"Якщо ми зараз не почнемо боротьбу за наших дітей, ми їх втратимо": як допомогти молоді на ТОТ відчути себе частиною України
Через війну, розв’язану росією проти України, в окупації перебуває понад 1 мільйон 600 тисяч українських дітей. Їхні голоси заглушені страхом і російською пропагандою. Україні необхідно зробити все можливе, щоб ці діти відчували себе частиною своєї держави та зберегли свою ідентичність. Далі у статті Східний Варіант розповість більше про цю важливу тему спільно з правозахисниками та представниками органів державної влади.
4 жовтня в Києві відбувся захід, присвячений оголошенню переможців Всеукраїнського конкурсу учнівських есе “Я тебе чую: лист однолітку в окупації”, організований Центром громадянської просвіти “Альменда” за підтримки Міністерства освіти й науки України.
Головною метою заходу стало обговорення: як зробити так, щоб ці діти відчували себе частиною України, попри всі виклики й умови, в яких їм доводиться перебувати. В дискусії взяли участь правозахисники, представники органів державної влади та журналістської спільноти.
“Росія намагається знищити українську ідентичність у цих дітей, але ми повинні зробити все, щоб вони знали, що Україна їх чекає”, — підкреслили організатори.
Східний Варіант відвідав подію та ділиться важливими висновками.
“Росіяни змусили її мовчати. Вони знищили її голос”
На тимчасово окупованих територіях українські діти зазнають глибокого психологічного тиску з боку загарбницької влади. Росія намагається зламати національну ідентичність української молоді, стверджуючи, що “Україна на них не чекає” та що вони “нікому не потрібні”.
Ці маніпуляції формують у дітей відчуття безвиході та покинутості, через що вони втрачають зв'язок з рідною культурою, мовою та історією.
Психотерапевтка у сфері когнітивно-поведінкової терапії Тетяна Шапошник ділиться в розмові зі Східним Варіантом, що пропаганда, націлена на дитячу незрілу психіку, має небезпечні наслідки.
Діти, через нав'язування чужих ідеалів, не здатні розрізнити об'єктивну реальність від думок оточуючих. До того ж за пропагандою завжди приховуються страхи: страх не стати “іншим” або страх смерті від дій іншої сторони. Це викликає підвищену тривожність у дітей і може призвести до розвитку психологічних розладів за несприятливих соціальних умов.
Одна з переможниць конкурсу есе Карина Гризлюк розповіла, що вирішила взяти участь лише для того, щоб донести життєву ситуацію про її подругу з Луганщини, з якою вона спілкувалася щодня про всі її проблеми та підтримувала її в окупації.
“На певному етапі нашого спілкування я зрозуміла, що росіяни змусили її мовчати. Вони знищили її голос. І я захотіла стати її голосом, щоб про її історію дійсно дізналась вся країна, щоб всі розуміли, як важко жити дітям, не тільки під час війни, але й в окупації. Це страшно й боляче”, — емоційно поділилася дівчина.
Окупанти намагаються залякати дітей на тимчасово окупованих територіях і придушити їхні голоси всіма можливими способами. Вони навіть проводять семінари для своїх “вчителів”, навчаючи їх виявляти “проукраїнських дітей” в школах, а підтримку України називають цинічно — “девіантною поведінкою”, розповідають в Центрі національного спротиву.
На таких семінарах “учителям” пояснюють, як визначати учнів, які потенційно підтримують Україну, та куди звертатися, якщо вони виявлять “не лояльних дітей”.
Таким чином, окупанти намагаються не лише контролювати думки молоді, а й створити атмосферу страху, щоб запобігти будь-якій формі протесту чи підтримки України.
Враховуючи вищенаведені виклики, начальниця відділу прав громадян на ТОТ департаменту моніторингу додержання прав громадян, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України при Офісі омбудсмана Тетяна Городенська акцентувала на важливості впровадження державної політики, яка б давала таким дітям зрозуміти, що вони є частиною України.
“Якщо ми не почнемо зараз боротьбу за наших дітей, ми їх просто втратимо. Ми маємо казати, що вони нам потрібні, вони частинка нас і цієї боротьби, яка зараз триває. Бо без них ми не зможемо перемогти. Вони наша перемога. І ми повинні це скрізь висвітлювати”, — зазначила вона.
Представниця Уповноваженого Верховної Ради з прав людини підкреслила, що діти на тимчасово окупованих територіях проходять через безліч труднощів, намагаючись вступити до вищих навчальних закладів на підконтрольних Україні територіях, і назвала їх героями.
“Коли ці діти виїжджають з окупації, вони мають придумати історію, навіщо вони це роблять. 16-річні приїжджають в Україну і намагаються зрозуміти, що їм далі робити й куди йти. В них немає нікого, а таких випадків насправді дуже багато. Якщо ми не будемо цих дітей вважати своїми й переживати їхній біль з ними, то ми далі нікуди не зможемо рухатися”, — підкреслила Тетяна Городенська.
Про наведені виклики зі Східним Варіантом поділилася 20-річна Ірина (ім’я змінене в цілях безпеки — ред.), якій вдалося виїхати з тимчасово окупованої Макіївки Донецької області рік тому.
Дівчина відчувала сильний страх, плануючи виїзд на підконтрольну територію. Їй було страшно перед можливим “осудом” та зайвими питаннями щодо наявності паспорта рф. До того ж, її батьки мали проросійську позицію, тому Ірині довелося чекати повноліття, щоб мати змогу самостійно покинути окуповане місто.
“Я дуже боялася виїжджати на підконтрольну Україні територію. Я боялась засудження й зайвих питань за паспорт росії, нам розповідали, що ми можемо отримати за це строк. В мене не було джерел, щоб це перевірити, я достатньо була ізольована. Однак, я ризикнула й поїхала в нікуди, маючи мінімальний пакет з документами”, — розповідає дівчина.
“Держава реагує точково, а не системно”
Для того, щоб змінити ситуацію, важливо, щоб суспільство усвідомило, що діти в окупації залишаються “невідомими” для багатьох. Тому постає питання: як органи державної влади реагують на проблеми цих дітей, і яку політику впроваджують для того, щоб їхні голоси були почуті?
Правозахисниця Валентина Потапенко зазначає, що коли громадські організації звертаються до центральних органів виконавчої влади й намагаються порушити питання проблем дітей в окупації, то іноді зіштовхуються з байдужістю.
Вона підкреслює, що без активної підтримки й уваги з боку держави ситуацію змінити буде вкрай важко. Суспільство не пробачить, якщо про цих дітей знову не згадають, адже протягом останніх десяти років їх долі й так залишалися в тіні.
Заступниця генерального директора інформаційної агенції “Укрінформ” Ганна Василенко, повідомила, що держава дійсно піклується про дітей на тимчасово окупованих територіях, однак ця робота залишається непомітною, щоб не нашкодити процесу. На її думку, існує потреба в більш відкритій політиці, що дозволить залучити увагу до цього питання.
Проте головна редакторка інформаційної агенції “Голос Криму” Людмила Щекун зазначила під час дискусії, що нині в держави бракує концептуального та системного підходу.
“Розумієте, хоч якісь кроки й робляться, але стратегічно, в глобальному масштабі, фактично нічого не відбувається. Держава реагує точково. Ми не повинні ставити питання, як зробити дітей помітними через 10 років окупації. Це мало бути зрозуміло давно, і вжиті заходи мали б забезпечити їхню підтримку. […] Не може бути так, що 16-17-річна дитина виїжджає з окупованої території в невідомість, не знаючи, куди й до кого їде, а також як держава їй допоможе. Якби батьки знали, що їхня дитина доїде до кордону, де її зустрінуть представники держави, які забезпечать їй підтримку, житло та умови для навчання, то ми змогли б витягнути значно більше дітей з окупації”, — прокоментувала головна редакторка “Голосу Криму”.
Головна спеціалістка відділу змісту освіти, позашкільної та виховної роботи директорату шкільної освіти Міністерства освіти та науки України Олена Котусенко розповіла, що Міносвіти продовжує вдосконалювати свою роботу в цьому напрямку.
Вона також повідомила про створену Міністерством освіти й науки ініціативу, яка спрямована на індивідуальну підтримку дітей в окупації:
“Планується організація педагогічного патронажу, тобто це така індивідуальна робота з кожною дитиною, яка перебуває на тимчасово окупованій території, відповідно до віку. Щоб кожен учитель супроводжував цю дитину, й створювалися всі умови для індивідуальної підтримки, враховуючи всі обставини, в яких дитина перебуває”.
Крім цього, Міністерство освіти та науки України створило модифіковані програми з різних предметів для тих дітей, які тривалий час не навчалися за українськими програмами, підкреслюючи важливість надолуження освітніх втрат.
“Фахівцями Міністерства освіти й науки та Українського інституту розвитку освіти створено модифіковані програми з української мови, літератури, історії України, географії. Це скорочені програми українознавчого спрямування, для того, щоб діти могли здобувати освіту й надолужити освітні втрати. У нас є електронні підручники, які розміщені на сайті Інституту модернізації змісту освіти, й діти можуть їх також використовувати”, — поділилася представниця Міністерства освіти й науки.
Програми й методичні рекомендації до них можна переглянути за посиланням. Електронні підручники можна знайти тут.
Олена Котусенко резюмувала, що робота буде проводитися, Міністерство освіти та науки готове надалі підтримувати всі проєкти, пов’язані з темою дітей в окупації.
***
Війна залишає глибокі рани в душах найменших, і дуже важливо, щоб їхні почуття й переживання не залишились без уваги. Як свідчать ці слова з листа одного з учасників конкурсу:
“Я дам тобі світло, надію на майбутнє, щоб протистояти ворогу, вірити і тому крок за кроком відганяти страх. Віддай мені свою самотність, ти не одна, ми боремося разом з тобою за свободу”.
Діти не повинні залишатись наодинці зі своїми страхами та переживаннями; вони заслуговують на увагу, любов і підтримку. Спільними зусиллями ми можемо забезпечити їм не лише надію на краще майбутнє, але й впевненість у тому, що вони не одні у своїй боротьбі.