Від повітряних кульок до розвиваючих ігор: як переселенка з Донеччини створює бізнес на Полтавщині
Пропозиція руки й серця, яку чоловік Юлії зробив серед стін, прикрашених повітряними кульками, стала поштовхом для початку власної справи. Та повномасштабне вторгнення підштовхнуло жінку до зовсім іншого напрямку — власного виробництва розвиваючих ігор для дітей. Своєю історією вона поділилася зі Східним Варіантом.
Юлія Білик народилася в селищі Донське Волноваського району на Донеччині. Життєвий план здавався сталим: Донецький економічний технікум, потім університет економіки та торгівлі за спеціальністю «облік та аудит». Професія бухгалтера — стабільна, затребувана, з чіткими правилами. Але доля підготувала інший сценарій.
У 2013 році, коли Юлія закінчувала університет, чоловік освідчився їй у дуже незвичний спосіб. Він не приніс квітів — замість цього надув безліч різноколірних кульок і прикрасив ними стіну. А кульмінацією стала велика кулька-сюрприз: всередину він поклав конфеті, і в момент, коли промовив заповітні слова, кулька лопнула, засипавши кімнату яскравими блискітками. Цей романтичний жест став несподіваним поштовхом до нової справи.
«Потім чоловік побачив в інтернеті відео, як з ними працювати. Це його зацікавило, і він запропонував розпочати власну справу. У відповідь я просто розсміялася, але він наполягав», — згадує Юлія.
Перші кроки в аеродизайні
Онлайн-курси, спроби й помилки, перші зіпсовані фігурки — поступово хобі перетворилося на справжній бізнес. Подружжя почало з простих композицій: квіточки, іграшки для дітей. Невдовзі з'явилися перші замовлення на оформлення дитячих свят і днів народження.
До 2014 року справа вже переросла у налагоджений бізнес із широкою клієнтською базою. Чоловік займався пересувними атракціонами, а Юлія спеціалізувалася на створенні повітряних композицій. Замовлення надходили на весілля, випускні в школах, масштабні корпоративні заходи у Донецьку та області.
Клієнтська база росла, репутація зміцнювалася, сімейний бізнес приносив стабільний дохід і задоволення від творчості.
Перші випробування
Весна 2014 року перекреслила всі плани. Проросійські мітинги в Донецьку та подальша окупація частини області змусили відмовитися від роботи. Донське перетворилося на прифронтову територію — з'явилися блокпости, військова техніка, постійне відчуття небезпеки.
"У 2014 році ми не отримали жодного замовлення. Пів року люди нічого не святкували — боялися, все завмерло", — пригадує Юлія.
Але життя поступово відновлювалося. Вже на початку 2015-го люди почали намагатися жити звичайним життям. Чоловік їздив селами з пересувними атракціонами. Особливо рятували грецькі поселення Приазов'я — там традиційно проводили яскраві фестивалі.
Одним з них було Мега Йорті — масштабне свято збереження культурних традицій. Сім'ю підприємців запрошували з батутами, надувними атракціонами, солодкою ватою та, звісно, повітряними кульками.
"Якось призвичаїлися, навчилися працювати в нових умовах", — констатує жінка.
Так і жили до лютого 2022 року.
Коли «тиждень» став «назавжди»
Ранок 24 лютого змінив усе. Чоловік поїхав до Волновахи на ринок і передзвонив:
«Дуже сильні обстріли. Усі торговці пакують речі й виїжджають. Давай і ми поїдемо на тиждень до твоїх рідних на Полтавщину».
Юлія зібрала дітей, склала у сумку речі «на тиждень» — і сім'я виїхала. Батьки вирішили залишитися вдома. Події розвивалися настільки швидко, що побачитися більше не вдалося.
Село Манжелія на Полтавщині зустріло переселенців тепло. Місцеві допомогли речами для дітей і продуктовими наборами. Але серце рвалося на Донеччину. Дуже хотілося додому, депресія була шалена. Ще й постійні обіцянки про «два-три тижні» підживлювали надію на швидке повернення.
Щоб упоратися з відчаєм і водночас допомогти іншим, жінка створила телеграм-канал «Допомога для переселенців». Збирала й поширювала інформацію про гуманітарну та фінансову підтримку. Сьогодні там понад 21 тисяча підписників — канал став справжньою підтримкою для тисяч людей у схожій ситуації.
Від ідеї до бренду
Після переїзду повернутися до аеродизайну на новому місці Юлія не змогла. Кілька разів вона прикрашала повітряними кульками святкові заходи в місцевому садочку й школі Манжелії, але не наважилася розпочинати цей бізнес на Полтавщині повноцінно.
Натомість вона згадала про давню ідею, яку встигла протестувати ще до повномасштабної війни: розвивальні ігри для малюків на липучках і альбоми з маркерами на водній основі. Ця думка народилася з власного материнського досвіду — Юлія шукала якісні освітні матеріали для своїх дітей.
«Я сама придумую дизайн, друкую, ламіную, вирізаю деталі. Діти можуть гратися й тренуватися безліч разів. Якщо написав неправильно — стер серветкою і спробуй знову», — пояснює майстриня.
Спочатку Юлія тестувала одиничні примірники, які дарувала знайомим мамам. Отримувала відгуки, спостерігала, як діти захоплено граються. Коли переконалася, що продукт подобається не тільки малечі, але й батькам, вирішила розвивати ідею серйозніше.
Поступово проєкт перетворився на бренд «Ліпка Плей». Виробництво залишалося повністю ручним і вимагало неабиякого терпіння. Але попит зростав — замовляли мами, дитячі садочки, благодійні організації.
Паралельно з розвитком бізнесу Юлія активно займалася самоосвітою. Самостійно опанувала маркетинг, проходила онлайн бізнес-тренінги, вчилася просувати продукцію у соцмережах. Отримала водійські права за програмою підтримки переселенців, адже логістика в селі була справжньою проблемою.
"Я дуже люблю навчатися. Це для мене якийсь культ. Особливо важливо постійно оновлювати знання про соціальні мережі — там все дуже швидко змінюється", — зізнається підприємниця.
Гранти як стартовий капітал
Саме підтримка міжнародних донорських організацій допомогла Юлії перейти від бізнес-ідеї до її реального втілення. Вона подала заявки на участь у програмах підтримки від БФ «СОС Дитячі Містечка Україна» та Червоного Хреста і пройшла відбір в обох організаціях.
"Закінчила одне навчання і почала друге", — згадує жінка.
У січні 2025 року від БФ «СОС Дитячі Містечка Україна» отримала перший малий грант. На ці кошти придбала ноутбук, плотер та біндер — основне обладнання для виробництва.
У лютому того ж року настав час захищати проєкт від представництва Червоного Хреста. Юлія увійшла до числа 17 переможниць і отримала набагато більшу підтримку.
«Зазвичай грантодавці виділяють кошти або на обладнання, або на матеріали, а тут давали комплексно. Можна було спрямувати на все, що зазначено в бізнес-плані: навчання, зарплата працівнику, оформлення документів, послуги маркетолога», — пояснює підприємниця.
Найскладнішим виявився сам захист проєкту. Попри впевненість у своїй ідеї, Юлія хвилювалася до такої міри, що ноги ледь тримали.
«Я була першою. Але зібралася, вклалася рівно у відведений час», — згадує вона.
Перспективи розвитку
Сьогодні Юлія готова масштабувати бізнес, адже попит зростає.
«Інколи замовлень так багато, що ми вдвох не справляємося. Зазвичай перед святами — справжній ажіотаж. Я готова працевлаштувати ще одну людину, аби встигати з усією роботою», — розповідає власниця «Ліпка Плей».
Найбільше надихають відгуки клієнтів.
"Хтось звертається за рекомендаціями, і це дуже цінно. Значить, продукт справді потрібний", — підсумовує Юлія.
Бізнес не обмежується лише продажами. Юлія дарує ігри дітям з особливими потребами, співпрацює з організаціями, що підтримують внутрішньо переміщених осіб.
Спільнота, що надихає
Важливою частиною успіху стала підтримка бізнес-спільноти. У Кременчуці діє Жіночий бізнес-інкубатор БІЗНЕС-ДІМ — потужна комунікаційна структура, яка надає всебічну допомогу підприємницям.
«Там можна безплатно замовити фотосесію товару, отримати послуги бухгалтера на пів року. Я скористалася фотосесією — це дуже допомогло в просуванні продукції», — розповідає Юлія
Тепер її саму запрошують як спікерку, де вона ділиться власним досвідом з іншими підприємницями. Це приклад того, як взаємопідтримка в бізнес-спільноті створює позитивне коло: отримавши допомогу, успішні учасники повертаються, щоб підтримати новачків.
Подальші плани
Юлія мріє масштабувати «Ліпка Плей», створювати нові робочі місця. Зізнається: інколи робота повністю поглинає, але розвиток можливий лише з командою.
«Коли я тільки переїхала, здавалося, що життя закінчилося. А зараз у мене є обладнання, команда, стабільні замовлення і сертифікати якості. Немає нічого неможливого, якщо є бажання!» — впевнено говорить вона.
Історія Юлії Білик — про те, як із втрати можна народити новий сенс. Війна забрала дім, але не віру в себе. І сьогодні ця віра перетворюється на яскраві дитячі ігри, які допомагають малечі зростати й мріяти.
Познайомитися з продукцією підприємиці можна на її сторінці в Instagram.
