Дата
Міжнародний день жінок та дівчат у науці: історія видатних науковиць зі сходу України
11 лютого відзначається Міжнародний день жінок і дівчат у науці. Східний Варіант розповідає про дослідниць із Донецької та Луганської областей, які зробили визначні внески в розвиток української науки
Історикиня та етнографиня Олена Радакова
Олена Радакова народилася в 1869 році в Словʼяносербському повіті Катеринославської губернії у дворянській родині Єленєвих. Після навчання в Харківській гімназії, яку Олена закінчила із золотою медаллю, вона вийшла заміж за Віктора Радакова та переїхала з ним до Парижу. Про це у своїх дослідженнях писала кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Ольга Дробишева.
«Віктор Радаков навчався в Сорбонні та Колеж де Франс, а Олена познайомилася з відомим тоді антропологом та етнографом Федором Вовком. Під його куруванням Олена вивчала археологію, антропологію та етнографію. Відвідувала лекції від провідних французьких учених», — розповідає про сторінки життя Олени Радакової доктор історичних наук та професор ЛНУ ім. Т. Шевченка Олександр Набока.
Після повернення до Словʼяносербського земства, Віктор Радаков стає головою земської управи, а Олена робить перші кроки в науці під керівництвом харківського історика Дмитрія Багалія. Її першою відомою роботою стала стаття «Гетьман Даниил Апостол у роли колонизатора», яка вийшла в 1891 році. Далі Олена Радакова випустила роботу про історію українських козаків під час створення Ладозького каналу 1720 року. Пізніше її допрацювали та надрукували в Записках Наукового товариства імені Шевченка у Львові під редакцією Михайла Грушевського.
Олена Радакова працювала з архівами, випустила наукові роботи «О ревизиях у Малороссии в XVIII столетии» (1899 рік). У цей час зростає її інтерес до етнографії та рідного краю. У 1900 році вона здійснила експедицію в Старобільський повіт, а за результатами підготувала статтю для збірки «Матеріали до українсько-руської етнології». У 1901 році Олена Радакова провела етнографічний опис українського населення Катеринославської губернії.
Систематично займатися наукою пані Олена не змогла, бо мала проблеми зі здоровʼям. У 1892 році вона захворіла на туберкульоз, часто їздила лікуватися до Європи. Після 1906 року подружжя Радакових переїздить до Ялти. 14 травня 1910 року Олена Петрівна померла внаслідок пневмонії, яка загострила хронічну хворобу. Її поховали на кладовищі Наришкіних у Місхорі (південний Крим).
Українська історикиня Наталія Мірза-Авакянц
Наталія Мірза-Авакянц народилася 24 вересня 1888 року в місті Бориспіль, яке тоді входило до Полтавської губернії. У 1934–1935 роках вона працювала та викладала в Донецькому інституті народної освіти (сучасний Луганський національний університет ім. Т. Шевченка). Її внесок докторка історичних наук Ірина Петренко називає вагомим та важливим для української історіографії 20–30-х років ХХ століття.
У період 1918–1924 років Наталія Мірза-Авакянц працювала в Полтавському вчительському інституті та на історико-філологічному факультеті Полтавського університету. З 1922 року стала аспіранткою кафедри історії української культури, з 1924 — професорка Харківського інституту професійної освіти. Після відновлення Харківського університету стала завідуючою кафедри історії України.
У 1918 році написала статтю «Твори Т. Г. Шевченка як матеріал при навчанні історії України». У 1920 році вийшла робота пані Наталії «Українська жінка в XVI–XVII ст.», а в 1922 — «Читанка з історії України».
У 1929 році вийшла її праця «Історія України у зв’язку з історією Західної Європи», в якій науковиця чи не перша в українській історіографії розглянула історію України в європейському контексті. У 1926 році видала «Нариси з історії суду Лівобережної України в другій половині XVII століття». У 1928 році випустила «Нариси з історії України». Значну увагу приділяла темі селянських повстань на Харківщині та Полтавщині.
У 1934 році Наталія Юстівна з родиною переїхала до Луганська, де влаштувалася в Донецький інститут народної освіти, який пізніше реорганізували у Ворошиловградський педагогічний інститут (сучасний Луганський національний університет ім. Т. Шевченка).
Тут вона активно включилася в навчальний процес, розробляла проблеми середньовічної історії України, Гетьманщини, вдосконалювала методики викладання. Однак пропрацювала в Луганську Наталія Юстівна недовго і в 1935 році повернулася до Києва.
Під час загострення радянських репресій Наталія Мірза-Авакянц піддалася критиці та відвертому цькуванню зі сторони комуністичної партії. Її роботи, в яких вона доводила факти самобутності та унікальності мешканців території України, висміювали та намагалися прибрати з полиць бібліотек. Попри свою нейтральну позицію до партії та намагання працювати, Наталію Юстинівну позбавили посади завідувачки кафедри історії України Київського державного університету.
У 1938 році Наталію Мірзу-Авакянц арештували та додали до реєстру активних членів контрреволюційної націоналістично-терористичної організації. Її піддавали тортурам, били, мучили, знущалися. Не витримавши знущань, вона зізналася в націоналістичній діяльності, дала свідчення. Досі невідомо дату, коли видатну науковицю було страчено. Невідоме й місце поховання. Тільки в 1959 році Наталія Мірза-Авацянц була реабілітована.
«Наталія Мірза-Авакянц зробила видатний внесок у вивчення історії Лівобережної України. Несправедливо забута та засуджена радянським режимом, хоча була авторкою багатьох значних історичних праць», — каже Олександр Набока.
Докторка історичних наук та археологиня Алла Моруженко
Алла Олексіївна Моруженко народилася 3 травня 1937 року в тодішньому Постишеві (сучасний Покровськ) Сталінської (Донецької) області. Закінчила історичний факультет Харківського університету, під час навчання брала участь у польових дослідженнях та експедиціях. Деякий час викладала історію в сільській школі, самостійно проводила археологічні дослідження стародавніх поселень лісостепних племен. Результатом стала кандидатська дисертація «Городища лісостепової Скіфії: (Історія будівництва оборонних споруд, осель та господарських споруд у VII—III ст. до н. е.)».
У 1970 році стала викладати в Донецькому державному університеті на кафедрі всесвітньої історії. Через чотири роки стала першою завідуючою новоствореної кафедри археології, історії стародавнього світу та середніх віків. Пізніше стала деканкою історичного факультету.
У 1990 році захистила докторську дисертацію «Історія населення лісостепового межиріччя Дніпра та Дона в скіфський час».
Під час своєї наукової діяльності Алла Моруженко досліджувала фортифікаційні споруди Більського городища, городища Полкова Микитівка, Книшівське городище. Керувала розкопками слов’янських могильників і поселення в селі Городному Краснокутського району Харківської області, експедицією Донецького державного університету, яка проводила розкопки курганів у Донецькій і Луганській областях, розкопками на Рутченківському полі в Донецьку, де були знайдені останки жертв терору 1930–1940 рр.. Про це йдеться в матеріалах Донецького обласного краєзнавчого музею.
Загалом науково-дослідницька група Алли Моруженко протягом 13 років вела археологічні обстеження Донеччини. Під її керівництвом було розкопано та вивчено понад 200 курганів. Серед унікальних знахідок світового значення — золотий виріб із Передерієвої Могили (село Зрубне Шахтарського району), на якому зображені скіфські воїни. Його знайшли в 1988 році.
Померла Алла Моруженко 18 лютого 1991 року.
Сучасний жіночий вимір наукового світу сходу України
Сучасна наукова діяльність України теж містить багато імен визначних дослідниць родом із Донеччини та Луганщини. Доцільно згадати їх у цьому матеріалі.
Віра Андріївна Просалова — українська філологиня і літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка та завідувачка кафедри теорії, історії української і світової літератури Донецького національного університету імені Василя Стуса. Членкиня Донецького відділення Наукового Товариства імені Т. Шевченка, Заслужена професорка ДонНУ ім. В. Стуса.
Ольга Василівна Борисова — докторка історичних наук, професорка кафедри історії України Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. Вивчала всесвітню історію, медієвістику, історію християнства та цивілізацій. Авторка робіт «Релігійний чинник у геополітичних устремліннях еліт України в добу Середньовіччя», «Історія християнства в Україні: Навч. Посібник», «Династичний і церковний потенціал Великого княжіння Київського як чинник експансіоністських зазіхань на володіння українськими землями (кінець XIII — середина XIV ст.)», «Зовнішня політика України: Навчальний посібник» та багатьох інших.
Надія Романівна Темірова — докторка історичних наук, професорка, виконуюча обовʼязки завідувача кафедри історії та археології ДонНУ ім. В. Стуса. Нагороджена почесним знаком «Відмінник освіти України» та Петра Могили, нагрудним знаком «За наукові та освітні досягнення», членкиня Донецького відділення Наукового товариства ім. Т. Шевченка та Національної спілки краєзнавців України. Є Почесним краєзнавцем Донеччини. Авторка наукових праць «Поміщики України у 1861–1917 рр.: соціально-економічна еволюція», «Історія України: найдавніших часів до середини XIV ст», «Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей», «Історія України: XVI — сер. XVIII ст».
Зінаїда Степанівна Сікорська — кандидатка філологічних наук, професорка Луганського національного університету ім. Т. Шевченка. Українська лінгвістка, протягом 10 років була деканкою факультету української філології ЛНУ ім. Т. Шевченка. Досліджувала старослвʼянську мову, діалектологію Луганщини, методику викладання української мови. Авторка «Українсько-російського словотворчого словника» (Київ, 1985, 1995), який містить близько 42 тис. слів. Авторка першого в слов’янському мовознавстві перекладного словотвірного словника. Також є співавторкою «Словника діалектної лексики Луганщини», що охоплює понад 3250 слів.
Ірина Вікторівна Стрелковська — докторка технічних наук, професорка, заслужена діячка науки й техніки України, почесна звʼязківиця України. Народилася в Донецьку, з відзнакою закінчила математичний факультет ДонНУ ім. В. Стуса. У 2010 році захистила дисертацію «Теорія та методи сплайн-апроксимації в телекомунікаціях», здобула ступінь доктора технічних наук. Авторка понад 168 наукових праць. Станом на зараз є деканкою факультету кібербезпеки, програмної інженерії та компʼютерних наук Міжнародного університету.
Олена Миколаївна Швед — докторка хімічних наук, професорка кафедри неорганічної, органічної та аналітичної хімії, в. о. директора навчально-наукового центру експериментальної хімії факультету хімії, біології і біотехнологій ДонНУ ім. В. Стуса. Заслужений вчитель України, Відмінник освіти України, нагороджена нагрудним знаком «За наукові та освітні досягнення». Авторка багатьох наукових праць із хімії, підготувала та читає курси «Органічної хімії» та «Основ стереохімії».
Тетяна Шендрик — докторка хімічних наук, професорка Інституту фізико-органічної хімії і вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка. З відзнакою закінчила хімічний факультет ДонНУ ім. В. Стуса. Вивчала хімію вугілля та вуглецевих матеріалів, докторська дисертація була на тему «Структура, фізико-хімічні властивості та перспективи енергохімічного використання солоного вугілля». Є авторкою понад 250 публікацій.
Звичайно, це не всі жіночі імена, які сьогодні гордо представляють науку Донецької та Луганської областей. В умовах повномасштабної війни з росією та вимушеної евакуації, науковиці сходу продовжують свою діяльність у різних сферах, водночас не забуваючи рідний дім і вивчаючи його навіть за сотні кілометрів.
Східний Варіант дякує кожній науковиці та дослідниці з Донецької, Луганської областей та всієї України, які своєю щоденною працею роблять нові відкриття та досягнення!
***
Інга Павлій
