На сторінках New York Times: як заклад азійської кухні з Маріуполя почав друге життя

Маріупольське кафе Bluefin, що спеціалізується на виготовленні суші та ролів, відкрилося у місті біля моря рік тому. Через війну його засновники були вимушені покинути Маріуполь. Водночас саме війна дала несподіваний поштовх і впізнаваність маріупольському кафе.

Східний Варіант поговорив із засновниками Bluefin про несподіваний переїзд бізнесу і про нові виклики для сфери харчування в умовах війни.

Дванадцятирічний досвід

У невеликому приміщенні у самому центрі Львова сьогодні жваво. Ось дівчина у вишиванці позує з тарілкою ролів для вдалого кадру, доки інша швидко збирає замовлення на доставку. Цей заклад ще не відкрився, але вже має насичену історію довжиною у 1232 кілометри (саме так відстань від Маріуполя до Львова), сповнену небезпек і любові до своєї справи.

Заклад Bluefin, що спеціалізується на приготуванні суші та ролів, відкрився рік тому. Перша точка з’явилася у Лівобережному районі Маріуполя. Його засновники — Станіслав і Дар’я Дмитрієви та їхні друзі Марина і Дмитро.

Станіслав до того 12 років працював кухарем, найбільше — саме з азійською кухнею. Тому з вибором гастрономічного напряму підприємці не забарилися.

«Мені завжди подобалась ця кухня, у ній багато незвичних поєднань продуктів. До того ж я люблю експериментувати», — розповідає Станіслав.

«Вони не зупиняться, повірте»

Лівий берег Маріуполя вже давно жив у передчутті війни, оскільки цей район розташований ближче до лінії фронту. Відлуння бойових дій там чутно значно краще, ніж, наприклад, у центрі міста. Але за день до початку повномасштабного вторгнення росії, команда Bluefin вийшла на роботу.

«Наступного ранку ми прокинулись від сильного вибуху і спалаху. Я автоматично почала збирати речі, а чоловік пішов у магазин взяти якісь продукти на випадок, якщо ми не зможемо виїхати. Хоча тоді мені здавалося, що якщо ми не виїдемо сьогодні, то не виїдемо ніколи», — каже Дар’я.

У Донецьку вона на власні очі спостерігала, як російські окупанти руйнують Донецький аеропорт.

«Ми почали дзвонити нашим друзям, співвласникам Bluefin, і вмовляти їх терміново виїжджати. Ми сказали: “Ні, вони [росіяни] не зупиняться, повірте. Вони за вісім років не зупинилися, стерли з обличчя землі Донецький аеропорт і все, що було поруч. Потрібно виїжджати сьогодні”», — згадує Дар’я.

Це подіяло. Вони разом виїхали з Маріуполя у сторону Запоріжжя.

«На дорозі взагалі не було машин. Здавалося, що ніхто, крім нас не виїжджав. Але там стояло багато наших дівчат і хлопців — військових і поліцейських. І ми дуже за них переживали, бо вони всі дуже молоді. І ця дорога здавалася нескінченною», — розповідає жінка.

І себе врятувати, і людям приклад показати

У Запоріжжі Дмитрієви не змогли довго залишатись через постійні сигнали тривоги та небезпеку обстрілів, тому вирішили поїхати на евакуаційному потязі далі. Прибувши на вокзал, подружжя дізналося, що минулий потяг відправився п’ять хвилин назад, і невідомо, чи буде наступний.

Новий потяг все ж прибув. До моменту його відправлення на вокзалі зібралися тисячі людей.

«Під час посадки почалася сильна паніка, крики й давка. Чоловік підняв над головою молодшого сина, щоб пронести у бік потягу, а старший йшов зі мною. І його давили люди, він кричав і плакав, — згадує Дар’я і на очі їй навертаються сльози. — Коли ми піднялися у потяг, то у тамбурі вже всі стояли із сумками. Але провідник сказав, що ті, хто з дітьми, можуть пройти до купе. У купе ми їхали вдесятьох разом з дітьми, а чоловік стояв у вагоні».

Потяг їхав 20 годин і робив декілька вимушених зупинок. Люди намагалися взагалі не використовувати мобільний інтернет через страх обстрілів потягу з боку росіян.

Приїхавши до Львова, Дмитрієви орендували житло на два дні, щоб трохи перепочити після усього пережитого стресу. Тут же, у Львові, вони познайомилися з місцевим волонтером, що запропонував їм пожити у себе два тижні.

«Чоловік почав шукати роботу, але цей волонтер, це людина, що нас надихнула. Ми подумали: а може все ж варто розпочати тут щось наше, що ми вміємо. Цим ми й себе врятуємо, і людям покажемо, що не варто опускати руки», — каже Дар’я.

У серці міста Лева

Подружжя одночасно шукали житло для себе і приміщення під оренду. Новою адресою Bluefin стало невеличке кафе на першому поверсі на вулиці Івана Федорова у самому центрі Львова.

Партнерам по бізнесу — Марині та Дмитру — це місце теж дуже сподобалось. Тож вони разом вирішили будувати власну справу тут, практично з нуля. У подружжя були фінансові заощадження, які вони вклали у кафе у Львові: купили нові меблі та декор.

«Нам дуже подобається це місце, воно дуже атмосферне. І тут ми хочемо зробити куточок нашого Маріуполя», — ділиться планами Дар’я, вказуючи на стіну позаду неї.

На одній зі світлин впізнаваний кожному маріупольцям пейзаж — вид на шлакову гору Маріуполя, що розташована прямо на узбережжі моря. Хто б міг подумати, що те, що завжди різало око місцевим, зараз здаватиметься таким рідним.

На іншій стіні висить велосипед. Помічаючи мій погляд Дар’я каже, що він залишився тут від минулих орендарів.

«З нього все і почалося. Ми думали, чим ще декорувати цю стіну. І от вирішили додати сюди більше морської тематики, картин, квітів і так далі», — розповідає дівчина.

Доки ми з нею спілкуємось, вона продовжує приймати замовлення від клієнтів і передавати їх Марині, що збирає замовлення і передає їх кур'єрам.

«Для нас важливо контролювати кожну деталь: від розробки меню до доставки замовлення. Саме тому ми не співпрацюємо зі службами доставки, бо хочемо бути впевнені у якості, хоча нам вже багато хто пропонував співпрацю», — каже Дар’я.

«Замовники знають, звідки ми»

Цікаво, що більшість людей зараз знають Bluefin, саме як бізнес переселенців з Маріуполя. Не останню роль у цьому зіграли волонтери та локальні медіа, що описали історію закладу для широкої публіки. Потім до закладу завітали журналісти з New York Times і СNN та багатьох інших всесвітньо відомих медіа.

«80% замовників знають, звідки ми, знають нашу історію. Часто дзвонять і кажуть, що хочуть нас підтримати, тому роблять у нас замовлення. Або кажуть, що вони з іншого міста, але хочуть оплатити замовлення на майбутнє, щоб ми подарували роли комусь», — каже Дар’я.

Вона також відзначає, що на розкрутку свого продукту у Маріуполі знадобилося не менше пів року, а у Львові все відбувається значно швидше. І, знову ж таки, не в останню чергу завдяки історії про вимушений релокейт бізнесу.

Ті ж, хто колись спробував страви у Bluefin, тепер сумують за цим смаком, каже Дар’я:

«Багато тих, хто виїхав з Маріуполя за кордон, кажуть, що вже півсвіту об’їхали, але ролів таких ще не куштували. Це дуже гріє наше серце», — посміхається Дар’я.

Одне з найнезвичніших поєднань і фірмова страва закладу — рол Блюфін, де є тунець, окунь і креветка, а також стигле авокадо і спеціальний соус. Це — гордість шеф-кухаря Станіслава, що самостійно вигадав це поєднання.

До речі, сам шеф не дуже любить куштувати роли, а от сини Дмитрієвих — великі поціновувачі цієї страви.

Команда закладу зараз готується до відкриття.

«Відкриття повноцінного закладу — для нас це вперше, тому ми хочемо зробити все ідеально», — резюмує Дар’я.

Більше про заклад “Bluefin”, який переїхав з Маріуполя до Львова, можна дізнатись за посиланням.