Актуально
Коли територія стає недосяжною: біологиня про природу Луганщини, яку нині вивчають дистанційно, щоб зберегти
Війна робить території недосяжними не лише для тих, хто там жив. Вона обриває доступ і для фахівців, які роками досліджували ці місця, накопичували дані й відповідали за їхнє збереження. Окупація Луганщини — це не лише втрата контролю над землею, а й втрата живих об'єктів досліджень та екосистем, які вивчалися десятиліттями. Про це — у розмові Східного Варіанту з біологинею та співробітницею Луганського природного заповідника Мариною Яроцькою.
Від дитячої любові до лісу до наукового вибору
Бажання пізнавати природу Марина Яроцька відчула ще в дитинстві — вона виросла у військовому містечку на Кіровоградщині, поруч із великим лісовим масивом — Чорним лісом. Саме ця близькість сформувала інтерес, який згодом став професійним вибором.
Під час навчання на біологічному факультеті Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Марина зрозуміла: лабораторна робота — не її шлях. Саме там вона познайомилася з майбутнім чоловіком Володимиром, який поділяв її інтерес до дикої природи та показав місця, що згодом визначили її науковий напрям.
«Одне з перших таких красивих місць, де ми побували разом, — це були Кремінські ліси. Ми досліджували цю природу разом: для нього вона вже була добре знайомою, а для мене — новою», — розповідає Марина.
Цей досвід остаточно визначив її як польову біологиню.
Значна частина її наукових інтересів зосередилася навколо долини Сіверського Донця. Вона вивчала лісові екосистеми Луганщини — Кремінські ліси, території поблизу Слов’яносербська, Щастя та Станиці Луганської, проводила дослідження в Луганському природному заповіднику. Ця робота тривала роками й передбачала не лише збір даних, а й аргументацію цінності територій, які потребують охорони.
«Разом з іншими біологами, які мають коріння на Луганщині, а також із науковцями Інституту ботаніки в Києві я сприяла створенню Національного природного парку “Кремінські ліси”», — розповідає Марина.
Заповідання природи в Україні — це тривалий процес. Йдеться не про рішення однієї людини чи навіть однієї наукової групи, а про роки наукових обґрунтувань, переконування й просування ідеї, чому певна територія має отримати охоронний статус.
«У своїх дослідженнях я постійно наголошувала на цінності Кремінських лісів — як природного комплексу, який потребує системного захисту», — додає вона.
Коли війна перервала дослідження
Повномасштабне вторгнення зупинило польову роботу. Доступ до лісів Луганщини, з якими Марина працювала роками, став неможливим: територія опинилася під окупацією та в зоні активних бойових дій. Разом із донькою вона виїхала до Чехії — у місто Мікулов Південноморавського краю.
Там вона долучилася до місцевої природоохоронної спільноти — біологів і працівників Чеської агенції охорони природи. Разом із ними вона проводила екологічні екскурсії для місцевих жителів і українських біженців.
Цей формат не був для неї новим. Ще до війни Марина разом із чоловіком Володимиром поєднувала наукову роботу з просвітницькою та екотуристичною діяльністю. Вони створили клуб «Слідопити», у межах якого організовували прогулянки, лісові та гірські походи в Національні парки.
«Мене завжди надихала думка, що природу можна не лише досліджувати, а й оберігати. Я шукала способи привертати до неї увагу людей, спонукати берегти й співпереживати тому, що з нею відбувається», — розповідає Марина.
У Чехії цей підхід виявився особливо важливим. Екологічні екскурсії мали терапевтичний ефект — і для учасників, і для неї самої.
«Те, що я робила раніше, не зникло. Воно працює і в нових умовах», — додає вона.
Цей період став для Марини переходом — між зупинкою в польових дослідженнях і новою формою роботи з природою та людьми, яка згодом продовжилася вже в Україні.
Повернення і робота, яка триває
У вересні 2022 року Марина разом із донькою повертається в Україну — до Львова. Тут вона продовжує роботу з природою і людьми та стає частиною спільнот громадських організацій «Лісові ініціативи і суспільство» та «Турбота в дії».
Обидві організації працюють з внутрішньо переміщеними особами, підтримуючи їх у період адаптації. У «Турботі в дії» проводять арт-терапевтичні заняття для ВПО та дітей соціально вразливих категорій, залучаючи психологів. «Лісові ініціативи і суспільство» розвиває екологічну освіту й природотерапію, поєднуючи охорону лісів із психологічною підтримкою дітей та дорослих, які цікавляться природою.
У цій спільноті Марина бере участь у проєктах організацій, пропонуючи ідеї, які підхоплюють і розвивають у команді.
«Мені було важливо не лише приймати допомогу, а й бути корисною», — каже вона.
Спираючись на досвід роботи з групами та організації природничих заходів, Марина проводить лісові екскурсії для внутрішньо переміщених осіб разом з обома організаціями.
Такі заходи зазвичай відбуваються у вихідні: невеликі групи — до 10–20 людей — збираються в місті й разом вирушають на лісові екскурсії та прогулянки до лісів і лісопарків поблизу Львова — зокрема до Винниківського лісопарку та Брюховицького лісу. Тривалість маршруту — від кількох годин до цілого дня; участь для учасників-ВПО залишається безкоштовною.
Під час екскурсій Марина та інші біологи розповідають про природу простою мовою — через живе спостереження, асоціації, історичні й культурні сюжети.
«Ми можемо зупинитися біля дуба і говорити не лише про його біологію, а й про те, що в українській культурі це символ сили та могутності, дерево Перуна, образ, який знайомий кожному», — пояснює вона.
Важливою частиною таких зустрічей на природі є й пошук слідів тварин — на вологому ґрунті або взимку на снігу. Саме тому ця практика зберігає назву «Слідопити» — увага до таємничого життя тварин і мешканців лісу, яке не завжди помітне з першого погляду.
«Контакт із природою сам по собі є ресурсом. Він допомагає знизити напругу, відновити внутрішній баланс або просто побути в тиші, без потреби говорити», — каже Марина.
Попри недосяжність територій
Паралельно з громадським активізмом Марина продовжує і наукову діяльність. Зараз вона працює в Луганському природному заповіднику. Після початку повномасштабного вторгнення заповідник як наукова установа був релокований, і його співробітники нині працюють поза межами Луганщини.
Біологиня опрацьовує збережені наукові дані, зібрані до окупації, та на їхній основі описує лісові угруповання Станично-Луганського відділення заповідника.
«Ця робота має прикладне значення: детальні описи біотопів стануть основою для відновлення природи після деокупації», — пояснює науковиця.
Водночас Марина навчається в магістратурі на кафедрі психології Луганського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, досліджуючи контакт із природою як ресурс психоемоційного відновлення у воєнний час. Вона поєднує наукові підходи з екопсихології та соціальної психології з власним досвідом роботи з групами й лісовими екскурсіями.
Щоб працювати з людьми без шкоди для них і для себе, Марина системно навчається. Зокрема, у 2025 році вона взяла участь у воркшопі та 5-денній міжнародній тренінговій програмі «Зцілення природою, інтерпретація природи та еко-освіта» (Nature Healing, Interpretation and Eco-Education) від Earth Island Institute (Угорщина). Навчання відбувалося навесні на базі Національного природного парку «Хортобадь» та об’єднало фахівців з України, Угорщини, Румунії та Чехії. Важливою частиною програми стала робота з практиками відновлення ресурсу та зцілення на природі — підхід, особливо актуальний для цивільних і військових українців, демобілізованих захисників та їхніх родин.
«Для мене важливо зберігати зв’язок із тими територіями, які зараз недосяжні, і водночас працювати з людьми тут і тепер», — каже вона.
ГО «Турбота в дії» проводить у Львові та Львівській області різні освітні заходи для дітей. Формати екожурналістики та слідопитства, які веде Марина Яроцька, зазвичай викликають у дітей особливу зацікавленість і стають для них точкою натхнення.
Паралельно ГО «Лісові ініціативи і суспільство» працює й над іншими проєктами. Один із них — «Зелені мандрівки: Ліс для відновлення ветеранів та їхніх родин», який реалізується у партнерстві з Інститутом психічного здоров'я Українського Католицького Університету.
До участі в лісових екскурсіях долучаються внутрішньо переміщені особи, ветерани й ветеранки разом із родинами. Анонси заходів публікують на сторінках ГО «Лісові ініціативи і суспільство» та Турбота в дії.
***
Валерія Круподеря
