Апсайклінг як стиль життя: історія переселенки з Донеччини, яка розпочала творчу справу попри виклики війни

Ірина Задорожна народилася в Макіївці. По закінченню школи, вступила до Донецького державного університету економіки та торгівлі, який закінчила з відзнакою. Працювала за освітнім фахом — головним бухгалтером невеликої фірми з продажу будівельних матеріалів.

Проте, попри п'ятирічний досвід роботи головним бухгалтером, не знаходила задоволення у своїй професії. Змінила фах, закінчивши курси, розпочала роботу в туристичному бізнесі. Спілкування з людьми, відвідування нових місць виявилися набагато цікавішими, ніж сухі бухгалтерські звіти. Згодом пріоритети знову змінилися — жінка стала мамою двох дівчаток і присвятила свій час їхньому вихованню та творчості.  

Рік, що розсік долю

2014 рік розділив життя родини  на до та після. За словами Ірини, на початку квітня 2014 року все, що відбувалося, здавалося, якимось непорозумінням, яке мине протягом 2-3 тижнів. Але ситуація загострювалася, захоплення приміщень органів влади, проголошення народних республік, а потім військова техніка на вулицях міста — все це змушувало родину розмірковувати над подальшими діями. Проте вибори п’ятого президента та поступове звільнення Маріуполя та інших населених пунктів Донеччини вселяло надію. 

«Здавалося, від мрії про вільний Донбас ми знаходилися на відстані кількох тижнів очікування. Ми були готові сидіти у підвалі скільки завгодно, аби лише дочекатися, коли вулиці нарешті замайорять синьо-жовтими прапорами», — згадує жінка.

Проте сподівання так і не справдилися. З липня 2014-го ситуація в окупованих Макіївці та Донецьку різко погіршилася. Обстріли стали регулярними, у крамницях почали зникати продукти, по кілька діб не було води та світла. А вже у вересні старшу доньку треба було відправляти до першого класу, а це мала бути школа виключно на території вільної України. І родина зробила вибір — залишити окуповані території.

Жити там, де немає кордону з рф

Вивезти з окупованої території зголосився знайомий. Невеликий мікроавтобус вмістив родину та небагато домашнього скарбу, серед якого була швейна машинка та оверлок. Ірина була впевнена, що ці речі стануть у пригоді та допоможуть заробити на життя.

«Виїжджати з маленькими дітьми було страшно, особливо на блокпостах. Вздовж дороги стояла розбита техніка, лежали вбиті люди… Відчуття від моменту, коли побачили блокпост на під’їзді до Курахового з українським прапором, неможливо забути, передати теж неможливо», — сумно всміхається пані Ірина.

Обговорюючи місце для майбутнього життя та враховуючи вже набутий досвід, родина одностайно обирала область, яка не межує з рф. Ним стало маленьке місце на Полтавщині, яке після декомунізації, отримало чудову назву Горішні Плавні.

«Немов життя моє шиття» 

Чоловік став до лав ЗСУ, а Ірина взялася облаштовувати нове життя. Не знайшовши роботи за фахом, вона повернулася до свого давнього хобі — шиття.

«У нашій родині завжди вміли шити. Це вміння неодноразово було порятунком для моїх рідних у скрутні часи, тепер була моя черга», —  ділиться майстриня. 

Ірина пройшла шлях від дитячого шиття одягу для ляльок, через невмілі спроби підліткового віку до професійних навичок, що прийшли з часом і практикою. Під час декретної відпустки вже шила костюми для танцювального колективу, де займалася дочка. На новому місці познайомилася з волонтерами й почала виготовляти для них балаклави, бафи, шапки — все, що могла пошити вдома.

«Коло знайомств зростало, з'явилися перші клієнти. І тепер це вже не просто робота — це стан моєї душі. Це допомагає мені розвантажувати мозок. Коли мені погано, я знервована і мене накриває чорними думками, я беру тканину, вмикаю машинку і через декілька хвилин опиняюся в іншій свідомості», — зі щирою посмішкою каже Ірина.

Апсайклінг як стиль життя: від необхідності до творчості

Напрямок, який обрала Ірина для втілення своїх ідей, має назву апсайклінг. Вона почала шити сумки з джинсів, оздоблюючи їх маками, кольорами українського прапора. 

«По-перше, мені подобається фактура джинсів. По-друге, джинсів багато, і їх можна знайти дешево, наприклад, у секонд-хендах чи у сусідів. З них виходять класні речі. Загалом, це були такі крутезні сумки, які потім я продавала на благодійних ярмарках, що влаштовували волонтери. Спочатку це були сумки, потім покривала, подушки. З часом усвідомила, що джинс — абсолютно універсальний матеріал”, — наголошує Ірина.

Згодом майстриня дізналася, що існує цілий напрямок — апсайклінг. Ця практика перероблення та повторного використання старих речей супроводжувала людство протягом усієї історії. Раніше вона була викликана нестачею ресурсів, тоді як сьогодні — надлишком речей і відходів.

У часи срср через дефіцит товарів люди змушені були креативно перероблювати наявні речі, що було примусовим різновидом апсайклінгу. Нині апсайклінг може сприйматися в українському суспільстві неоднозначно через цей досвід. Але набуває популярності як спосіб економити ресурси, заробляти та зменшувати вплив на довкілля в різних галузях: харчовій, машинобудуванні, хімічній, моді, архітектурі тощо. Згодом Ірина почала використовувати цей напрямок, пишучи бізнес-плани для грантових програм.

Навчатися завжди — рости безупинно

Перша грантова програма для Ірини була у 2017 році від Агентства ООН з питань міграції для підтримки ВПО. Близько 30 учасників проходили навчання, писали та захищали бізнес-плани. Третина, включно з Іриною, отримала допомогу — швейні машинки та прес для фурнітури на суму 20 тис. грн.

«Мені цікаво робити все від початку до кінця, вкладати свою творчість. Я пробую різні техніки, комбіную їх, постійно навчаюсь і розвиваюсь, черпаючи ідеї з інтернету. І чим більше я  знаю і вмію, тим більше розумію, скільки ще не знаю і не вмію, тому треба безперервно навчатися”, — каже Ірина.

Повномасштабне вторгнення не змусило Ірину залишити Полтавщину. Вона не хотіла вдруге ставати біженкою, пригадала досвід 2014 року, адаптувалася до відключень світла й тривог. Саме тоді жінка відкрила для себе онлайн-курси на платформі «Прометеус», зосередилася на черговому навчанні та розвитку своїх акаунтів у соцмережах.

У 2024 році на участь в естонській програмі Empowering Women для жіночого підприємництва Ірину підштовхнула клієнтка-подруга. Вона пройшла онлайн-навчання, підготувала бізнес-план і наразі чекає на отримання промислової швейної машинки та ноутбуку для створення роликів.

«Для успішного отримання гранту необхідно відвідувати лекції, виконувати домашні завдання, дотримуватись вимог організаторів, незважаючи на хворобу чи відсутність світла. Нескладні вимоги та якісна ідея — запорука успіху», — впевнена Ірина.

Про старт другого сезону візійного жіночого акселератора «Відважна-2» Ірина дізналася із соціальних мереж і вирішила подати заявку. Цей проєкт впроваджується мережею центрів підтримки підприємців «Дія. Бізнес» за сприяння Міністерства цифрової трансформації України.

«Я не дуже розраховую на перемогу в акселераторі, оскільки учасниць понад 1000 з усіх куточків України, а умови досить жорсткі. Зокрема, необхідно створювати робочі місця, чого я поки не планую робити», — зазначає Ірина.

Однак вона високо цінує знання, які отримує в рамках програми. За її словами це справжній клондайк — бухгалтерська звітність за міжнародними стандартами, діджиталізація бізнесу та інше. Прослухавши кілька лекцій на тему штучного інтелекту, зрозуміла, як може застосувати ці знання у своїй сфері діяльності та вже намагається це робити.

Життєва філософія

Не обертатися назад, не жалкувати про минуле, про те, чого не сталося — саме такою життєвою філософією керується Ірина і радить це робити іншим. Замість того, щоб фокусуватися на негараздах, краще зосередитися на майбутньому та можливостях, які відкриваються. Досвід під час подій 2014 року та повномасштабного вторгнення навчив її цінувати те, що є, та швидко адаптуватися до змін.

«Рухатися вперед, не озираючись на минулі невдачі та прикрощі, відкриватися новим знанням та досвіду — ось запорука успіху в майбутньому» — впевнена Ірина. 

Але в найпотаємнішому закутку її серця, немов іскра, зберігається найдорожчий спомин минулого — сухий фонтан у Донецьку, де колись безтурботно гралися її діти…

Зв’язатися з майстринею або переглянути її вироби можна через її Instagram-сторінку. 

***