"Якщо не ми, то хто?": як переселенка з Сіверськодонецька створила волонтерський центр у Дніпрі

Від найманої праці до власної справи

Закінчивши Кремінське медичне училище наприкінці 80-х та отримавши медичний пункт у керування, Олена Агафонова недовго працювала за фахом. Буремні 90-ті відкрили нові можливості — вона розпочала підприємницьку діяльність у сфері торгівлі.

«Працювала на себе, згодом освоїла консалтинг і до найманої праці вже не поверталася», — розповідає вона.

На початку 2000-х років досвід розширився роботою у сфері страхування та інвестицій, що згодом стало фундаментом для громадської діяльності. 2018 рік став поворотним — Олена заснувала благодійний фонд, спрямований на розвиток підприємництва. Крім консультацій для підприємців, фонд організовував тренінги, які надихали на нові починання.

«Ми не просто допомагали підприємцям складати бізнес-плани чи вигравати гранти, ми навчали як вести сталий та соціально орієнтований бізнес», — ділиться Олена.

Фонд активно проводив благодійні акції, серед яких особливий успіх мали ініціативи «Святий Миколай дітям Донбасу», «Збери друга в школу» та підтримка постраждалих під час пожеж у 2020 році.

«У громадському секторі разом з активістами області ми об’єднували зусилля, підтримували одне одного й разом працювали задля спільної мети, адже переконані, що змінювати реальність можна лише спільними діями», — ділиться Олена.

Це стало підставою для створення наприкінці 2020 року Громадської спілки «Асоціація організацій громадянського суспільства Луганської області», яка зосередилась на питаннях соціальної згуртованості та безпеки.

У 2021 році, за підтримки GIZ Ukraine, команда реалізувала важливий для Луганської області проєкт підтримки підприємців під час пандемії COVID-19.

Випробування війною

2014 рік Олена пам'ятає як початок російської агресії. Тоді вона залишилась у Сіверськодонецьку через хворих батьків і безмежно раділа звільненню міста українськими військовими. Проте повномасштабне вторгнення 2022 року змінило все.

Колежанки з ветеранської організації попереджали про можливість великої війни, але вона, як і більшість, не вірила в це до останнього.

«Передчуття, що щось недобре насувається, були, але війна з ракетами та авіабомбами — таке навіть у найстрашнішому сні уявити не могла. Близько 4 ранку 24 лютого зателефонував син: "Мамо, війна, в Києві ракети збивають". І невдовзі Сіверськодонецьк також почали обстрілювати», — з болем згадує Олена.

Луганщина падала під ударами ворога стрімко, ледь не за лічені дні. Два тижні Олена провела в підвалі, ховаючись від безперервних обстрілів. Вона щиро вірила, що все скоро скінчиться, що, як у 2014-му, загострення мине, і життя повернеться до звичного ритму. Але кожен день приносив лише нові тривоги, і здавалося, що надія тане просто на очах.

У ці дні, перебуваючи серед людей, які теж ховалися від обстрілів у підвалі, Олена все частіше ловила себе на думці, що її світогляд кардинально відрізняється від поглядів багатьох довкола.

«Слухаючи сусідів, я відчула себе білою вороною — більшість відверто висловлювала проросійські погляди. Адже роки російської пропаганди зробили своє: люди втратили здатність мислити критично. І саме це стало ґрунтом, на якому проросло вторгнення», — згадує вона.

8 березня 2022 року вона залишила рідне місто. З минулого життя вдалося врятувати лише найцінніше: документи трьох організацій, комп’ютер, валізу з робочими паперами та валізу з особистими речами. Спершу вона знайшла прихисток у родичів у Дніпрі, а згодом зважилася винайняти власне житло, намагаючись почати все з нуля.

Новий етап у Дніпрі

Переїзд до Дніпра відкрив нові можливості для розвитку фонду. Разом з Оленою до міста евакуювалися також дві колежанки. Завдяки досвіду реалізації проєктів та налагодженим партнерським зв’язкам, вони швидко відновили роботу фонду й долучилися до гуманітарної діяльності. Про них дізналися міжнародні організації, які радо йшли на співпрацю.

«Ми швидко переорієнтувалися на гуманітарну допомогу. Вже за кілька днів після прибуття організували перші поставки гуманітарних вантажів до Сіверськодонецька та Лисичанська, поки ці міста залишалися під контролем України», — розповідає очільниця фонду.

Завдяки підтримці ПРООН Олена в червні 2022 року заснувала у Дніпрі Волонтерський центр «Луганщина — це Україна», який став потужним осередком допомоги.

У співпраці з Міжнародною організацією з міграції було реалізовано шість масштабних проєктів: від надання непродовольчої допомоги до забезпечення будівельними матеріалами прифронтових громад. Загалом підтримку отримали понад 80 тисяч людей.

Співпраця з міжнародними організаціями, іншими волонтерами дала змогу покривати різноманітні потреби: від продовольчих наборів, одягу, ліків та памперсів до створення дитячих просторів для родин ВПО. Фонд не полишив і свій основний напрямок — розвиток підприємництва. Олена як бізнес-тренерка працювала в проєктах різних організацій, навчаючи родини переселенців основам самозайнятості. Серед успішних ініціатив — проєкт з розвитку підприємництва серед людей з інвалідністю за підтримки ПРООН.

Організація долучилася й до культурних ініціатив. За підтримки Українського культурного фонду було створено сайт — віртуальний музей, присвячений видатному композитору, музиканту та педагогу Володимиру Скуратовському. Завдяки сучасним технологіям, таким як 3D-екскурсії та анімація, відвідувачі музею можуть зануритися в життя й творчість дніпровського митця.

«Цей проєкт не лише увічнює пам’ять Володимира Скуратовського, а й стає натхненням для багатьох переселенців, показуючи, як культурна спадщина може об’єднувати та надихати», — ділиться Олена.

Таким чином, діяльність команди, яку очолює пані Олена, об’єднує соціальні, економічні та культурні аспекти, що допомагає людям не лише адаптуватися, але й розвиватися в нових умовах.

Одним із важливих місць, де зосереджуються зусилля, став волонтерський центр у Дніпрі. Це місце стало своєрідним осередком допомоги та підтримки для переселенців і волонтерів.

«Волонтерський центр у Дніпрі — місце, де переселенці можуть отримати допомогу, навчитися нового, а волонтери — знайти підтримку та ресурси для роботи. Ми не зупиняємося, навіть попри труднощі з приміщенням і фінансуванням», — наголошує пані Олена.

На жаль, організація не має в Дніпрі власного приміщення, тому змушені орендувати. Зараз облаштовуються вже в третьому за час евакуації. Сподіваються залишитися тут надовго, адже тут є все необхідне: затишне внутрішнє подвір’я та окремі кімнати.

У команді багато переселенців, які знайшли новий сенс і роботу, а регулярні тренінги від донорів допомагають їм професійно зростати. 

«Попри втому й труднощі, нас мотивує одне питання: якщо не ми, то хто?», — резюмує громадська активістка.

Зв’язатися з Оленою Агафоновою можна через її сторінку у Facebook,  БО Благодійний Фонд Реалізації ідей.

***