Боровся за український Донецьк. 10 років тому загинув активіст Дмитро Чернявський

У 2014 році почалася війна росії проти України. Спочатку проросійські силовики окупували Крим, а потім почали свою «операцію» окупації на Донеччині та Луганщині. Але українські міста показували супротив. Мешканці Донецька з осені 2013 року виходили на мітинги на підтримку Євромайдану, а з 1 березня 2014 року мирні акції набули нового сенсу — показати завезеним проросійським «активістам», що Донецьк — це Україна.

Та з кожним днем на мирних мітингах ставало все небезпечніше — проросійські сили нападали на українських мітингувальників. 13 березня під час однієї з акцій загинув український активіст Дмитро Чернявський.

З дитинства виступав проти несправедливості

Дмитро Чернявський народився в селі Хромове Бахмутського району. Батько був працівником заводу, мати має інвалідність 3 групи. Після школи вступив до Донецького національного університету на обліково-фінансовий факультет. Тоді й почалася його активна громадська діяльність.

Мама Дмитра Людмила розповідала, що у два роки хлопець малював звірів і кожен із них мав синьо-жовтий прапорець, робив із кольорового паперу прапор і бігав із ним по хаті. А коли виріс, то ходив із прапором України вже в Донецьку.

Дмитро дуже хотів навчатися в українському класі, але в школі, куди він вступив, усі класи були російськими. З дитинства хлопець захоплювався історією — особливо «Історією України» Ореста Субтельного. Але у їхній школі історію викладав комуніст. Діма з ним часто сперечався і ніколи не мовчав.

У Донецьку, уже будучи студентом, Дмитро долучився міської організації ВО «Свобода». Її очільник у ті роки Артур Шевцов розповідає, що за іронією долі з Дмитром вони познайомилися на тому місці, де потім бачилися востаннє — на центральній площі Донецька. Після вступу до організації Дмитро активно долучився до роботи. Спочатку був скарбничим, а потім очолив пресслужбу. Хлопець допомагав у проведені патріотичних заходів: у пам’ять Голодомору, на честь Героїв Крут тощо.

Восени 2013 року донецькі активісти долучилися до мітингів на підтримку Євромайдану. З перших чисел березня в місті почалися проросійські мітинги з людьми, які не орієнтувалися в Донецьку та постійно питали «Как пройти к Центральной площади?» та «Где тут обменять рубли на гривны?».

У відповідь на це донецька інтелігенція почала збиратися на центральних вулицях з українськими прапорами та гаслами. На мітингах 4 та 5 березня Дмитра Чернявського не було, він був на сесії у Львові. Повернувся до міста він за день до своєї загибелі — 12 березня.

Артур Шевцов каже, що ситуація нагніталася з кожним днем. «Чоловічки» не хотіли йти на контакт та були дуже агресивно налаштовані. З перших днів вони провокували українських активістів та намагалися зав’язати бійки.

Під час бійки Дмитра вдарили в живіт ножем

Активістка Євромайдану в Донецьку та подальших мітингів Катерина Жемчужникова розповіла, що після того, як російські «менеджери» побачили масову акцію 5 березня, то злякалися. Адже це не відповідало їхньому запланованому сценарію. Тому на наступні акції вони кинули більше проросійських сил. Уже тоді атмосфера загрози висіла в повітрі, людей залякували.

Для мітингу 13 березня були сформовані загони самооборони. Туди входили активісти ВО «Свободи», вболівальники футбольних клубів та інші патріотично налаштовані донеччани. Усі розуміли, що у той день потрібно буде давати відсіч силою. Дмитро Чернявський також долучився до самооборони.

У запланований час українські активісти зібралися на мітинг на площі Леніна. Там уже була купа народу. Площа була розділена на дві частини, посеред якої стояв міліцейський кордон. З одного боку були українські мітингувальники, а з іншого — невідомі «чоловічки». «Чоловічки» кидали в мітингувальників яйця, каміння та скляні пляшки.

«А потім сталося наступне. Кордон міліції просто кудись зник. Чи вони втомились, чи їм сказали піти. Та в один момент на площі опинилися тільки ми та ці чоловіки по інший бік. Ситуація напружувалась. До нас уже вони по два-три чоловіки підбігали, намагалися провокувати. Ми не реагували. Після виконання гімну та начебто закінчення акції ми затрималися на 15 хвилин, бо на сцену знов вийшов якийсь оратор. А далі ці чоловічки просто починають перти на нас», — пригадує Артур Шевцов.

Самооборона почала стримувати натовп «чоловічків». Дмитро теж був серед них. Але за хвилину оборону прорвали. Зʼявилися міліціонери та сказали українським мітингувальникам сідати в автобуси «пазіки», щоб їх вивезли. Артур каже, що така ж ситуація була 5 березня, міліціонери тоді вивезли активістів із сутички. Тому й цього разу учасники мітингу, у тому числі самооборони, повністю заповнили автобуси. Але вони нікуди не поїхали, адже виявилося, що за кермом нікого не було. 

Автобуси оточили «чоловічки». Почали бити вікна, закидувати балончиками зі сльозоточивим газом. Хлопці, у тому числі й Дмитро, почали вибиратися з автобусів. Почалася бійка. В один момент хаосу Дмитра поранили в живіт ножем. Він впав на рейки та лежав, залитий кровʼю. Викликали швидку, та вона не змогла проїхати через затори — рух у центрі міста ніхто не перекрив, попри масові мітинги.

Пів години хлопець не отримував жодної допомоги. Коли приїхала швидка, лікарі забрали його в лікарню. Однак дорогою туди він помер.

«Є чутки, що загинуло більше людей у той день. Але підтверджено тільки Дмитра», — говорить Артур Шевцов.

Винуватців так і не було знайдено

Артур Шевцов розповідає, що після 13 березня міліція стала «удавати», що шукає вбивць Дмитра Чернявського. А серед фотографій підозрюваних на своєму сайті міліціонери виклали фотографію самого Дмитра. Це просто не вкладалося в голові.

Протягом наступних років посадовці називали декількох підозрюваних у загибелі Дмитра. Але наразі справа так і не розкрита, вбивць не знайдено.

Мама Дмитра, Людмила Чернявська, розповідала, що після загибелі її сина до них у квартиру прийшли міліціонери. Забрали два комп’ютери та флешки з фотографіями. Вона дотримується думки, що їм не було вигідно розслідувати цей злочин.

Патріот та Герой України

Після смерті Дмитра проросійські «змі» перекручували інформацію та розповідали, як нібито українці в центрі міста вбили прихильника «русского мира», розповідає Катерина Жемчужникова.

Церемонія прощання з Дмитром пройшла 15 березня. Декілька сотень людей прийшло, щоби попрощатися з ним та віддати шану. 

Посмертно Дмитро був ушанований найвищої партійної відзнаки ВО «Свобода» — «Золотий знак Свободи». 20 лютого 2015 року Дмитро отримав звання Герой України з орденом «Золота Зірка» «за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності».

Памʼятаємо своїх Героїв!

***