Як творча майстерня "Бахмутський оберіг" майже 20 років розвиває українську культуру на сході України

Окрім відтворення національного строю, діяльність майстринь «Бахмутського оберегу» вчергове доводить — на Донеччині завжди був активний осередок української культури, яка розвивалася і міцнішала. Допоки не прийшли росіяни, зруйнувавши Бахмут і його творчу майстерню.

Російські пропагандисти вже десятки років розповідають міфи про “русский Донбасс” та поширюють фейки про несприйняття місцевим населенням всього українського. Однак історія Світлани Кравченко доводить зворотнє. 

Понад 20 років розвивають українську культуру

Світлані Кравченко — 59 років. Вона — корінна мешканка Бахмута, яка пам’ятає та цінує справжню історію свого міста. Пані Світлана має документальні свідчення, що її прапрапрадід також народився та одружився в Бахмуті. Її родина останні 100 років проживала в одному й тому ж будинку, який ніс у собі столітню історію сімʼї.

З самого дитинства, пригадує пані Світлана, її оточувала українська культура та ментальність. Її батько, дідусь та бабуся розмовляли українською мовою. Поступово їй навчалася і маленька Світлана. Дідусь мав Кобзаря й із задоволенням читав онуці вірші Шевченка.

Мама Світлани, яка була викладачкою педагогічного училища та Заслуженою вчителькою України, хоч і поважала українську мову, та завжди казала дітям, як важливо знати російську. Пані Світлана пригадує, як мама казала її старшій сестрі: «Без хорошої російської мови не буде карʼєри, не буде майбутнього».

З дитинства Світлана потроху вчилася мистецтва: шила, вишивала тощо. У 2005 році вона стала засновницею та керівницею творчої майстерні «Бахмутський оберіг».

«Вдалося зібрати жінок, щоб освоювати рукоділля: шити, вишивати, плести на спицях та гачком. А потім, коли вже поширювався інтернет, ми побачили там народну ляльку. І ми почали досліджувати саме напрямок народної традиційної ляльки. Спочатку це були ляльки всіх народів, і поступово ми вивчили, як створювати саме нашу — українську», — ділиться пані Світлана.

У 2010 році в Бахмутському краєзнавчому музеї майстрині «Бахмутського оберегу» влаштувати виставку, на якій представили понад 300 ляльок. Усі були різними, унікальними та витонченими. Виставка мала великий успіх, її запросили й до інших музеїв Донеччини. За два роки експонати ляльок побували у Донецьку, Єнакієвому, Краматорську, Словʼянську, Костянтинівці, Дружківці.

«Був великий “бум” цікавості саме до народної ляльки. Ми проводили майстер-класи, екскурсії на цих виставках. Це була повністю робота наших майстринь. Ми самостійно знаходили та купували матеріали, створювали, перевозили виставку, робили рамки — усе за власні кошти. Це ми робимо й сьогодні. Далі був розвиток нашої національної свідомості, і з її зростанням усе більше цікавилися саме українськими узорами та орнаментами ляльок. І тоді ми вже вирізнили українську народну ляльку, яка стала нашим центральним напрямком», — каже Світлана Кравченко.

Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, значимість зберігання та поширення української культури суттєво виросла. Особливо на сході, де відбувалися бої. Майстрині «Бахмутського оберегу» займалися волонтерством, допомагали армії й постійно влаштовували виставки.

«Початок подій на Майдані й активні дії довкола Бахмута у 2014 році, я можу точно сказати, співпадають із максимальною активністю нашої творчої майстерні. Я, як керівниця, вважала, що ми можемо зупинити російську агресію впливом культури. Можливо, зараз це виглядає наївно. Але тоді, кожен місяць із грудня 2013 року ми приїжджали до шкіл у Бахмуті, організовували виставки в спортивних залах, працювали, як волонтерки, екскурсоводи, проводили майстер-класи. Ми долучали до української культури дітей. Розповідали про історію України, мистецтво, про потужність наших коренів», — розповідає керівниця творчої майстерні.

«Нас вирвали з корінням із нашого культурного простору, який ми напрацьовували 15 років»

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, одна з виставок «Бахмутського оберегу» експонувалася в Лиманському музеї. На жаль, вивезти її так і не вдалося. Майстрині не змогли звʼязатися з керівництвом музею після початку бойових дій. А в березні в нього було пряме влучання ворожої ракети — усе згоріло.

«Виставка складалася з багатьох експонатів. Її основу склали вишивки сіл Чорнобильської зони, які загинули після трагедії 1986 року. Це була підсумкова робота після наукових досліджень етнографів та науковців. Був вишитий образ кожного села», — розповідає пані Світлана.

Окрім цієї виставки, творча майстерня «Бахмутський оберіг» втратила більшу частину своєї колекції, яку не вдалося евакуювати: керамічні вироби, предмети побуту, зібрані в селах довкола Бахмута й  у бахмутських хатах, а саме прялки, деревʼяні та чугунні праски, стільці, дзеркальця тощо.

«Усе, що віддзеркалювало дотичність до глибокої та високої культури українського народу, що було зібрано, воно загинуло в Бахмуті. Загинула наша колекція народних традиційних ляльок. Лише з десяток я встигла вивезти із собою. І ми відходили від цього дуже довго. Було відчуття, що тебе відірвали від твого коріння. Це був дуже важкий період для наших майстринь. Нас вирвали з корінням із нашого культурного простору, який ми напрацьовували 15 років».

Пані Світлана евакуювалася до Дніпра. І хоч інші майстрині розкидані по світу, їй вдалося надихнути дівчат, щоб відновити творчу діяльність. Стимулом стало замовлення їхніх виробів до США, де всі вони були розпродані серед американців, які хотіли підтримати українських майстринь та наших захисників. 

«Зараз ми продовжуємо творити свої вироби. В основному, це ляльки, рушники, торбинки. Ми відправляємо їх, щоб, з одного боку, поширити українську культуру, а з другого, щоби підтримати майстринь, яким потрібні гроші на оренду домівок», — ділиться Світлана Кравченко.

У Дніпрі Світлана об’єднала ще одну групу жінок, які виїхали з тимчасово окупованих територій та мають травматичний досвід війни. Можливість творити та робити щось своїми руками підтримала їх у ці важкі часи — так почався черговий етап відновлення майстерні.

«Вони ніколи не шили. Хвилювалися, боялися. Але дружня атмосфера, мотивація та надзвичайно теплі умови нашої майстерні надихнули їх. Бо кожна приходила, бо хотіла допомогти нашим захисникам. Ми працюємо, вчимося, допомагаємо одна одній. Я також навчаюся в кожної з дівчат, які приходять. Ми шиємо адаптивний одяг. Паралельно почали пробувати  створювати джинсові сумки на продаж,  використовуючи технологію апсайклінг, яка дозволяє давати друге життя уживаним речам», — каже керівниця майстерні.

Пані Світлана каже, що Бахмут — був і є унікальним містом української культури. Будучи заснованим козаками, воно змогло зберегти в собі природнє українство, яке бахмутяни передавали одне одному через покоління.

«Для мене цікавим і важливим є те, що Бахмут — це дійсно культурний історичний центр сходу України. Це одне з невеликих міст Донеччини, яке було засновано й розвивалося увесь свій час гармонійно. Це українське місто, що увесь період свого існування зросійщувалося, але в критичний час своєї історії, у 2014 році, його серце з більшою силою відчуло в собі українське коріння. Людям, які тут проживають,  українська культура  — страви, пісні, звичаї, обряди, традиції, є близькими й рідними. І це є підтвердженням того, що Бахмут завжди був і буде українським містом», — підсумовує пані Світлана.

Ознайомитися та побачити вироби творчої майстерні «Бахмутський оберіг» можна на сторінці у Facebook.

***