Вишиванка Донеччини та Луганщини: яка вона та що значить для сходу України

До повномасштабного вторгнення Донецька та Луганська область активно долучалися до святкування Дня вишиванки. Як це відбувається сьогодні, читайте у матеріалі.

Історія вишиванки

Точний час появи вишиванок на території України невідомий. Але традиція вишивати сорочку в українських родинах нараховує вже сотні років. Вишиванка завжди мала особливе значення. Вона була оберегом, талісманом, прикрасою, маркером ідентичності. 

Орнаменти та кольори мали свій сенс. За ними можна було дізнатися вік, стать, сімейний стан та соціальний статус власника чи власниці. Як відомо, у кожному історичному регіоні України були свої орнаменти, за якими їх можна було відрізнити. Наприклад, на Закарпатті переважали різнобарвні вишивки, а на Слобожанщині була більш стримана палітра кольорів.

Як би росіяни не намагалися примусово віднести Донеччину та Луганщину до «руських земель», вишиванка руйнує їхні плани. Адже на територіях сходу України вишиванка була дуже розповсюдженим елементом одягу: як повсякденного, так і святкового. В росії ж, як відомо, замість вишиванок переважали косоворотки.

Раніше вишиванки вважалися справжньою розкішшю. Праця вишивальниць оцінювалася дорого, а на одну сорочку могло піти до пів року роботи. Тому такий одяг дуже цінували й берегли, одягали тільки на свята та для фотографій, а потім передавали в спадок дітям та онукам. На жаль, через радянські репресії далеко не всі сучасні українці мають спадкові родинні вишиванки.

Донецька та Луганська вишиванки також мають свої особливості та відмінності від інших регіонів України. У вишивках із Донецької області багато червоного кольору. Яскраві чорно-червоні  орнаменти на світлому фоні. Пишні квіти, цілі букети та дерева. Також зображували птахів. На весільних рушниках, наприклад, птахи сприймаються як елемент чарівності, казковості. Одним із найвпізнаванішим її елементом є троянда.

Вишивали на Донеччині різними техніками. Кольори ниток, якими вишивали жіночі та чоловічі сорочки, — традиційно червоний, чорний та білий. Прикрашали рукави, рідше коміри.

Особливістю луганських вишивок є поліхромні візерунки, виконані хрестиком, грубою ниткою, завдяки чому створюється враження рельєфності. Традиційним є поєднання різних за фактурою ниток, що також надає рельєфності. Тут здавна вишивали хрестиком та гладдю. А вміння цьому передавалося із покоління в покоління.

Зберегти донецьку вишиванку

Є безліч фотографій мешканців Донеччини та Луганщини ХІХ та XX століття, на яких вони вдягнені у вишиванки. Уже тоді українські сорочки використовували як маркер ідентичності. Раніше Східний Варіант розповідав історії деяких таких фотографій.

На цій фотографії посередині в українській вишиванці стоїть мама краматорчанки Тетяни Котенко — Ніна. Тоді їй було 15 років. Фотографія була зроблена під час її навчання в семирічній школі. Тепер ця світлина одна зі знакових у родині.

Тетяна розповідає, що в них у родині завжди були вишиванки. Багато чого не зберіглося. Але досі вона зберігає вишитий рушник своєї бабусі — Ольги Тищенко. Її ініціали «О» та «Т» вишиті на цьому рушнику. З ним Тетяна свого часу йшла до РАЦСу, коли виходила заміж.

Зберігається в сімейному архіві Тетяни вишиванка її батька Володимира. Це старовинна сорочка з геометричним орнаментом у білих, синіх та золотистих кольорах. Ці речі Тетяна цінує та зберігає. Адже це не просто памʼять, це — історія її родини.

На фотографії вище зображена Вікторія Пазинич. Вона була зроблена, коли Вікторія навчалася в Слов’янському педагогічному технікумі на виховательку. Її онука Вікторія Гончаренко, яка зараз проживає в Краматорську, пригадує, що в родині були вишиванки, проте не збереглися.

«Були вдома вишиванки, але вони були вже дуже старі, і зараз уже не збереглися. Я пам’ятаю, як бабуся мені вишиваночку робила. Памʼятаю, як розповідали, що на свята одягали вишиванки, для цього брали спеціальні чорні юбки. І в хлопців були свої вишиванки, не такі яскраві, але вишиті власноруч, це було дуже модно», — розповідає Вікторія.

Не всі знають, що на Донеччини є місто, яке має свою власну вишиванку. Це Волноваха. У 2018 році до Дня незалежності України майстриня з Волноваського району Людмила Савченко презентувала Волновасі вишиванку, у якій закодовані такі символи, як життя, сонце, дерево, зерно, ружа, ромашка, мак, дуб, волошка, барвінок.

Кожна літера являє собою вишитий символ, з яких можна прочитати «Волноваха». Пізніше цією вишиванкою прикрасили будівлю Волноваської районної адміністрації.

Нещодавно Східний Варіант розповідав, як донеччанка Тетяна Зез понад 10 років досліджує унікальні орнаменти старовинних українських вишиванок.

Уже будучи на пенсії, вона захотіла самостійно вишити чоловікові сорочку на його 50-річний ювілей.

І хоча в результаті вона вийшла замала для чоловіка, це поклало початок для нового хобі Тетяни, яке переросло в громадську організацію «Вишивка в одязі видатних українців».

Ознайомитися з історією Тетяни докладно можна тут.

Ініціативи на сході до Дня вишиванки

До повномасштабного вторгнення в містах Донеччини та Луганщини в День вишиванки проводили паради, акції, виставки, екскурсії. Влаштовували конкурси та майстер-класи. У школах влаштовували класні години, присвячені історії видатної української сорочки.

Через повномасштабну війну, окупацію та активні бойові дії більшість заходів проводити неможливо. Але переселенці зі сходу залюбки щороку приєднуються до Всесвітнього свята, одягаючи свої улюблені вишиті сорочки. На Донеччині деякі заходи проводять онлайн, а деякі навіть очно. Наприклад, минулого року слов’янські бібліотекарки долучилися до акції «Вишиваю собі оберіг».

Відомою в Україні стала волонтерська акція «Народжені у вишиванках». Її ініціаторкою стала Леся Воронюк, яка свого часу, будучи студенткою Чернівецького національного університету ім. Федьковича, заснувала свято Дня вишиванки. У Донецькій області акцію впроваджує Український розмовний клуб «Файно». Акція полягає в даруванні новонародженим діткам у пологових будинках вишитих власноруч льоль — їхніх перших вишиванок.

Український розмовний клуб «Файно» долучився до акції у 2017 році. Його голова Оксана Муравльова пригадує, як тоді Леся Воронюк надіслала на Донеччину декілька розпашонок. Оксана разом з іншими волонтерками вирішили відшити власноруч більше льолей, щоби подарувати їх усім діткам, які будуть у пологовому будинку.

З кожним роком кількість вишитих розпашонок збільшувалася: у 2018 — 50, у 2019 — 100, у 2020 — 400, у 2021 — 300. Окрім дарування діткам у пологових будинках Донеччини, вишиті розпашонки відсилали до Києва, Львова, Тернополя, Бережан, Хмельницького, а також до США, Чехії, Латвії. У 2022 році через повномасштабне вторгнення росії акцію провести не вдалося, але наступного року волонтерки відшили 1236 розпашонок, які розіслали в 32 міста України.

«Для мене вишивка — це життя. Якщо чесно, то вишивка мене витягла з лікарняного крісла. У 2012 році в мене була онкологія. Мені казали, що я не піднімуся, що проживу тільки 5 років. Самі розумієте, як це було. І я почала вишивати: рушнички, ікони. Я вишивала, і це повернуло мене до життя. А коли почалася війна, ми з дівчатами вишивали нашим хлопцям рушнички: з тризубом, з оберегами, з калиною.

За рік ми вишили 400 метрів рушникового полотна й подарували нашим захисникам. І вони нам дякували, носили їх біля серця. А нам було приємно, знати, що їх захищають ці рушнички», — розповіла Оксана Муравльова.

***

Вишиванка — невіднятний символ Донеччини та Луганщини. Вона поєднує їхню історію та сучасність. Розповідає історії людей, які жили тут багато років тому, і які живуть зараз. У цей день згадуймо й цінуймо нашу національну сорочку, як символ ідентичності та єдності українського народу.