«Це центр, який обʼєднує переселенців»: як на Київщині зберегли будинок Луганщини другої половини XX століття

Східний Варіант показує та розповідає, якою була луганська хата 60–70-х років XX століття.

Що приховує соціалістичне село України

У 1976 році Рада Міністрів Української РСР доручила Академії наук УРСР, Держбуду, Українському товариству охорони памʼяток історії та облвиконкомам виявити характерні для кожної області зразки народної архітектури. Наступного року облвиконкоми мали встановити на території музею народної архітектури копії відібраних архітектурних споруд та інтерʼєрів. Так зʼявилася виставка «Соціалістичне село».

Для презентації Луганської області прийняли рішення побудувати точну копію будинку з села Кримське Словʼяносербського району. Прототип будинку належав Анатолію Вороньку, який працював у селі столяром.

Будинок великий, світлий. З власним двориком, окремими кімнатами, комунальними зручностями (газ, вода, парове опалення, каналізація, телефонний зв’язок). Три житлові кімнати (зала, дитяча, спальня), кухня, веранда, коридор, туалетна та ванна кімната, а ще комора й невелика тераса на вході.

Споруда мурована з білої полуторної цегли з розшивкою. Карнизи виділені орнаментальним візерунком, утвореним рядком цегли. Приміщення мають зручне розташування — поруч із дитячою кімнатою та спальнею розташований розділений санвузол.

Розміри кухні дозволяють використовувати її ще і як їдальню. Поруч двері в комору. Злами кухонної стіни утворюють три вмуровані шафи, які широко використовувалися раніше в побуті.

Простора засклена веранда має вхід до комори та просторого коридору, який зʼєднує всі приміщення та санвузол.

Довгий час будинок не експонувався, розповідає завідувачка відділу обліку музейних фондів Лілія Плєшакова. І тільки у 2022 році тут провели ремонт, побудували експозиції з визначними для Луганщини речами побуду і відкрили будинок для відвідувань. Офіційне відкриття пройшло 3 червня 2023 року — на 85-річчя з дня утворення Луганської області.

Будинок, який розповідає історію регіону

На одному з вікон веранди луганського будинку розвісили фотографії подій 2014 року. Коли російська федерація розпочала війну проти України та окупувала частину області, то масово обстрілювала цивільні будинки, міську інфраструктуру, військові частини.

На противагу ним навпроти є ще фотографії, але сповнені надії та віри. Це світлини з українських мітингів у Луганську, які проходили навесні 2014 року. Тисячі небайдужих громадян виходили на площі з державними прапорами та гаслами, щоби показати: «Луганщина — це Україна».

Лілія Плєшакова каже: поруч із цими світлинами ще є вільне місце, але вже для нової історії. Історії про деокупацію та відновлення регіону, в яке вірять усі луганці.

У веранді гостей зустрічає мапа Луганської області, вона майже вся вкрита булавками. Їх залишають самі луганці — так помічають місця, звідки вони приїхали. Лілія Плєшакова каже, що кожен та кожна, хто сюди приходить, залишають свої помітки. Цю мапу вони вже не раз змінювали, коли там не залишалося вільного місця.

Веранда вкрита банерами про історію області та її визначні місця. А далі — вхід у комору, де представлена експозиція «Зерна памʼяті». Вона розповідає про предмети кінця ХІХ — початку XX століття, які привезені з Луганщини.

Поруч зі входом у комору гостей уже зустрічає манекен у жіночому національному одязі. Увесь стрій свого часу був виявлений на Луганщині. Поруч із ним на підлозі стоїть кошик з лози початку XX століття. У ній — засушений полин та колосся пшениці.

Комора ж уся заставлена різноманітними предметами побуту луганців кінця ХІХ — початку XX століття.

Серед них знаряддя праці: прядка, веретено, лопата для хліба, рогач, деревʼяне відро, рубель чесало, копистка, коряк, ложка-черпак, салотовка, маслобійка, сито, праска, а ще шахтарська лампа й кайло.

Є предмети побуту: горщики, макітри, миски, ложки, половник, соломʼяник, ковбашка, солянка, макітерка, макогін, колиска, валіза.

У кутку стоїть ікона «Бог-Отець».

Стіни прикрашені вишитими рушниками з узорами, характерними для Луганщини.

Особливу увагу привертають давні фотографії луганців із луганських фотомайстерень.

«У нас є фотокопії луганських фотомайстерень Уманського, Юхнова, лисичанського Лур'є та інших регіональних майстерень, на яких зображені місцеві жителі в національному українському вбранні. Це пряме свідчення, що на Луганщині жителі ходили в строю, характерному саме для української культури», — розповідає Лілія Плєшакова.

Виставка називається «Зерна памʼяті» не просто так. Лілія ділиться, що дійсно ніби по зерниці збирала всі ці речі, які символізують Луганщину:

«Ця виставка стосується 60–70 років минулого століття. У ті роки не можна було нічого українського, не можна було ікон тримати в хаті, чи щось таке, що відрізнялося б від радянського стандарту. Але ми бачимо, що українці на Луганщини все одно мали свій побут, який притаманний саме українській історії та традиції».

Усе наповнення будинку символізує Луганщину

Та не тільки експозиція «Зерна памʼяті» символізує Луганщину в цій хаті. Інші кімнати наповнені побутовими речами, які, здавалося б, були в кожному луганському будинку. Але зараз, коли міста та села області зруйновані та під контролем ворога, вони стають неоціненими експонатами, які нагадують про дім тим, хто його давно покинув.

Вітальня велика та світла. Ліворуч ліжко, крісло з гітарою, магнітофон, телевізор, годинник та програвач. Декілька тумбочок. Головний елемент, який за радянських часів вважався показником заможності — велика стінка-шафа, у якій одночасно зберігали й сервіз, й одяг. Усі меблі звідси виготовлені на Ворошиловградській (Луганській) фабриці.

Посуд із червоного скла — з Попаснянського скляного заводу.

Посеред кімнати поруч із валізами стоїть баян. На ньому надпис — «Кремінна», де він і виготовлявся.

Лілія Плєшакова розповідає, що таких баянів свого часу випустили з надлишком. І коли фабрика зачинилася у 1990-х роках, ще два роки баяни з Кремінної продавалися в Україні та за її межами.

«Те, що тут гітара та ноти, я теж повʼязую з певними подіями та людьми. Ось тут на фотографії мій дід Семен Павлович. Він самостійно вивчив музикальну грамоту й до такого рівня, що керував оркестром. Тут поруч ще фотографія моя та нашої родини. Тому для цієї виставки я знаходила не лише символічні речі Луганщини, а ще й залишила частинку себе», — ділиться Лілія.

Сьогодні луганська хата одна з найпопулярніших серед відвідувачів, каже Лілія. Коли регіон майже весь окупований російською федерацією, переселенці приходять сюди, щоб відчути себе, як вдома.

«До нас приходять переселенці, представники міських та селищних адміністрацій. І багато хто говорить: «Ой, це прямо як було в мене вдома!». Цей будинок зараз — це центр, який обʼєднує наших переселенців», — каже Лілія.

Окрім Луганської області, у виставці «Українське село 60-х — 70-х років XX століття» можна побачити будинки всіх інших регіонів країни: від Закарпаття до Донеччини, від Київщини до Криму.

Адреса музею: м. Київ, вул. Академіка Тронька, 1.

Офіційний сайт: https://pyrohiv.com

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

***