"Місто закрите – відкриють не раніше літа. До того будемо жить у підвалах": як Авдіївка переживає окупацію

В окупованій росіянами Авдіївці на сьогодні лишаються близько 600 людей. Про таку кількість людей заявляють терористи, які приїжджають «на працю» та так зване волонтерство у понівечене місто. Усі шоковані тим, в якому стані воно перебуває – розбомблені будинки, зрівняні до фундаменту багатоповерхівки та трупний запах на вулицях багатьох приводить у шоковий стан.

Щоправда, думки про те, що саме росіяни винні у такому «ландшафті», вони не припускають. Натомість наввипередки хизуються фотографіями себе на фоні руїн, у яких гинули люди. 

«Ми – просто санітарна зона для російської федерації»

Спершу – з зими 2024 року, а потім – і з серпня, коли у місто завели російських «волонтерів», так звана влада заявила: коли лінія фронту хоч трохи віддалиться – у місті почнуть відновлювати будинки. Після того, на жаль, лінія бойового зіткнення відійшла на кілометри. Сьогодні ця відстань сягає 18 кілометрів окупованої території напряму. Достатньо для того, аби відновити бодай частину комунікацій чи облаштувати хоча б мінімальні зручності для мешканців, як це робить Україна на деокупованих територіях. Однак досі, за більш як пів року від тієї обіцянки, Авдіївка понівечена, вигоріла та стражденна. І ні про яке відновлення не йде навіть мови, – людям радять виживати у підвалах, якщо ті більш-менш вціліли, або шукати родичів на підконтрольній рф території. Оскільки об’єктивних надій на покращення до літа у них немає.

Світлана, мешканка Авдіївки, обурена: те, що в потрощеному місті зробили тимчасовий пункт розміщення переселенців, не зробило йому краще. Евакуйовані люди зараз живуть у подобах гуртожитків – у двох будинках, які окупанти потрощили не так сильно, тому й відновити їх було легше. Тож після мінімального фарбування стін туди заселили до сотні людей, які тепер живуть по 5-10 людей у кімнаті. Ці так звані острівки цивілізації – єдине, що росіяни вирішили відновити в захопленому місті. Тож допоки сотня переселенців умовно має електроенергію та зрідка – воду, то решта, корінних містян живе у руїнах, за стіну від морозів і негоди.  

Пункт тимчасового розміщення вирішили зробити відносно нещодавно – кілька місяців тому. Проте після цього життя місцевих різко пішло в бік погіршення – попри те, що здавалося, що далі нема куди. 

«Одна справа – якби пункт тимчасового розміщення переселенців вирішували не на шкоду місцевим жителям. Але гуманітарка для авдіївців тепер йде на ПВР – нам майже нічого не видають, бо все – привезеним. Люди просять нові ковдри й подушки, але нам видають тільки те, чим уже користувалися. А все нове – куди? Правильно, на пункти тимчасового розміщення», – скаржиться мешканка Авдіївки.

Світлана також додає, що остання новина, яка стосується місцевих і переселенців, взагалі збентежила та обурила людей. Тим повідомили, що хоч у людей і є генератори, але підтримка «цивілізації» припиняється. Хіба що вони самі собі купуватимуть бензин для їх заправки. 

«Відсутність умов у місті нікого не бентежить. Чи у нас все налагодилося, чи електрику дали, що бензин на генератори не видаватимуть? І так видавали смішних 10 літрів на місяць, а це ні про що, але тепер і цього не буде? Що далі очкувати, – воду по 10 літрів на людину на місяць?» – обурюється жінка на створені умови, переповідаючи настрої місцевих. 

Мешканка Авдіївки також скаржиться: місцеві переживають, що ті, хто евакуювався, хочуть знову потрапити у місто. Багато хто з тих, хто «пересидів» активні бойові дії, налаштований категорично проти – здебільшого тому, що переживають, що їм ще більше обріжуть гуманітарний «пайок». 

«Щоб тут вижити, мінімум потрібен генератор, а для нього – бензин. Це все на свої гроші. Брехня кругом, починаючи від верхів, закінчуючи чиновниками на низах. Павло, головний «гуманітарник» Авдіївки, підтвердив, що не буде бензину. Нібито нікого немає, хто закуповуватиме його для нашого міста, особливо для місцевих. І взагалі йому ніколи розмовляти, він завжди зайнятий, у нього люди. Отак люди на уклін повинні ходити, дізнатися особисто, що їм нічого не дадуть, а телефоном йому ніколи це сказать. І розмовляє він хамовито», – розповідає Світлана.

Жінка додає: уже всі так звані владівці з адміністрації показали людям, що ті – не важливі, тому ані грошей, ані часу на них немає і не з’явиться. 

«Ми тут для них (росіян – ред.) просто санітарна зона, ми – ніхто, і звать нас ніяк», – обурена мешканка окупованого міста. 

У місцевих телеграм-каналах люди також пригадують історію 67-річної пенсіонерки, яка була вимушена виживати не просто без умов цивілізації, а й тимчасово – навіть без даху над головою, оскільки її вигнали з пункту тимчасового розміщення. 

«Бабусю евакуювали у травні цього року з Очеретино. З пункту для переселенців вигнали. Пощастило, що її прихистили люди, яким вона платила лише за комуналку. Але зараз їй сказали, що треба з'їжджати. Винаймати квартиру вона не зможе, бо пенсію не платять із травня. Поки що грошей немає, відновлювати її квартиру не будуть, – в адміністрації кажуть, що фінансування немає. Вона мені плаче, що просто не знає, як жити далі. Та гуманітарка, яку привозять до Ясинуватої, лежить на вулиці у мішках. Там мука, цукор – все на вулиці. Людям її не дають, бо вони «не потребують», – розповідають у телеграм-чатах. 

«Свої й чужі серед переселенців»: як адміністрація пункту для біженців обмежує людей, які й так втратили усе під час захоплення їхніх міст 

Наталія (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.) скаржиться, що пункт для переселенців – локація, де зосереджена корупція у рамках гуманітарки. І саме тамтешні адміністратори демонструють це та навіть не приховують, не боячись ніякого покарання. 

«Адміністратор цього пункту взагалі любить ділити людей на «своїх» і «чужих». Пам’ятаю, ми зайняли чергу на фільтрацію (вона проводиться в цьому будинку), так вона вигнала людей на вулицю і сказала, що «поки свої не пройдуть за списками – ви не зайдете!». А «своїх» на той момент виявилося 80 людей, так що ми чекали 4 години. Усі перемерзли, потім почалися проблеми зі здоров'ям», – розповідає жінка.

А місцеві також зауважують, що аналогічна ситуація – по всій території так званої «днр», оскільки там люди не отримують нічого з гуманітарки, хоча й потребують цього. 

«У «днр» усі ці 10 років так і робили. Донеччани самі скаржилися, що гуманітарка йде, а їм нічого не видають... Коли до нас почали йти фури за допомогою, частина безслідно зникла, а через деякий час відкрилися магазини з постільною білизною, рушниками. А продукти здавали до магазину під реалізацію», – зауважують авдіївці у телеграм-спільнотах. 

Щобільше – навіть ті предмети й речі, які таки доходять до гуманітарних хабів в Авдіївці, люди не отримують. Хоча на власні очі бачать все те, що замовляли. 

«Нам сказали, що треба написати заяву на отримання сантехніки. Ми написали, а отримали тільки раковину, причому нестандартну, без комплектуючих. Хоча бачили там, на складі, й пральні машинки, і пічки газові. Ось у нашому під'їзді 17 квартир вигоріли вщент. Ніхто нічого не отримав», – розповідає одна з місцевих мешканок. 

Інший мешканець Авдіївки, Олег (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.) додає, що навіть у випадку видачі гуманітарної допомоги його родина зустрілася з абсурдом у «гуманітарних кабінетах». 

«Батько ходив до міськадміністрації, писав заяву ось на сантехнічну гумдопомогу. Мало того, що батько – інвалід 2 групи, так ще й погорілець. Йому нічого не дали – сказали, що це допомога для тих, хто отримав квартири. На моє питання, навіщо в ногах квартирах сантехніка, бо там усе є – замовкли. Досі батько нічого не отримав. Ось так у нас піклуються про дітей, інвалідів, погорільців», – пригадує чоловік.

«Нас «відрізали» від води й світла» 

Потроху Авдіївка перестає бути локацією для військових. Як кажуть місцеві, з одного боку – для них це добре, оскільки постійно перебувати пліч-о-пліч з озброєними часто п’яними чоловіками – страшно, розповідає мешканець міста Антон (ім’я змінене у цілях безпеки – ред.). Водночас для пів тисячі людей це стало великою проблемою – оскільки разом з ними зникають і генератори, а з генераторами – вода та електрика. 

«Раніше у мене ще була можливість заряджати телефон і освітлювати кімнату, то зараз цього всього немає. І по воду було близько сходити, а тепер ми за кілька кілометрів від свердловини. Я зігріваю кімнати буржуйкою, вивів трубу у вікно. Але дров мало, взяти більше – ніде взяти. Поруч із нами є свердловина, але вона не працює, бо генератор зняли та відвезли. На місцеву владу надії немає», – каже чоловік.

Антон додає: у відповідь на обурення людей окупанти при владі заявили, що місто буде закрите щонайменше до літа. Доти ані серйозних (масових) робіт із відновлення, ані якогось покращення не відбудеться. Тому й тим, хто повертається в Авдіївку, не дуже раді – оскільки ті люди також можуть почати вимагати якихось цивілізованих умов від росіян. 

«Жителі Авдіївки, які поїхали з міста, добиралися на територію «днр» через Європу (щоб бути ближчими до дому) виявилися нікому не потрібні. Гуманітарка – лише тим авдіївцям, які лишилися в місті й пережили все, житло орендуємо за шалені гроші, в пенсіях нам відмовляють – їх доводиться вибивати через суд, це теж немалі гроші. Депутат, до якого я ходила на прийом по допомогу, розвів руками – мовляв, допомогти не може нічим. Правда, запитав, як ми живемо на допомогу в 7300 рублів. А справді, як? Нікому ми більше не потрібні після звільнення стали», – ділиться черговою проблемою мешканка Авдіївки Людмила. 

***