"Українці та росіяни — НЕ один народ": як автентичний одяг дозволяє зрозуміти відмінності
Російські наративи про “братские народы” та “одна история на две страны” є хибними. Вони навмисно занесені в маси через ЗМІ для розхитування сприйняття української історії та створення маніпуляцій. Щоб довести фейковість цих заяв Східний Варіант поспілкувався з фольклористом та колекціонером українського народного вбрання — Ігорем Перевертнюком, який розповів про українські автентичні костюми з Донецької та Луганської області та пояснив відмінності традиційного вбрання в Україні та росії.
Росія поширює історичні фейки про те, що традиції, побут та автентичне вбрання в Україні та росії однакове та має спільне походження. А розповідаючі псевдофакти про відсутність українського старовинного одягу на Луганщини та Донеччині росіяни намагаються підтвердити, що “Донецк и Луганск исконно русские земли”.
Для чого це роблять пропагандистські ЗМІ та як насправді виглядає традиційне вбрання Луганської та Донецької області Східний Варіант з’ясував у Ігоря Перевертнюка — фольклориста та колекціонера.
“Ще у підлітковому віці почав їздити по селах й розпитувати місцевих про старовинне вбрання”
Ігор Перевертнюк за освітою фольклорист, який колекціонує українське народне вбрання. Сам родом із Житомирщини, проте у своїх колекціях має зразки одягу із півночі, сходу та центру України.
Ігор розповів, що почав цікавитися традиційним вбранням ще у дитинстві. Його бабуся вишивала та розповідала про різний старовинний одяг, показувала речі, які збереглися.
Ще тоді чоловік почав розпитувати у сусідських мешканців та мешканок про їхнє збережене вбрання. Іноді були неповні костюми, а деякі елементи. Одна із сусідок розповідала, що її бабуся до церкви завивала намітку (рушникоподібний головний убір — ред.) і він почав розпитувати інших, можливо в когось вона зберігалася.
“Ми переїхали на Позняки до Києва, й у нашому під'їзді жили місцеві люди (сільські позняківці), які старовинні скрині із вбранням перевезли до себе на балкони. Мені стало цікаво, який одяг раніше носили на Позняках, а потім й по всій Україні. Тому ще у підлітковому віці почав їздити по селах й розпитувати місцевих про старовинний одяг”, — розповів фольклорист.
Колекція Ігоря не порахована, але налічує понад декілька тисяч експонатів. Повних костюмів більше сотні. Переважно це вбрання із півночі, сходу та центральної частини України.
“Коли я починав цим займатися, то мені було цікаво дізнатися про ті регіони, звідки мало відомо, яке є вбрання. Мені було нецікаво зібрати дублікати із музеїв. Хотілось знайти те, що маловідоме, й з тих місцевостей, звідки невідомий традиційний стрій. На жаль, деякі місцевості так й залишаться білими плямами, бо там, наприклад, перестали носити сільський традиційний одяг ще на початку 20 століття”, — ділиться колекціонер.
Ігор розповів, що його колекція зберігається в трьох місцях. Для збереження такої кількості експонатів потрібна не одна кімната, а простір, більший за трикімнатну квартиру.
“Я не завжди купляв сорочки, а іноді просто записував інформацію. Звісно, коли є сама річ, то вже точно розумієш, про що йде мова”, — ділиться фольклорист.
Автентичний одяг із Луганської та Донецької області
Зі слів чоловіка, Луганщину та Донеччину можна умовно поділити на північ та південь (Слобожанщину і Донбас).
“Я побував в північних районах Луганської та Донецької областей, й маю зразки традиційного одягу з тої місцевості”, — ділиться Ігор.
Колекціонер розповів, що традиційне вбрання півночі Луганщини дуже цікаве, на сорочках присутні регіональні риси подібні до Полтавщини, Київщини та Чернігівщини. Наприклад, декоративні шви та змережування. Проте наявні й індивідуальні риси, які не схожі на жоден інший регіон.
“У багатьох регіонах довгий час зберігались не зшиті види поясного вбрання: плахти, запаски. Проте на Слобожанщині переважно були спідниці, і тільки з Харківщини є зразки плахт. Тобто, людини вже більше використовували фабричні тканини для пошиття одягу, хоча сорочки були із домотканого полотна. Якщо говорити про кінець 19-го століття, то використовували переважно якісні та дорогі тканини. Слобідські корсетки особливо відрізняються, навіть від Харківщини”, — розповідає фольклорист.
Ігор зазначив, що відмінна риса від слобідських корсеток, що у них спереду верхньої поли робили зубчаки з обох боків й прикрашали ґудзиками, а ззаду складок було менше, ніж на Полтавщині чи Чернігівщини.
“А якщо говорити про луганські корсетки, то там переважно вони були відрізані по лінії талії й нижня частина збиралася повністю, але теж як харківські – прикрашені спереду зубчиками. Саме таке вбрання зберігалось у фондах Луганського обласного краєзнавчого музею”, — ділиться колекціонер.
“Ці місцевості багаті на традиції, й по музеях є зразки вбрання, які можна вільно побачити”
Ігор розповів, що фейк про відсутність автентичного українського вбрання на Донеччині та Луганчанині підсилює російський наратив “Донецк и Луганск исконно русские земли”.
“Автентичний український одяг був на території Донецької та Луганської області. Ці місцевості багаті на традиції, й по музеях є зразки вбрання, які можна вільно побачити. У 2015 році тривав мистецький проєкт «Благословенна Україна: нематеріальна культурна спадщина ЮНЕСКО», який проходив у Національному музеї народної архітектури та побуту України, і там було представлено багато зразків із Донецької та Луганської області”, — ділиться колекціонер.
Зі слів чоловіка, у Національному музеї народної архітектури та побуту України нещодавно проходила виставка, присвячена східним областям, де були представлені зразки автентичного одягу Луганщини та Донеччини.
“Якщо в певному музеї немає одягу із якихось регіонів України, то це не тому, що цього одягу не існує, а тому, що його немає саме в цьому музеї. Колекція музею формується в певні роки та певними людьми. Наприклад, коли формувався Національний музей народної архітектури та побуту України ще за часи Радянського союзу, то були виділені кошти, й музейні працівники та працівниці їздили з експедиціями в усі регіони України. І в той час, кінець 70-х, початок 80-х, можна було ще знайти автентичне вбрання в усіх регіонах України”, — розповідає Ігор.
Багато музеїв не мають такого фінансування та можливості, щоб з'їздити у всі регіони та зібрати потрібні зразки. Також під час війни велика кількість автентичного вбрання була знищенна через російську окупацію.
“Якщо роздивитися, то кожен елемент національного костюма — відрізняється від російського”
Ігор розповів, що Україна має щось спільне в одязі з усіма сусідніми країнами та народами (білоруси, поляки, частково з угорцями), особливо в прикордонних областях. Проте з росіянами майже немає спільного в традиційному вбранні.
“У нас на Слобожанщині нічого російського не поширилось. Навпаки, наші слобідські корсетки були поширені по обидві сторони кордону, хоча у росіян трохи з іншим оздобленням. Особливо, якщо говорити про північ або центр росії. Зовсім відрізняється крій та оздоблення сорочки, колористика й навіть сама назва: у нас “сорочка”, а у них “рубаха””, — пояснює фольклорист.
Чолові зазначив, що у нас в більшості регіонів в давнину переважало незшите поясне вбрання, хоч у росіян теж був такий вид не зшитого вбрання, який називався поньова, проте він все ж був частково зшитий. Поньова — це 2-3 шматки домотканої тканини, які на поясі стягувалась на шнурок й спереду прикривали фартухом. Колористика, орнаментика і сам крій — теж відрізняється.
“Інша зовсім тема — це сарафани, вони у нас теж не були поширені, навіть якщо на Луганщині були рясні спідниці, їх називали “шарафан”, ймовірно, що від слова сарафан, але це все ж була спідниця. У росії був саме сарафан, який згори до низу розширювався. В Україні на Чернігівщині була поширена спідниця з нагрудником: спідниця до якої була пришита камізелька, але це аж ніяк не сарафан. Тобто, у нас зовсім ніде цей сарафан з ліфом не поширений. Вони були у них домоткані, а у нас хоч і були поширені спідниці з камізельками, то це доволі пізній вид одягу, який шили переважно із фабричної тканини”, — розповідає Ігор.
***
Як бачимо, росія поширює фейк про відсутність автентичного українського вбрання на Донеччині та Луганчанині для підсилення наративу “Донецк и Луганск исконно русские земли ”.
Проте в українців були “сорочки” та спідниці, а в росіян — “рубахи” та сарафани. А території Донецької та Луганської області багаті на українські традиції, й по музеях є зразки автентичного вбрання, які можна вільно побачити.