"Так мені стає легше": як творчість допомагає дітям з Сєвєродонецька під час війни

Малеча Луганщини поділилася зі Східним Варіантом своїми почуттями та порадами. 

"Коли погані дядьки підуть, ми повернемося додому"

Аріна, 5 років, Сєвєродонецьк — Тернопіль

Мама Аріни розповіла Східному Варіантові, що її донька дуже сумує за іграшками та рідним містом.

"Аріна часто каже: "Коли підуть погані дядьки, ми повернемось додому". Вона переживає, щоб ці погані дядьки не забрали її іграшки, не пошкодили квартиру. Вона постійно збирається до Сєвєродонецька. Я кажу, що можливо це буде не скоро, але дитині це важко прийняти", — каже мама дівчинки Ірина.

За словами Аріни, у Тернополі вона мешкає тимчасово.

"Ми скоро поїдемо додому і будемо сумувати за Тернополем. Ну нічого. Ми можемо приїжджати сюди в гості", — каже маленька сєвєродончанка.  

За словами мами дівчинки, у новому садочку Аріна розмовляє виключно українською, в дома постійно співає пісні про Україну. 

"Аріша любить танцювати та виступати. Їй подобається проявляти себе так. Мені здається, вона вже знає весь український фольклор. Це бабуся навчила її пісням, щоб легше переносити блекаут", — каже Ірина.

Як і багатьох дітей, дівчинці неспокійно у темряві. За словами її мами, спочатку вона вередувала, плакала, боялася. Але бабуся Аріни знайшла вихід. Разом вони вчать не лише приспіви, а цілі тексти українських народних і військових пісень. 

"Коли вимикають світло, ми сидимо з ліхтариками. Запалюємо свічки. І я співаю пісні. Співаю колядки. Мне так стає легше", — ділиться з нами Аріна.

"Східному Варіанту" дівчинка заспівала "Ой у лузі", "Заспіваємо пісню за Україну" і колядку "Різдво Христове".

А у своєму листі святому Миколаю першим з бажань маленька українка написала "Хочу, щоб закінчилася війна".

"Не сумуйте, дорогі діти"

Тимур, 6 років, Сєвєродонецьк — Кузня-Рациборська, Польща

Родина Тимура евакуювалася спочатку до міста Зеленодольськ, що на Дніпровщині. За словами мами Тимура, щоб легше пережити час під лунання сирен, разом з іншими дітьми Тимур почав малювати крейдою на стінах бомбосховища.

На початку березня на евакуаційному потязі мама з сином і їх бабусею вирушили до Польщі. Тимур сумує за батьком, за своїми іграшками та життям, яке було в нього до війни.

"Він не показує сум. Але малює місто, малює нашу родину знову разом. А ще не дозволяє мені дивитися фото нашого міста, аби я не сумувала", — каже мама хлопчика. 

Маленький сєвєродончанин звернувся до всіх діточок України та їх батьків. 

"Дорогі діти, бережіть себе. Їдьте до Польщі. Потім усі повернемось додому. Не сумуйте, дорогі діти. Все буде добре. Ми ж разом", — каже Тимур.

Квіткова книга

Ясмін, 7 років, Сєвєродонецьк — Хемніц, Німеччина 

Родина Ясмін була вимушена евакуювалася до Німеччини. Тепер разом з батьками, старшою сестрою та братами дівчинка мешкає у місті Хемніц. Свої почуття та роздуми Ясмін висловлює через малювання.

На художній виставці "Einfach Kind Sein", що відбулася у будинку культури міста Хемніц, були представлені роботи дітей з України. Серед них була і робота маленької сєвєродончанки.

"Моя картина має назву "Квіткова книга". На ній я зобразила маму. Моя мама любить читати книжки. Я вважаю, якби люди більше читали книжки й менше дивилися телевізор, війни, можливо б, не було", — описує свою роботу Ясмін.

"Вже вдруге біжимо від війни"

Тимур, 8 років, Сєвєродонецьк — Полтава

Родина Тимура вже вдруге біжить від війни. Спочатку військовий конфлікт на сході України у 2014-му році та переїзд з Луганська до Сєвєродонецька. Та цього року повномасштабне вторгнення з боку росії змусило сім'ю вкотре змінити дім, місто і життя. 

Разом з батьками та маленькою сестричкою Тимур мешкає у новому для себе місті Полтава.

Мама Тимура розповіла, що він почав малювати під вибухи у Сєвєродонецьку, та коли виїхали, перестав.

"Тимур майже повністю закинув малювання. І мені від цього дуже сумно. Зараз йде чемпіонат, тому він інколи малює футболістів, але часто каже: "Мені вже не подобається малювати", — ділиться з нами мама хлопчика.

У Сєвєродонецьку хлопчик займався футболом і у новому місті продовжує ним займатись. Улюблений вид спорту та ігри з  маленькою сестричкою — це те, що відволікає Тимура від смутку за рідним містом.

"Батько наш — Бендера, Україна — мати"

Кіра, 5 років, Сєвєродонецьк — м.Червоноград (Львівська область)

Мама Кіри розповіла, що після початку повномасштабного вторгнення з боку росії родина одразу евакуювалася в більш безпечне місто. Але 24 лютого її донька пам'ятає дуже добре.

"Коли бахнуло, Кіра перелякалась дуже. Будинок затремтів і вона побігла до ванної кімнати. І там злякано почала плакати", — пригадує мама дівчинки.

Маленька сєвєродончанка дуже сумує за татом. Вона мріє, що колись вони знову будуть жити разом, як це було до війни. 

"Увечері поплакує і завжди, коли спілкуються, питає, коли він приїде. Сумує звичайно за домом. Сумує за дідусем. Коли дзвонить йому, каже: "Ти коли поїдеш до нас туди, де війна, зайди до мене на 8-й поверх, там де з татом жили, і забери мої іграшки", — каже мама дівчинки.

Вона додає, що Кіра не охоче ходить у дитячий садочок у новому для неї місті. Він їй ніби й подобається, але все не таке, як було вдома.

"Я хочу у свій садочок у нашому місті. Хочу до своїх дітей", — каже дівчинка.

Щоб підняти собі настрій, Кіра співає патріотичні пісні.

"Нескінченно мирне небо"

Максим, 13 років, Сєвєродонецьк — Клайпеда, Литва

Максим розповів, що 24-го лютого він, як завжди, прокинувся і збирався до школи. 

"Потім зателефонувала мама і сказала, що уроки скасували. Десь дуже далеко було чути залпи, але страшно не було", — пригадує Максим.

Та ситуація щодня погіршувалася. Родина мешкала у бомбосховищах. Та залишатися у місті вже було небезпечно. Довелося виїжджати з Сєвєродонецька під обстріли. За словами Максима, евакуюватися з міста  було вже дуже складно.

Певний час сім'я мешкала у Дніпрі. Та згодом Максим разом з мамою та бабусею поїхали до Литви. Хлопчик вчиться у школі, пристосовується до нового життя, менталітету і мови. Та завжди пам'ятає про батьківський дім. Він уявляє, яким буде Сєвєродонецьк після перемоги України.

"Коли закінчиться війна, я хочу, щоб моє рідне місто якнайшвидше відбудували. Я  бачу в ньому нові сучасні будинки, чисті вулиці, а ще добрих, привітних і радісних людей. І обов'язково там буде нескінченно мирне небо над головою", — ділиться з нами хлопець.

***