"На Донбасі завжди читали українською": філолог зі Слов'янська про українську книгарню та російські фейки

Днями пропагандистський телеграм-канал “Донбасс решает” виклав новину про те, що “Донецкие филологи уже готовят к печати толковый словарь сложносокращённых слов объемом на тысячу страниц”, і що він зможе знадобитися мешканцям сходу набагато більше, ніж знання української мови.

Це – черговий маніпулятивний наратив, який просуває російська пропаганда. Східний Варіант спростовує ворожу маніпуляцію разом з філологом з Донеччини, який прожив у Слов'янську понад 30 років.

Українська книгарня у Слов’янську

Віктор Разживін – директор книгарні “Є” в Слов’янську й доцент кафедри української мови та літератури в ДВНЗ “Донбаський державний педагогічний університет”.

“Я майже все своє свідоме життя пов'язаний з книгою, ще з дитинства багато читаю українською! Це те, чим я живу”, – розповідає власник книгарні.

Віктор розповів, що у 2017 році виникла ідея – відкрити книгарню з українськими книжками. Проте він розумів, що через питання постачання товару зробити це власними силами складно. Тому чоловік вирішив долучитися до вже існуючої мережі книгарень.

“Я познайомився із власником книгарні “Є”, та після довгих перемовин ми зрозумілі, що нас об'єднує спільна ціль – відкрити магазин в Донецькій області. Ми зійшлися на тому, що відкриємо окремий ФОП, і я буду власником магазину. І так відкрилась книгарня “Є” в Слов’янську”, – розповідає Віктор.

Ця мережа книгарень свої франшизи не продає, але це був окремий випадок, тому що ідеї та принципи Віктора Разживіна зайшлися з бажаннями та баченням власників книгарні “Є”. Усі розуміли, що в Донецькій області є потреба в українській книзі, й цю потребу потрібно закрити якісною літературою.

Чи читали українською в Слов’янську? 

Віктор розповів, що попит на українські книжки був з першого дня відкриття. У Слов’янську до повномасштабного вторгнення проживало близько 100 тисяч населення й щомісяця 1% відвідував книгарню. Тобто, близько 1000 осіб заходило в магазин. Зі слів героя, це непогані цифри. Можливо не такі, як хотілось би, але доволі хороші.

Якщо говорити про продажі, то в магазині продавались різні книги. Найбільший попит мала дитяча література. Віктор розповів, що покупці хотіли, щоб діти засвоїли мову через книгу. Батьки сподівались, що так буде легше в майбутньому дітям говорити українською. 

Чоловік зазначив, що дуже багато брали зарубіжних авторів: детективи, фентезі, фантастика, нон-фікшн (психологія та бізнес). І з українських авторів найбільший попит мали відомі прізвища.

“Думаю, що це загальна тенденція. Коли немає широкої обізнаності в літературі сьогодення, то намагаються брати прізвища, які більш відомі: С. Жадан, Л. Костенко, О. Забужко, Ю. Андрухович та інші”, – ділиться власник книгарні.

Як бачимо, попит на українські книжки в місті на Донеччині був, а особливо після декількох місяців роботи книгарні, коли всі місцеві дізнались про магазин. Купляли переважно дитячу літературу, зарубіжних авторів та українських класиків. 

Вивіз понад 20 тисяч книжок до Києва

Віктор згадує, що під кінець березня 2022 року книгарня “Є” в Слов’янську закрилась. 

“Ми перестали вести торгівлю, бо в місті була оголошена евакуація, частина людей поїхала. Місто завмерло, це стало помітно. Книгарня – це бізнес, і якщо немає відвідувачів й відвідувачок, то немає продажів. Будь-який бізнес працює, якщо він приносить прибуток”, – пояснює директор книгарні.

Разом із дружиною Наталією Віктор виїхав до дітей в Тернопіль, проте коли у травні-червні бої йшли близько до міста, було ухвалено рішення про евакуацію книжок. 

“На той момент в Слов’янську знаходилось від 30 до 60 тисяч книжок, що в грошовому еквіваленті – великі суми. Тому домовились про машину, проте складно було домовитися про вивантаження, бо людей в місті було мало та й дуже чутно було бої, що не сприяло бажанню працювати. Однак знайшли 10 небайдужих людей, та все відправили на центральний склад в місті Києві. Ми домовились з мережею, що я повертаю їм книжки та обладнання, а вони ставлять мені зарахування та переписують на себе”, – розповідає Віктор.

Чоловік зазначив, що він мріє повернутися в Слов’янськ та знову розпочати роботу. 

“Розглядав такий варіант, але поки що важкувато, бо просто не буде відвідувачів й відвідувачок. Така сама причина, чому закрились у березні 2022 року. Думаю, якщо найближчим часом ситуація стабілізується, то будемо відкриватися. Розмовляв з власником мережі, він тільки за, але це бізнес, і чи я зможу гарантувати, що він там буде успішний, то цього не знаю”, – ділиться директор.

Віктор зазначив, що чує від багатьох клієнтів та клієнток, що значна частина людей зараз не в місті. 

“Наприклад, Краматорськ виглядає більш живим, ніж Слов'янськ. Слов'янськ притихлий, людей на вулицях небагато. Вони повернулися, але це не означає, що вони будуть вільно рухатися та думати про книжки. Основна проблема в тому, що на сьогоднішній момент місто практично не працює, заробітків немає. Очевидно, книга не буде в переліку першої необхідності. Це теж потрібно враховувати. Книгарня буде працювати в Слов’янську, але це просто питання часу”, – ділиться власник книгарні “Є”.

Герой зазначив, що постійно думає про повернення. Він відчуває себе в Слов’янську комфортно та знає більшість клієнтів, клієнток особисто. 

Зараз Віктор тимчасово працює адміністратором у книгарні “Є” в Тернополі. 

Чи є різниця у споживачів книжок на сході та заході України?

Зі слів героя, відрізняється набір книг для дітей, але не художня література.

“На сході надають перевагу енциклопедійним виданням, а на заході йде тяжіння до текстів, щоб було у дитини менше для навчання, а більше для читання. Ці тенденції помітні, а щодо вподобань у художній літературі, то вони скрізь однакові. Не думаю, що є великі особливості чи нюанси”, – розповідає Віктор. 

Також директор книгарні зазначив, що в будь-якому місті буде попит на місцевих авторів. І якщо хтось видавався у Слов’янську або Донецьку, то зрозуміло, що до цієї книги була особлива увага з боку місцевих. В Тернополі так само.

“У Тернополі частіше бувають автори та авторки книжок, бо це обласний центр. І відповідно, багатьох із них знає населення. Проте й у Слов’янськ приїздили українські письменниці: Ірен Роздобудько, Марина Гримич, Галина Вдовиченко й інші”, – ділиться Віктор.

“Донеччани купляли по 3-4 примірники української “Роксолани” у 1984 році”

Директор книгарні зазначив, що зацікавленість в українській літературі була на сході України завжди. Інколи вона проявлялась більше, а інколи менше. 

“Я добре пам’ятаю, як у 1984 році з’явилась “Роксолана” Павла Загребельного. Це була товста книжка, дуже специфічного формату й українською мовою. І щоб придбати примірник стояла величезна черга до донецького магазину “Автограф”, який знаходився на вулиці Університетській. Донеччани брали 3-4 книжки на одну родину. Чому? Бо всі знали, хто такий Павло Загребельний та те, що це цікавий історичний роман. І скажіть після цього, що Донецьк не читав українською? Він читав”, – розповідає Віктор.

Чоловік зазначив, що Донецьк – велике місто, де завжди можна було зробити виторг. А Слов'янськ – це районний центр, але книгарня “Є” змогла вийти на пристойні цифри продажів, що свідчить про те, що люди дійсно купляли українські книги. Якщо є покупи, то є і виторг. 

“Коли говорять, що Донеччина не читала українською – це не зовсім так. Донеччина читала українською, але іноді вона робила це неохоче. В цьому плані 1998 – 2004 роки шкоди нанесли дуже багато для розвитку українського слова та поширення його на Донбасі. Чому? Бо в саме цей час було сильне гоніння на все українське. Наприклад, українськомовну газету в Слов’янську закрив головний редактор у 1996 році. Тобто, маючи наклад українською мовою 32 тисячі, він перевів її на російську й отримав наклад 6 тисяч. Але він вважав, що зробив правильно”, – ділиться директор.

Українська мова була поширеною в Слов’янську і в минулому сторіччі. Наприклад, якщо подивитися на фото 1950-60 років міста Слов’янська, то ви не знайдете жодної вивіски російською мовою. Вони з'явилися у 1970 роках. Тобто, набагато пізніше через зросійщене. 

“У книгарні “Є” специфічна позиція – продавці розмовляють виключно українською і за бажанням покупців на російську не переходять”, – розповідає Віктор. 

Росіяни роками насаджували міф про “російськомовність населення”, паралельно знищуючи українську мову. Але, як показує досвід книгарні “Є” в Слов’янську, навіть в таких умовах українська книжка продавалась, була та є потрібною на сході.

***