбувається”.

Дівчина розповіла, що вона мешкала в доволі невеликому місті, тому все відчувалося одноманітно. Також було присутнє постійне відчуття небезпеки: 

“Якщо ти підтримуєш Україну, то не кажеш про це. Мовчиш. Можна це обговорити із людьми, яким довіряєш. Але потрібно бути дуже обережними. Моя мама завжди переживала. Якщо я могла щось проукраїнське сказати, то вона дуже сильно боялася. У моїх батьків були знайомі, яких саджали у в’язницю або “забирали на підвал”. Їх катували за політичну позицію та підтримку України. Тому це не те, що можна було спокійно розповідати”.

Героїня зазначила, що не помітила різниці у навчанні в школі після окупації. Єдине, підручники були російською мовою. Але всі роки навчання викладалася українська мова та література. Це був один урок на тиждень. Проте цього було недостатньо для опанування української мови. 

Спочатку дівчина сподівалася вступити в університет на підконтрольній Україні території. Проте її стало страшно: 

“Це не теж саме, що переїжджати зі Львова до Києва. Зовсім інакше відчувається, коли ти покидаєш окуповані території Донеччини. Це було дуже страшно, і відчувалося як інша країна. Не частина росії, а щось окреме. Взагалі інший світ! В мене на підконтрольній Україні території не було друзів або людей, на яких я могла б покластися. Усвідомивши, що мені страшно, я вирішила на бакалавраті вчитися в Донецьку, а потім переїхати одразу в Київ”. 

Дівчина декілька років навчалася  в окупованому донецькому університеті, де дізналась, наскільки сильно окупація вплинула на освіту:

“Зі слів викладачів, до окупації програма була складніша. І спеціалісти виходили набагато кваліфікованіші та із більшою кількістю навичок. А після 2014 року програма майже у 2 рази полегшилася. Це був зовсім не той рівень освіти. Багато викладачів, які мали докторський ступінь або гарно проводили лекції, виїхали до Дніпра”. 

Дівчина пояснила, що виїхала з окупації навесні 2022 року.  Першочергова причина — це потреба продовжити український паспорт. Але після того, як вона опинилися на підконтрольній Україні території, вирішила не повертатися. Почалося повномасштабне вторгнення, і в результаті вона опинилася у Львові, де прожила півтора року. 

“Я переживала через те, що говорила російською мовою. Боялася почути осуд, але всі ставилися дуже лояльно. Тому із часом сама захотіла та перейшла на українську мову. Також вступила в київський університет, й переїхала до столиці”, — розповіла вона.

“Останні 8 років окуповані території зовсім не розвивалися”

Дівчина підкреслила, що тези росіян “Молоді Донеччини та Луганщини краще із росією, ніж Україною” — це фейк. Тому що на цій частині областей відсутній розвиток. Уся молодь, яка могла, виїхала звідти, і не планує повертатися.

“Я коли приїхала у Львів, то була вражена! Тут є банківські картки та електросамокати, на яких можна кататися вільно по вулицях. Багато красивих супермаркетів, є можливість замовити доставку їжі додому. Видно, що тут є життя! І воно розвивається! А в окупації відчуття, що життя застигло”, — пригадала колишня мешканка Макіївки.

Зі слів дівчини, на окупованій частині Донеччини та Луганщини мало перспектив та можливостей для молоді. Останні 8 років ці території зовсім не розвивалися. І жити там немає сенсу не тільки молодій люди, а й усім верствам населення.

***