Не могли залишатися осторонь: як батько та син зі Слов'янська захищають Україну

Дмитро Журавльов та його син Павло родом зі Словʼянська. До повномасштабного вторгнення працювали журналістами в «Східному Варіанті», а зараз — боронять нашу Батьківщину від загарбників. Розповідаємо їхні історії в матеріалі

Журналістська діяльність та захоплення краєзнавством

Дмитро Журавльов почав займатися журналістикою із 2014 року. Працював у місцевому сайті Слов’янська, потім у «Новинах Донбасу», а з 2019 року — у «Східному Варіанті». Зізнається, що останнє медіа зачепило роботою в напряму «журналістики рішень», яка пропонує читачу не звичайні новини, а саме рішення для сучасних проблем.

«Сподобалося, що ти сам можеш дати пораду людині, тим же переселенцям або людям, яким потрібна допомога, порада у розвʼязанні проблеми. Це дуже важливо під час війни. Бо люди можуть бути дезорієнтовані, не знати, де шукати допомогу», — пояснює Дмитро Журавльов.

Окрім журналістики, чоловік захоплюється краєзнавством. Ділиться, що йому подобається вивчати Донеччину, Харківщину, а особливо — рідний Слов’янськ:

«Мені цікава історія всього нашого регіону Харківщини-Донеччини. Починаючи з 17 століття і до початку 20-го. Усе, що можна дослідити, це мені цікаво. З початку заселення нашої території й до початку європейської індустріалізації Донецького регіону».

Дмитро пригадує, що ще до 2014 року спільнота краєзнавців Словʼянська та Краматорська була дуже розвиненою. Це люди, які вивчали історію в бібліотеках, архівах та просто зустрічалися одне з одним для обговорень.

Окрім захоплення краєзнавством, до повномасштабного вторгнення Дмитро допомагав на засадах волонтерства тоді ще окремій штурмовій роті «Карпатська Січ», яка після 24 лютого стала батальйоном. Дмитро пригадує, як у 2015–2016 роках допомагав копати окопи біля Донецького аеропорту. Так хотів допомагати військовим долати ворога.

Дмитро разом з однодумцями заснував громадську організацію «Фокус-Схід» для проведення культурних акцій та подій. Але чоловік зізнається, що встиг втілити тільки один проєкт «Реклама без хлама». Подальшій праці завадило повномасштабне вторгнення росії.

Здати журналістське перо, отримати зброю

Після початку повномасштабної війни Дмитро з родиною виїхав до Львова. Звідси працював для «Східного Варіанта» та висвітлював, як у місті приймали переселенців, як їм отримати допомогу та розселення, куди звернутися тощо.

Павло, син Дмитра, поїхав до Києва, бо навчався та досі навчається в КНУ ім. Т. Шевченка. У цей час він теж уже працював у «Східному Варіанті». Хлопець має вищу освіту з психології, закінчив військову кафедру та має звання молодшого лейтенанта. Але в один момент вирішив спробувати себе саме в журналістиці.

З часом Дмитро повернувся до Слов’янська та працював тут. Але восени твердо вирішив долучитися до Збройних сил та стати на захист своєї країни. Вибір пав на 49-й окремий стрілецький батальйон «Карпатська Січ», якому чоловік раніше допомагав на волонтерських засадах. Пройшовши навчання, Дмитро почав службу в підрозділі аеророзвідки. Свою роботу він описує так:

«Літаємо дронами, коригуємо, артилерію, проводимо аеророздвідку пересування живої сили та техніки».

Павло після того, як його батько долучився до ЗСУ, ще працював журналістом. Але коли йому прийшла повістка, вирішив, що прийшла і його черга. Зараз хлопець проходить службу в одній із бригад морської піхоти.

І батько, і син перебувають зараз на рідній Донеччині, але в різних бригадах і на різних посадах. Здавши журналістське перо, вони роблять чи не найголовніше для нашої країни — захищають її від російських загарбників.

Дмитро зізнається, що сумує за довоєнним Слов’янськом. Іноді чоловіку вдається відвідати місто в справах. І хоча вулицями ходить чимало людей, у повітрі все одно відчувається «щось неприємне». Це постійне нагадування про те, що війна поруч. І вона ближче, ніж здається.

На питання про подальші плани, Дмитро відповідає: «Зараз головне — повернути українські міста, які були захоплені, а плани після війни — це більше бажання та фантазії». 

Усе ж захисник хотів би повернутися до культурних проєктів у Словʼянську. Наприклад, зробити серію фестивалів про історію рідного міста. І для цього вже є кілька ідей.

«Це було б не тільки про якісь культурні звʼязки, а і про відродження чи реконструкцію історичних будівель. Це такі собі бажання займатися культурою, розвитком туризму та популяризацією історії», — каже Дмитро.

А поки що головне завдання — це вибити російського ворога з української землі. Дмитро та Павло разом зі своїми побратимами та посестрами роблять надскладну роботу, але ми можемо їм у цьому допомагати навіть дистанційно.

Батальйон, де служить Дмитро, зараз проводить збір на дрони. Ви можете долучитися до збору через Монобанку або через переказ на картку: 5375 4112 0257 5960.

***