«Ми самі переселенці й знаємо, як це болить»: як команда з Луганщини допомагає прифронтовим громадам та ВПО з усієї країни

Історія цієї організації почалася з відремонтованого дитячого майданчика в Гірському. Сьогодні це — п’ять офісів, мобільні команди на сході України та гаряча лінія психологічної підтримки, куди телефонують навіть серед ночі.

Від ініціативи до громадської організації

Коли в Гірському ще стояли дитячі гойдалки, з яких сипалась фарба, дві місцеві активістки — Юліана Гарбар та Юлія Леонова — вирішили зробити з цього щось краще. Вони зібрали невелику ініціативну групу, щоб власними силами навести лад у дворі, де щодня гралися діти.

«Ми тоді просто хотіли зробити щось корисне для громади. Почали з малого — а потім це переросло у справжню спільноту», — згадує Юліана Гарбар.

Так, з 2014 року навколо Юліани та Юлії почала формуватися ініціативна група волонтерів. Дівчата об’єднали людей, які хотіли змін у своїй громаді: організовували зустрічі, допомагали тим, хто потребував підтримки, шукали можливості для розвитку міста. Їхня діяльність швидко переросла звичайне волонтерство, активісти стали спільнотою, де кожен відчував свою відповідальність за інших. З часом діяльність розширювалася — з’являлися нові ідеї та проєкти.

15 лютого 2018 року команда офіційно зареєструвала громадську організацію «Аваліст». Її створення стало логічним продовженням багаторічної волонтерської діяльності. Першим партнером стала Save the Children. Активістки працювали на лінії розмежування, допомагали школам у Попаснянському та Сіверськодонецькому районах, створювали комітети безпеки й навчали дітей, як діяти під час обстрілів.

Крім освітніх проєктів, команда займалася підтримкою вразливих груп — передавала гуманітарну допомогу, організовувала дозвілля для дітей у прифронтових громадах, проводила інформаційні зустрічі з батьками та педагогами.

Під час пандемії COVID-19 «Аваліст» активно допомагав навчальним закладам — передавав засоби захисту, навчальні набори, канцелярію, забезпечував навчання дітей у віддалених селах.

«Ми швидко навчилися реагувати на потреби. До 2022 року нас було вже шеАваліст з Луганщинистеро, і ми працювали по всій Луганській області: від невеликих сіл біля лінії фронту до міст, де навчалися сотні дітей», — розповідає співзасновниця організації Юлія Леонова.

Війна, втрата дому і переїзд

У лютому 2022 року, коли бойові дії охопили майже всю Україну, команда «Аваліст» опинилася під постійними обстрілами. Гірське ставало дедалі небезпечнішим, і зрештою довелося ухвалити рішення про евакуацію.

«Ми виїхали у Львів, але продовжили робити те, що вміли найкраще — допомагати. Людям не вистачало навіть грошей, щоб виїхати з небезпечних територій. Тому ми почали шукати партнерів і фінансування, щоб запустити грошову підтримку для евакуації та облаштування в безпечних регіонах», — згадує заступниця голови організації Єлизавета Глюзицька.

З перших днів після переїзду команда відновила роботу: домовлялася з донорами, координувала постачання гуманітарних вантажів. Активістки власноруч збирали й відправляли продукти, одяг, ліки в прифронтові громади Луганщини та Донеччини. З часом доєдналися партнери, і масштаби допомоги зросли.

Поступово команда збільшувалася, а напрямів ставало більше: до гуманітарної допомоги додалися психологічна підтримка, юридичні консультації, освітні програми, ремонти укриттів і пунктів колективного проживання.

«Ми зрозуміли, що маємо охоплювати більше. Якщо раніше працювали лише на сході, то тепер допомагаємо внутрішньо переміщеним особам (ВПО) по всій Україні», — каже Єлизавета.

Сьогодні в організації понад 170 співробітників і десятки волонтерів. «Аваліст» перетворився на мультисекторальну команду — від грошової допомоги та гуманітарної підтримки до освіти, психологічних програм і виїздів мобільних команд у прифронтові громади.

П’ять офісів і мультисекторна допомога

Сьогодні «Аваліст» працює у Львові, Вінниці, Харкові, Дніпрі та Слов'янську. За час роботи організація охопила понад 268 тисяч людей, реалізувавши 65 проєктів у різних напрямках — від гуманітарної допомоги до відновлення громад, які постраждали під час повномасштабного вторгнення.

Організація розвиває програми грошової підтримки для домогосподарств і переселенців, допомагає родинам покривати базові потреби, у тому числі під час зими — через опалювальні ваучери. Значну частину роботи становить забезпечення водою та засобами гігієни — від постачання питної води до дистрибуції гігієнічних наборів і облаштування соціальних пралень. Лише водою забезпечено понад 81 тисячу людей.

Паралельно команда працює над питаннями захисту — надає психосоціальну та юридичну допомогу, реагує на випадки насильства, підтримує жінок, дітей і людей з інвалідністю. У межах програм житлової допомоги реалізуються ремонти приватних домогосподарств і пунктів колективного проживання, забезпечення твердим паливом і побутовими наборами.

Важливою частиною роботи стала освіта — створення умов в навчальних закладах, робота з підлітками, проведення тренінгів і локальних адвокаційних ініціатив. Не менш значущим є напрям психологічної підтримки — індивідуальні та групові консультації, супервізії для працівників, програми психологічної стійкості. Понад 63 тисячі людей отримали психологічну допомогу.

Крім того, організація займається відновленням інфраструктури — проводить швидкі ремонти медичних і освітніх закладів, допомагаючи громадам залишатися життєздатними навіть у прифронтових умовах.

«Ми хочемо, щоб люди мали не просто допомогу “тут і зараз”, а можливість відновитися — фізично, емоційно й професійно», — пояснюють у команді.

Поруч, навіть коли далеко

Організація працює не лише в центрах видачі допомоги. Її мобільні команди — психологи, соцпрацівники та юристи — виїжджають у громади Дніпропетровщини й Донеччини: Павлоградський, Кам’янський, Криворізький, Краматорський райони.

Вони приїжджають у села, де часто немає світла чи транспорту, і стають для людей зв’язком із великою країною. Підтримують, слухають, допомагають оформити документи чи просто видихнути після пережитого.

«Ми бачимо евакуацію на власні очі. Працюємо з людьми, які щойно зійшли з автобусів — після ночей у підвалах і дороги з-під обстрілів. Це про підтримку тут і зараз», — каже заступниця голови організації Єлизавета Глюзицька.

Цілодобово працює гаряча лінія, де можна отримати психологічну, юридичну або гуманітарну підтримку. Якщо необхідної допомоги в організації зараз немає, це не стає перешкодою: для таких випадків створено «Карту перенаправлень» — базу партнерських організацій, що надають допомогу в різних сферах. Вона доступна онлайн через QR-коди, а також у друкованому вигляді — для тих, хто не має доступу до смартфона чи інтернету.

«Наше завдання — не лишити людину сам на сам із проблемою. Навіть якщо не можемо допомогти безпосередньо, ми знайдемо тих, хто зможе», — додає Єлизавета.

Як не вигоріти

Команда проходить регулярні супервізії — індивідуальні та групові. Це частина етики їхньої роботи: допомагати іншим і при цьому не забувати про себе.

«Ми самі ВПО. Розуміємо, як це важко. Тому бережемо і бенефіціарів, і себе. Робимо все, щоб допомога не завдала шкоди», — підсумовує Єлизавета Глюзицька.

Для «Авалісту» це не просто правило, а спосіб залишатися живими в усіх сенсах. Попри втрати, переїзди й нескінченні виклики, команда продовжує робити те, з чого все починалося в Гірському — давати людям опору, коли навколо хитається світ.

Контакти громадської організації — на їхньому сайті.

Читайте також: Квіткова сила любові: як переселенка з Луганщини перетворила втрату на новий початок у Хмельницькому