Тетяна Жук
Ціна "чорного золота". Чим живуть шахтарі Донбасу і яке майбутнє чекає вугільні шахти
Величезні заборгованості по зарплатах, скорочення, закриття шахт, страйки та мітинги. Сьогодні вугільна галузь як на підконтрольній, так і на непідконтрольній частині Донецької та Луганської областей переживає глибоку кризу. І багато шахтарів залишилися без засобів до життя. «Східний варіант» дізнався, що ж відбувається з українським вуглевидобутком, чому не видно результатів реформ і чого Україні потрібно повчитися у європейських країн
Німеччина закрила останню шахту у 2018 році, Великобританія — у 2020, в Польщі та Чехії вуглевидобуток поки живе, але ці країни вже йдуть шляхом декарбонізації. Колись його треба буде пройти й Україні.
Яке це буде і що чекає на шахти та шахтарів — поки незрозуміло. Як на підконтрольній українській владі території, так і на непідконтрольній, вугільна галузь зазнає величезної кризи.
До Дня шахтаря «Східний варіант» поспілкувався з експертами та працівниками вуглевидобутку регіону про майбутнє галузі.
Шахти в ОРДЛО доживають останні роки
Сьогодні шахтна промисловість в ОРДЛО переживає гостру кризу. За даними «Східної правозахисної групи», за останні роки на вугільних підприємствах окупованої Луганщини було скорочено 25 тисяч робочих місць, а на аналогічних підприємствах окупованої Донеччини — 10 тисяч робочих місць.
Це викликало хвилювання місцевих шахтарів. У містах Донбасу, де шахти фактично є містотворчим підприємством і робочої альтернативи немає, втрата доходу відчувається особливо гостро.
Шахти Донбасу завжди були дотованими. Влітку 2014 року тодішній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк заявив, що загальний обсяг дотацій вугільної галузі у двох областях становить 34 мільярди гривень.
«Галузь дотували, тому що таким чином забезпечувався цілий комплекс робіт. Вугільна промисловість — це не тільки шахти. Це заводи гірничошахтного устаткування, це технікуми, це навчальні пункти. Завдяки цьому жив регіон — вугілля продавалося, шахтарі витрачали зарплати, платилися податки. Україна, можливо, втрачала гроші, але зате не було соціальної кризи», — розповідає співзасновник «Східної правозахисної групи» Павло Лисянський.
Він також говорить, що попри дотації, в Донецькій і Луганській областях були й прибуткові вугільні підприємства.
Після окупації Донбасу все змінилося. Люди почали стрімко втрачати роботу, а шахти — закриватися. За словами Лисянського, тільки за 2020 і неповний 2021 рік в ОРДЛО закрилося приблизно 45 шахт.
«Україна завжди працювала на перспективу. Щоб щось добути, необхідно йти в гірничі виробки, нарізати ці вугільні ділянки. Це все було підготовлено, вкладати гроші не потрібно було. Тобто, Україна у 2014 році зробила таку базу, що окупаційна влада, не вкладаючи туди ні копійки, досі видобуває звідти вугілля. Ті шахти, на яких запаси вони вже виробили, просто ліквідували», — пояснює Лисянський.
За його оцінками, шахтна галузь проживе ще два-три роки, оскільки Росія не готова вкладати гроші в подальше розроблення шахт.
«Замість підвищення краще б виплатили борги»
У новинних пабліках інформагентств «ЛДНР» напередодні Дня шахтаря почали з'являтися новини про те, що ватажки «республік» вітають гірників із професійним святом. У коментарях люди сприймають вітання скептично.
З одним з коментаторів поспілкувався «Східний варіант». Дмитро (ім'я змінено на його прохання) пропрацював на шахті імені Засядька трохи більше 10 років. Зарплату там не виплачують з травня.
«Вже три місяці ми не отримуємо грошей. Крім того, у деяких є борги за минулі роки, може за 2017 рік і так далі. Не знаю, на що вони сподіваються… Може думають, що ми забудемо», — розповідає Дмитро.
Водночас в «ДНР» обіцяють підвищити шахтарям зарплати. Наприклад, гірничі робітники очисних вибоїв і прохідники отримуватимуть, як мінімум, 40 тисяч рублів, а з 1 січня — 50 тисяч рублів.
«Ну, знаєте, як кажуть — обіцяного три роки чекають, а на четвертий забувають. А навіть якщо і ні, то людей такими новинами тільки дратують. Спочатку б виплатили заборгованості, а потім би вже обіцяли золоті гори», — не вірить сказаному чоловік.
На питання, навіщо це робиться, Дмитро припустив, що таким чином місцева «влада» намагається утримати шахтарів, щоб ті не їхали в Росію.
«В останні роки люди стали масово виїжджати. Працюють вахтовим методом. Молодим хлопцям навіть спеціально дзвонили з Росії, кликали працювати туди в шахти. Не знаю, звідки у них номери, але факт, що кільком подзвонили та запросили працювати», — розповідає шахтар.
У шахтарських групах в «ВКонтакте» люди скаржаться, що перед професійним святом не зможуть купити продукти до столу. Заборгованості із зарплати залишилися ще за червень, причому невиплати досягають 75% від усього заробітку.
Ці ж групи рясніють оголошеннями про пошук шахтарів до Воркути.
Надважка робота
Шахтарі, які працюють на підконтрольній Україні території, переживають схожу ситуацію. Кілька тижнів тому вони вже погрожували перекривати дороги державного значення, якщо зарплати не виплатять.
«Зарплату давали шматками», — згадує шахтар з Вугледара Володимир. Він звільнився з роботи у 2020 році, коли ситуація з невиплатами досягла піку.
Володимир розповідає, як дружини шахтарів виходили та перекривали дороги, вимагаючи виплатити зарплати.
«Тоді не було за що годувати дітей. Особливо ті сім'ї, у яких дружина в декреті. Спасибі, що у когось город був або батьки допомагали», — розповідає Володимир.
Зараз Володимир перебивається випадковими заробітками, їздить в інші міста на, як він каже, «шабашки» — допомагає з будівництвом і ремонтом будинків.
Каже, що міг би повернутися на шахту, якби була гарантія стабільної заробітної плати.
«Тільки я знаю, що так завжди було. І в перебудову зарплати не виплачували, і в “двотисячних” люди перебивалися на хлібі та воді. Не на це шахтарі заслуговують. Робота надважка і, головне, небезпечна», — додає Володимир.
За зарплатою — через суд
На жаль, шахтна галузь на підконтрольній українській владі території також опинилася в складному становищі.
Восени 2019 року президент Володимир Зеленський доручив Кабміну амбітне завдання — реформувати вугільну галузь. З того часу пройшло майже два роки. Зараз в Україні говорять про енергетичну реформу загалом, але ці розмови викликають побоювання у шахтарів.
На підконтрольній території залишилися 33 вугільні шахти, що діють. Держава планує частину з них передати Центренерго і приватизувати. Ті, що виявляться зовсім непривабливими для інвесторів, передадуть державі. І тоді вони пройдуть процедуру ліквідації.
Проблема в тому, що потужності вуглевидобутку вже дуже застарілі та неефективні. Вік більшості українських шахт перевалив за піввіковий рубіж. Собівартість видобутку вугілля виявляється набагато вище, ніж його ціна на ринку.
Збиткові шахти не в змозі виплачувати борги з заробітних плат і мають мільярдні заборгованості з електроенергії.
За допомогою зі стягнення заборгованості шахтарі звертаються до правозахисних організацій, часто навіть виграють суди. Але рішення суду на користь позивача ще не означає, що гроші виплатять.
Директорка «Східної правозахисної групи» Віра Ястребова розповідає, що часто навіть проста спроба вимагати на підприємстві довідки про заборгованість перетворюється для шахтарів на випробування, де їх ганяють по кабінетах.
Коли доходить до виконання судових наказів, це затягується на роки. Буває так, що шахта, розташована на окупованій території, перереєстрована на підконтрольній. Але знайти її директора, щоб подати адвокатські запити або поставити питання нереально.
До того ж невиплата зарплат тягне за собою багато інших проблем.
«Тут справа стосується не тільки самої заробітної плати, а ще й всіх відрахувань до страхових фондів. По суті зі страхового стажу людина недоотримала за весь цей період», — пояснює Віра Ястребова.
«Профспілкові лідери там би просто сиділи»
Попри схожість ситуації між шахтарями підконтрольної та непідконтрольної території України, в ній все ж є разючі відмінності.
Наприклад, на підконтрольній Україні території шахтарі можуть сміливо страйкувати тижнями. У ОРДЛО подібний протест швидко придушується.
Павло Лисянський підкреслює, що вищеописані судові процеси зі стягнення заборгованостей в ОРДЛО були б просто неможливі.
«Суди “ЛДНР” навіть не приймають позови про заборгованість із виплат», — каже правозахисник.
Проте, українським шахтарям все ж вдається домогтися виплат. За словами Лисянського, в цьому допомагають лідери профспілкового руху та омбудсвумен України з прав людини Людмила Денисова.
Так, наприклад, в середині серпня профільним підприємствам було направлено 653 тисячі гривень на часткове погашення заборгованостей з заробітної плати.
У цьому і є відмінність підконтрольної частини України від «республік».
«Профспілкові лідери там [в «ЛДНР»] вже б просто сиділи», — резюмував Лисянський.
Шанс на трансформацію галузі
Закриття шахт і перехід енергетики на екологічно чисті альтернативи — це далеко не новий тренд у світі. Колись всі ці болючі процеси трансформації проходили й держави ЄС.
Вони поставили собі конкретні дати, коли буде припинено видобуток і використання вугілля. До речі, використання вугілля — це одна з основних причин, що впливають на викиди парникових газів і зміни в повітрі, що впливають на здоров'я людей.
Як вже говорилося вище — для багатьох держав вугільні підприємства — це моноіндустрія. Все починається з шахт і ними ж і закінчується.
«Якщо підприємство закриється, це буде удар по економіці регіону. Пропадуть робочі місця, будуть закриватися місцеві лікарні, школи, магазини… Тому що шахти — це не тільки шахтарі, але і їх родини», — пояснює керівник відділу енергетики організації «Екодія» Костянтин Криницький.
Як приклад він наводить міста Донбасу, де шахти закрилися понад 10 років тому і де відтоді нічого особливо не змінилося, і де з того часу міста повільно згасають.
«З іншого боку, за останні півтора-два роки були й позитивні зміни. Був створений координаційний центр з питань трансформації вугільних регіонів. А зараз Міністерство енергетики готує програму трансформації вугільних регіонів до 2030 року. Ця програма повинна містити відповіді на питання про те, що робити з місцевим населенням, як розвивати місцевий бізнес тощо», — розповідає Костянтин Криницький.
До речі, торік було підписано енергетичне партнерство з Німеччиною, в рамках якого остання буде консультувати Україну. Німеччина має 60-річний досвід трансформації вугільної галузі.
Також було обрано два міста, де буде реорганізовано шахтне виробництво. Це Червоноград (Львівська область) і Мирноград (Донецька область). Про результати цього проєкту можна буде говорити пізніше.
Костянтин Криницький також визнає, що це складний процес, що може тривати десятиліття. Але водночас зрозуміло, що чим раніше Україна чітко позначить курс змін і почне реалізацію, тим простіше буде в майбутньому.
«Це дуже широке поняття. Якщо замінити шахту на іншу монопромисловість, наприклад екологічно чисту, то це буде дуже нерозумно. Це знову підв'язує регіон під одне підприємство», — каже Костянтин.
Але він підкреслює: не варто узагальнювати, адже кожне місто індивідуальне, тому обговорення його майбутнього має відбуватися у форматі широкого діалогу.
Громадська організація «Екодія» провела опитування «Майбутнє справедливої трансформації в Україні: сприйняття в шахтарських містечках». Згідно з відповідями, більшість людей вкрай негативно відреагує на закриття шахт.
Але якщо це все ж станеться, то серед можливих напрямків розвитку люди відзначають: промисловість (виробництво плитки, цегли), агросектор, харчова промисловість, фабрика з виробництва посуду та швейних виробів, перероблення сміття, виробництво обладнання для отримання альтернативної енергії.
«Але ідеального шаблонного рішення не існує. Кожне місто індивідуальне, потрібно розглядати його потенціал окремо», — говорить експерт.
Він переконаний: для найкращих результатів потрібно консультуватися з місцевим населенням, адже ніхто так добре не розуміє контекст розвитку регіону, як самі люди.
На запит «Східного варіанту» про те, що очікує вугільну промисловість в майбутньому, в Міністерстві реінтеграції відповіли, що 18 серпня 2021 року уряд ухвалив «Стратегію економічного розвитку Донецької та Луганської областей» до 2030 року.
Стратегією передбачено фінансовий і технічний аудит вугільних підприємств, розвиток шахт, які не будуть ліквідовані, а також ліквідацію нерентабельних шахт з подальшим водовідведенням шахтних вод. Рентабельні шахти будуть приватизовані.
Міжнародний досвід
Зараз Україні важко усвідомити, що потрібно зважитися на перехід до альтернативних джерел енергії й водночас не залишити людей без роботи, але цей шлях свого часу пройшли різні країни Європейського Союзу.
Так, у Франції спиралися на соціальні плани, які починали діяти за два роки до закриття шахт. Шахтарям підшукували роботу заздалегідь.
А в Нідерландах після закриття останньої шахти в країні взялися за будівництво на місцях шахт житлових і промислових комплексів.
У Польщі шахтарів спробували переформатувати в малих підприємців.
Також в Польщі, як і в Німеччині, Румунії та Чехії усвідомили, що шахтарським регіонам для розвитку необхідна додаткова стимуляція — введення податкових пільг.
Є надія, що цей досвід перейме й Україна.
«Була створена платформа трансформації вугільних регіонів Західних Балкан і України. Це була ініціатива ЄС та Світового банку. Її мета — поділитися досвідом між країнами ЄС і країнами Європи, які не входять до ЄС. Також там передбачається фінансування пілотних проєктів з трансформації», — доповнює експерт.
Де шукати підтримку?
Контакти правозахисників і профспілок
✅ Східна правозахисна група
тел: +38 (099) 766 04 44
пошта: [email protected]
✅ Правозахисна група «СІЧ»
тел: +38 (068) 762 00 09
пошта: [email protected]
✅ Незалежна профспілка гірників України
тел: (044) 287 33 38
пошта: [email protected]
Проєкт реалізується онлайн-виданням "Східний Варіант" за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
12419
