"Підтримуємо жагу до відкриття": як проєкт Behind Blue Eyes навчають дітей з деокупованих українських сіл фотомистецтву

Кожен етап творчості дітей супроводжується живим спілкуванням з волонтерами. Вони складають вішлист кожної дитини й по завершенню участі в проєкті дарують те, про що мріє малий(а) фотограф(ка).

“Ми підтримуємо дитячу здатність мріяти і сміливіше дивитися в майбутнє, підсилювати віру у власний талант”, — каже співзасновник ініціативи Артем Скороходько. Ми поговорили з ним про проєкт Behind Blue Eyes, який розпочався у травні 2022 року. З того часу в ньому взяли участь понад 220 дітей.

Навіщо дітям фотографія?

За словами Артема, фотографування обрали випадково. Просто був під рукою фотоапарат. Водночас це дешева і проста технологія, результатом якої легко ділитися, і це значно спрощує логістику всього проєкту.

У проєкті все веде до фотографії — але починається не з неї. Спершу волонтери проєкту приїжджають в село, щоб провести таку собі вступну подію для дітей і підлітків. За словами організаторів, це дає можливість волонтерам познайомитися з дітьми, дізнатися про їхні інтереси та визначити, наскільки вони можуть бути зацікавлені у фотографуванні. Як правило, на заході збирається до 100 відвідувачів віком від 10 до 14 років. Їм пропонують асортимент з різних інструментів і наборів для творчості та дозвілля: комікси, розмальовки, крейда, татуювання-”перебивачки”, стікери, настільні ігри, олівці. Ще на старті кожна дитина отримує торбинку. Волонтери спілкуються з дітьми щодо того, чим вони цікавляться, і наповнюють торбинки разом з відвідувачами відповідно до їхніх інтересів.

Після цього команда пропонує дітям різні активності: шовкодрук на футболках, сеанс в імпровізованій тату-студії, вправи на балансбордах. Також у дітей є змога отримати професійний фотопортрет під час таких подій. Тут і починається процес поступового занурення у світ фотографії — для тих, хто в ній зацікавлений.

Стікери, олівці та інші набори для творчості/Instagram-сторінка проєкту

“В процесі взаємодії з дитиною на кожній окремій локації з активностями, ми так чи інакше визначаємо тих, кому можна запропонувати наступний крок, себто залишитися після події та послухати лекцію про фотографію. Безпосередньо до цих дітей підходимо і в процесі гри питаємо, чи було б їм цікаво залишитися на лекцію, чи подобається їм фотографувати, чи цікава їм взагалі ідея фотографування”, — каже Артем. За його спостереженнями, на лекцію залишається до 20 дітей. Решта йдуть або розважатися з тим, що отримали в торбинці, або гуртуватися між собою і гуляти разом з друзями.

Тим, хто залишився, команда розповідає детальніше про проєкт, про те, як працює одноразовий плівковий фотоапарат. Дітям та підліткам показують фотографії, що були зроблені раніше. Заняття триває в середньому 20-30 хвилин, і за цей час волонтери спостерігають, хто і на скільки зацікавлений у фотографуванні.

Волонтери розповідають, що до кінця короткої лекції “досиджують” не всі — хтось знуджується раніше, комусь це виявляється просто не цікавим. Урешті тих дітей, які справді зацікавлені, вчать користуватися плівковим фотоапаратом та дарують кожному свій. На цьому подарунки від ініціативи не закінчуються, але діти про це ще не знають — тож наприкінці програми їх чекає приємна несподіванка.  

“Ми не розповідаємо, мовляв, зараз ти підеш, пофотографуєш, а через два тижні ми повернемося і подаруємо тобі за ту фотографію все, про що ти мріяв. Ми зберігаємо жагу до відкриття, чистий інтерес пофотографувати, драйв від моменту плівки, яка проявляється через місяць, і ти не можеш одразу дізнатися, що там сфотографовано”, — ділиться Артем. 

Ба більше — команда “не розкриває всі карти” навіть коли анонсує приїзд в село: не говорить ні про програму фотографування, ні про те, що її учасникам даруватимуть подарунки. Таку секретність Артем пояснює тим, що волонтери не хочуть створювати завищені очікування, а натомість зберегти щиру мотивацію дитини робити фотознімки. 

Під час події організатори беруть контакти батьків дітей, які погодилися взяти участь у проєкті. Після цього їм телефонують, пояснюють, хто вони такі та що являє собою програма. Пояснюють наступні кроки дитини й команди. Як повідомляє Артем, за всю історію проєкту участь у програмі взяли понад 220 дітей — і жодного негативу з боку батьків досі не пролунало.

Звертатися до світу через фотооб’єктив

Співзасновник ініціативи розповідає, що діти, які брали участь у проєкті, досі не стикалися з плівковими фотоапаратами — аж настільки це стара технологія для них. Це і мотивує дітей найбільше: неможливо побачити миттєвий ефект, до якого всі звикли. Окрім того, протягом першого дня між дітьми й командою вибудовуються добрі стосунки.

Коли команда вперше приїжджає, вона знайомиться з дітьми та привозить камери. Діти роблять крок назустріч, фотографують, вчаться нового. 

Артем пригадує початок історії проєкту. Першу плівку, яка — за його словами — ознаменувала старт Behind Blue Eyes. Чоловік зізнається: коли побачив перші кадри, “відчув одне з найбільших потрясінь, без перебільшень, у професійному житті”. Отриманий результат перевершив його очікування:

“Це був такий вибух емоцій. Я фотограф-аматор і маю певні уявлення про композицію, надивленість. Фотографії дітей мене дуже вразили з художнього погляду і з погляду документалістики, стилістики. Взагалі, це було дуже потужно”.

За словами співзасновника, команда не планувала тривалий проєкт. Хотіли організувати лише одну виставку, зібрати кошти, допомогти дітям. Але коли побачили результати, почали думати, як трансформувати ідею в проєкт, як зробити її сталою, які меседжу і цінності буде нести.

Вдруге команда приїжджає через 2-3 тижні, а то й через місяць. Знову спілкується з дітьми, обговорює їхній досвід фотографування — що вони сфотографували та чому, що переживали в цей момент. Також знайомляться з батьками, друзями. А ще — записують мрії дитини.

Збирають знімки, які потім презентують на виставках в Києві, а також оприлюднюють в соцмережах. Люди, що переглядають їх, можуть зробити донат — усі донати “конвертуються” у подарунки для дітей. Команда вже організувала кілька благодійних фотовиставок з залученням робіт дітей у Києві — в галереї  Avangarden та на фестивалі “Кураж”.

За словами Артема, у проєкта є прихильники, які спостерігають за його розвитком онлайн. Тому під час подій вони підходили до організаторів, спілкувалися і розпитували про програму, прагнучи дізнатися більше. Було також багато відвідувачів, які досі не чули про нього. Але всі реагували на фотовиставку чудово — розглядали фото і донатили гроші. Також співзасновник ініціативи повідомив про те, що фотовиставку проєкту Behind Blue Eyes побачили і в Бостоні, США. У Museum of Fine Arts вона тривала цілих 8 місяців у 2023 році. Виставку розмістили на вхідній групі, де щодня проходить близько 5000 людей.

Щоразу волонтери дуже чекають на перегляд фотографій. За словами Артема, вони вже мають певне уявлення про дитину, яка бере участь у проєкті та повертає відзняту плівку, адже спілкувалася з нею під час першої зустрічі. Тому всім дуже цікаво дізнатися, як відзняті кадри відповідають тому образу та уявленням про їхнього автора/авторку.

Кадри виходять дуже смішні, автентичні і класні, адже — як каже Артем — між імпульсом і знімком проходить дуже короткий час, і у фотографа немає змоги відредагувати і видалити знімок.

“Це таке свято для нас, коли збираємо 10-20 плівок і одразу всі проявляємо. Збираємо всі команди в офісі, сідаємо і переглядаємо кадри кілька годин”, — посміхається Артем.

Втретє команда приїжджає до обраного села ще через 2-3 тижні. І цього разу привозить з собою подарунки — саме ті, про які мріяла кожна дитина, що брала участь у проєкті.  

 На думку чоловіка, для дітей дуже важливим є саме повторна комунікація. 

“Коли ми говоримо, що через місяць повернемося з роздрукованими фотографіями та зможемо разом подивитися та згадати, що вони тут фотографували та як це все для них минуло, — я гадаю, що для них це також важливо, їх це дуже мотивує”, — каже Артем.

Передаючи подарунки дитині, волонтери обов’язково кажуть, що все це — не гуманітарна допомога, а продукт творчості дитини. 

“По-перше, ми підтримуємо дитячу здатність мріяти і сміливіше дивитися в майбутнє, підсилювати віру у власний талант. По-друге, змінювати враження про творчість в селах, в регіонах. Показувати й доносити, що творчість — це не щось тільки заради забавки, а насправді серйозний інструмент і навичка сучасної людини. Вона може вирішувати серйозні задачі, застосовуватися будь-де в найнеочікуваніших моментах. І що за допомогою творчості можна заробляти гроші. Це один із робочих шляхів зростання в майбутньому”, — каже Артем.

Чоловік звертає увагу: команда не позиціює себе психологами і не має для цього ані ресурсів, ані експертизи. Але вони роблять те, що можуть робити — бути щирими друзями, які надихають на рух вперед і допомагають повірити в себе. 

І тут на думку Артема, головне —  повага і гідне ставлення. Команда спілкується з дітлахами на тому ж рівні, що і вони з ними. Поважають досвід учасників та їхню думку. Щиро цікавляться ними та уважно слухають. За словами співрозмовника, дітям дуже цінно те, що молоді люди приїжджають до них, щоб приділити увагу, пожити їхнім життям, побачити їхній дім. 

“Вони від цього відкриваються. У нас немає історії з сюсюканням, з применшенням досвіду. Ми їм не розказуємо, що і як робити. Ми просто з ними тусуємося і питаємо їхньої думки стосовно тих чи інших моментів. Така формула успіху, мені здається», — розповідає співзасновник ініціативи.”

Як обирають села та хто підтримує проєкт?

Артем Скороходько розповів, з чого розпочинається організація подорожі. Перш за все, команда досліджує місцевість. Проєкт працює виключно у деокупованих та прифронтових регіонах — там, де це дозволяє безпекова ситуація. Волонтери намагаються дізнатися якомога більше про те, що пережили мешканці під час повномасштабної війни. Після цього спілкуються з місцевими адміністраціями обраних сіл і містечок, а також військовими й поліцією, якщо є така можливість.

“Використовуємо всі контакти, які в нас є, для того, щоб розуміти — наскільки доцільною є подорож в той чи інший населений пункт: яка там ситуація, чи достатньо дітей проживає, хто може бути контактною особою, яка скоординує подію”, — пояснює Артем.

За словами Артема, доволі довго проєкт функціонував суто коштом донатів від фізичних осіб. Згодом вдалося залучити донорів — саме так гроші, які отримували від шанувальників проєкту, почали витрачати на подарунки для дітей.

«Сказати, що донати ми отримуємо часто і багато, — напевно, не можемо. Динаміка вже негативна. Коли проєкт тільки запустився і був на слуху, то донатили часто і великі суми. З часом люди призвичаїлися, і ми стали залучати інституційну підтримку, не так сильно акцентуємо увагу на донатах. Тому донатів стає менше, але це окей».

З жовтня 2023 року проєкт фінансується програмою UCBI — це програма зміцнення громадянської впевненості. 

Також, за словами Артема, у команди є постійні партнери — бренд спортивного одягу Puma, протягом року він підтримував проєкт фінансово і ресурсно, кондитерська Milk Bar, компанія Skylum. З кимось із них в організаторів уже були попередні контакти, хтось дізнався про проєкт онлайн і так вирішив допомогти. Крім того, до команди звертаються власники кав’ярень для того, щоб провести збір у своєму закладі і поширити інформацію про проєкт. За словами Артема, така історія партнерства стала стандартною — запитів багато, і з підприємцями продовжують співпрацювати та підтримувати стосунки.

Небо — на кожній плівці

За словами співзасновника, на старті історії проєкту діти фотографували зруйновані будинки, наслідки вибухів, пострілів.

Пізніше команда почала подорожувати по селах і містах, де люди вже поверталися до нормального життя, а їхні рани загоювалися. Артем каже, що на світлинах побачили більше повсякденного життя, свійських тварин і домашніх улюбленців, квітів і неба.

До речі, Артем звернув увагу на те, що небо — це те, що є на кожній плівці, яку вони отримували від учасників проєкту.

“Ми готуємо до випуску книжку, яка капсулює весь досвід проєкту за останні два роки. В секції фотографій є окремий фрагмент, де на 40-45 сторінках надруковані фотографії неба. Це дуже символічна історія”, — ділиться Артем.

Члени команди намагаються контактувати з дітьми і після завершення проєкту в їхніх селах попри те, що це доволі важко. Часто діти самі беруть контакти у нових друзів. Вони листуються в чатах і діляться новинами. Але Артем зізнається, що уніфікованої системи для цього немає.

«В мене була нагода поспілкуватися з мамою однієї з учасниць проєкту про те, що відбувається з дитиною після закінчення її участі в проєкті. І вперше зібрати якісний зворотний зв'язок. Мама Насті сказала мені, що дівчинка після нашого знайомства сильно зміцнилася у своїй мрії стати кондитером. Що важливіше, як на мене, — мама повірила в це вже особисто. І почала всіляко підтримувати свою дитину на шляху до опанування професії кондитера», — каже Артем. 

До речі, волонтери організували Насті екскурсію в кондитерську-партнер проєкту Milk Bar, коли дівчинка з сім’єю приїхала в Київ. Там їй показали цех, провели майстер-клас з кондитерами.

Де ще шукати проєкт?

У квітні 2024 року на платформах Apple Podcasts, Spotify, YouTube з’явився подкаст The Blue Podcast. Це новий напрямок діяльності команди: під час подорожей деокупованими селами волонтери брали інтерв’ю у дітей і ставили їм різноманітні запитання, на кшталт “Чим тобі подобається займатися?”, “Де любиш проводити час?”, “Що ніколи не пізно робити?”, “Що б ти передав нащадкам?”

Порівнюючи подкасти з процесом фотографування, Артем каже, що це більш спокійна діяльність, яка не всім підходить. Він згадує, що бували такі подорожі, коли в селі взагалі ніхто не хотів давати інтерв’ю. А бували й такі, що дуже багато охочих поговорити. За словами хлопця, це не краще і не гірше фотографування, просто це інша активність.

Хоч волонтери і не є психологами, проте розуміють на інтуїтивному рівні — людині потрібна людина і розмова. Спираючись на власні спостереження, Артем  зауважує: в побуті неможливо досягти того рівня розмови, як на інтерв’ю. Подкаст, за словами чоловіка, закриває питання чесної зацікавленості та уваги, а для дітей це дуже важливо. Вони розкриваються краще, коли приміряють на себе образ інтерв’юйованого і беруть в руки мікрофон. 

“З часом на проєкті я зрозумів: які б ми їм не привозили активності, розваги й подарунки — для них це все не так важливо, як той простий факт, що люди з Києва подолали 900 кілометрів і приїхали до нього чи до неї в гості, щоб просто посидіти, поспілкуватися, спитати “Як справи?”. І провести разом час. І момент з подкастом доводить цю історію до максимуму. Завдяки цьому інструменту ми маємо змогу поговорити про якісь важливі, цікаві речі, вийти на несподівані відповіді, докопатись до якихось емоцій, які, можливо, дитина в собі ховала. І це неймовірно цінно”, — каже Артем. 

Співзасновник ініціативи Behind Blue Eyes розповів, що наразі команда відвідала всі області, які безпосередньо постраждали від війни чи були деокуповані, окрім Київщини: Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донеччина, Запоріжжя, Херсонщина, Миколаївщина. Точну кількість громад Артему назвати складно, але запевняє, що їх понад 17.

“Далі у нас в планах новий формат подій, який відбудеться на Півдні, а саме в Миколаївщині та Херсонській області. Про них ви дізнаєтеся пізніше”.

Якщо досвід нових подій буде успішним, дасть позитивний результат, і на них буде запит, то в майбутньому команда планує приймати заявки на проведення невеликих фестивалів для дітей в конкретних громадах. А поки — продовжують знайомити дітей з фотографією, ставати їм вірними друзями й відкривати повний творчості світ.

***

Софія Єлагіна