"Хочу допомагати їм знайти себе": активістка з Донецька про початок окупації та розвиток дітей зі сходу України

Багато років російська пропаганда на сході України насаджувала наратив про “исторически русский Донецк”, а місцева влада охоче підтримувала це. Зокрема, сприяла зросійщенню шкільного навчання, місцевої культури тощо. Однак навіть в таких умовах молодь Донецька продовжувала захоплюватися українською мовою та культурою.

Зросійщення Донецьку та творчий кластер міста

Марія Проніна народилася в Донецьку. Там вона здобула середню освіту, а у 2005 вступила до Донецького національного університету й почала вивчати російську філологію. Вона вперше усвідомила сутність російської пропаганди, коли досліджувала історії українських дисидентів та шістдесятників. Попри зросійщення, яке відбувалося у Донецьку, дівчина змогла знайти свою українську ідентичність. Зараз вона всіляко підтримує українську армію та допомагає дітям зі сходу України знаходити своє покликання. Своєю історією Марія поділилася зі Східним Варіантом. 

Те, як відбувалося зросійщення Донецька, Марія відчула це на собі ще у шкільні роки.

«У нас в школі про російських письменників розповідала харизматична вчителька російської мови. На жаль, тоді я також захоплювалась російською поезією. Водночас українська мова викладалася слабко та нецікаво, наче для “галочки”», — згадує Марія.

Закінчивши школу у 2004 році, через рік Марія почала вивчати російську філологію у Донецькому національному університеті ім. Василя Стуса. Хоча вона й хотіла стати журналісткою, тоді вступити на російську філологію було набагато простіше, відвідавши курси. 

В університеті Марія познайомилась зі спільнотою творчих людей, з якими й почала досліджувати українську культуру. Вона каже, що в той період про культурне життя міста майже ніхто не знав. Адже головні асоціації про Донецьк — це футбол, шахти та великі заводи. Спільнота організовувала фестивалі культури, «поетичні слеми» та літературні вечори.

«Ми створили обʼєднання “Арт Альтернатива” та щомісяця робили різноманітні події, регулярно збирали сотні людей на набережній та читали свої вірші, співали пісні. Ми просто хотіли жити, кайфувати й займатись творчістю. Згодом люди завершували навчання і їхали з міста. Бо для нас тут не було перспектив. Ми не могли заробляти своєю творчістю», — каже Марія.

Майже всі знайомі культурні діячі Марії зараз творять великі зміни в Україні. Серед них Олексій Чупа, письменник та автор книги «Бомжі Донбасу», культурні діячі, журналісти й митці.

Останній проукраїнський мітинг у Донецьку та окупація

Шлях Марії у громадській діяльності та активізмі починається у 2015 році, коли росіяни вже окупували її рідний Донецьк. У 2014 її друзі Катерина Кострова та Діана Берг організовували марші за свободу «Донецьк — це Україна». 

Марія пригадує історію про завезених росіян. Так звані «тітушки», які видавали себе за цивільних дончан. На вулиці Університетській був місцевий футбольний бар, над ним майорів помаранчево-чорний прапор футбольного клубу «Шахтар». «Тітушки» зірвали його, підпалили та кричали, що це прапор Української Повстанської Армії.

«”Тітушки” два рази нападали на мою близьку подругу Юту Коргун. Один раз ще наприкінці квітня, а вдруге вже під час окупації міста. Називали її «бандерівкою» та агенткою з Івано-Франківська. Ми зрозуміли, що залишатися тут небезпечно, й проукраїнських активістів штучно роблять ворогами. По всьому місту вони розвішували фотографії моїх друзів з погрозами. Не вірилось, що це правда», — каже Марія.

Два місяці Марія з Ютою провели в тимчасово окупованому місті, збираючись з іншими активістами у «Ізбі-читальні», яку заснував Богдан Чабан. Залишатись далі було небезпечно. Вони взяли речі з розрахунком на місяць, кота Юти та кішку Птицю, й поїхали до Києва.

У Києві дівчата стикнулися з проблемами оренди квартири та пошуку роботи, тому Марія вирішила переїхати в інше місто.

«Тоді я поїхала у Маріуполь з проєктом психологічної реабілітації від ЮНІСЕФ для допомоги постраждалим після обстрілу мікрорайону Східний. Я працювала з дітьми й зрозуміла, що це моє покликання», — розповідає Марія.

Хочу стати наставницею для дітей та допомагати знайти себе

«У дитинстві я постійно зустрічала дорослих на своєму шляху, які бачили в мені щось і підтримували це. Коли мене питали, ким я хочу стати, я не могла відповісти. У гуртку журналістики нас навчали писати тексти та верстати матеріали. Наставниця підтримувала у всьому. Згодом я відвідувала гурток юного моряка. Капітан вчив нас ходити на яхті й вʼязати морські вузли. Він розкривав мій потенціал, адже я була єдиною дівчиною в гуртку та поралась краще за інших», — пригадує Марія.

Ця історія з дитинства стала для Марії новим сенсом у житті — бути наставницею для дітей, як колись дорослі розвивали її. Мрія про фонд «Птічка» починається саме з того періоду, але реалізувалась вона після початку повномасштабного вторгнення.

Марія каже, що у Маріуполі вона вперше відчула себе на своєму місці. У 2021 році вона долучилась у ролі менторки до арткластеру «Ось» на базі платформи «ТЮ». «Ось» — це проєкт для підлітків та молоді Маріуполя, що мав на меті підвищення обізнаності та досвіду в культурних та креативних індустріях. У спільноті «ТЮ» вона реалізувала себе, як мисткиню-акціоністку та почала здійснювати свою мрію.

«Арткластер став місцем, про яке ми мріяли у свої 15-17 років. Це був простір творчості для підлітків, яким не вистачає родинного тепла, яких не приймає суспільство. Ми хотіли донести молоді, що не обов'язково вступати в університет та вивчати те, що не цікаво. Можна розвивати свої здібності та шукати себе! Вони тягнулись до нас, тому що ми їх приймали, піклувалися. І для них було важливо довіряти комусь свої проблеми й не бути засудженими, бути прийнятими», — каже Марія.

У арткластері Марія була менторкою разом зі своїм партнером Денисом Погребним. Після знайомства у 2017 році вони й досі разом, тепер опікуються підлітками у власному фонді. Неофіційно фонд організувався у перший день вторгнення. Майже рік вони допомагали підліткам та їхнім родинам виїхати з Маріуполя та росії, після депортації. Проте не говорили про це публічно задля безпеки. 

«24 лютого моє життя стало на паузу і я зрозуміла, що ціль вивезти всіх дітей — це мій пріоритет. Мій восьмирічний досвід переселенки мені став у пригоді, і я почала “структурувати хаос”», — каже Марія.

Марії вдалось швидко зібрати велику мережу волонтерів, донати від небайдужих, отримати гранти екстреного реагування від донорів та обʼєднати партнерів, зокрема спільноту «Freefilmers», з якою вони працюють і дотепер. За весь час їм вдалось вивезти з Маріуполя та росії понад 100 людей. Європейські волонтери зголошувалися надати житло та допомогу підліткам. Коли вдалось евакуювати всіх, наприкінці 2022 року офіційно зʼявився фонд «Птічка». 

«Ми впорались. Але тепер постало нове питання — як нашим підліткам забезпечувати себе, адже їхні батьки у скрутному становищі. Тепер ми маємо допомогти їм “встати на ноги”. Було дванадцять підлітків, які потребували допомоги. Зараз їх вже троє», — каже Марія.

Для підтримки цих підлітків фонд оплачує лікування, допомагає здобути освіту завдяки різноманітним курсам, закуповує техніку для навчання. Ціль Марії та Дениса  — інвестувати гроші у можливості для підлітків, аби вони ставали самостійними, освіченими та мали базу для старту карʼєри.

«Фонд названий на честь нашої донецької киці Птічки. Їй вже 14 років, вона переселенка з десятирічним досвідом. Її історія евакуації з Донецька не менш героїчна, адже вона виїжджала у фурі з меблями. Усі ці роки вона мандрує зі мною та Денисом. Часто діти не хочуть приймати допомогу, кажуть, що комусь більш потрібно. Тому ми завжди кажемо, що це не від нас допомога, а від Птічки. І це працює!», — ділиться Марія.

У Львові Марія разом з Денисом, Ютою та подругою Стасею проводили волонтерський проєкт «Лапки-Ляпки». Вони навчали вчителів та митців вправам з арттерапії, аби допомогти дітям швидко позбутись стресу та розслабитись. Останні пів року спільно з громадською організацією «Гарне місце» вони організовують казкотерапії для дітей, які переїхали до Запоріжжя з Херсонської, Запорізької та Донецької областей. Разом з дітьми Марія та Денис пишуть збірки казок, навчають їх рефлексувати та відкривають для них унікальність України. 

«Напевно, все що сталося у моєму житті так і мало бути. Цей досвід складний, проте тепер допомагає мені розвиватись та рухатись далі. Ми показали нашим підліткам, що добро існує і люди можуть допомагати, тому що люблять їх, а не задля своєї вигоди. Тепер ми займаємося їхнім творчим розвитком», — із впевненістю підсумовує Марія.

***